Анатомія людини - біологічна наука, що вивчає форму і будову людського організму. В основі вивчення анатомії лежить пізнання структури цілісного організму, що знаходиться в єдності з оточуючим середовищем.
Назва анатомії походить від грецького слова anatemno - розтинаю. Це один з найдавніших методів вивчення будови людського тіла, яким користувалося людство. Звідси походить назва «анатомія» - мистецтво розчленування тіла мертвої людини. Сучасна анатомія володіє великим арсеналом найновіших медичних і біологічних методів дослідження будови людського тіла, але препарування залишається незамінним в навчальних цілях.
Спеціалізовані напрямки анатомії:
1. Систематична анатомія - розглядає будову тіла за системами, послідовно описуючи кістки скелета, їх з'єднання, м'язову систему, травну, дихальну та інші. Починати вивчення анатомії краще саме з цього напрямку.
2. Топографічна анатомія - вивчає взаємне розташування органів і тканин в різних ділянках тіла. Цей напрямок виник внаслідок розвитку хірургічної практики.
3. Вікова анатомія - розглядає вікові особливості будови організму, що є особливо важливим для педіатричної практики.
4. Пластична анатомія - вивчає зовнішні форми і пропорції тіла, а також органи, що зумовлюють цей рельєф. Цей напрямок є важливим для вивчення антропології, живопису, графіки і скульптури.
5. Динамічна (спортивна) анатомія - вивчає анатомічні основи рухів, зміни в організмі, які відбуваються під впливом фізичних вправ.
6. Рентгенанатомія - вивчає будову людського тіла з допомогою рентгенівських променів, що має важливе значення в діяльності практичної медицини.
7. Порівняльна анатомія - вивчає і співсталяє органи і системи органів різних тварин і людини, що має велике значення для наукової діяльності вчених.
Фізіологія - біологічна наука, що вивчає життєдіяльність здорового організму на різних рівнях його організації: взаємозв'язок між органами і системами цілісного організму, окремими тканинами і органами, а також на рівні клітин. Вона складається з таких розділів: порівняльна фізіологія, фізіологія праці, спорту, клінічна, патологічна, авіаційна і космічна та ін.
Для медичної практики велике значення має досконале знання анатомії і фізіології. Це дає змогу правильно ставити діагнози і на цій основі добре лікувати хворих людей. В стоматологічній практиці добре знання анатомії і фізіології зубо-щелепової системи, дає змогу правильно діагностувати захворювання цієї ділянки, лікувати їх, виготовляти протези окремих зубів, а також знімні протези цілих щелеп. Цим усувається недостаток механічної обробки їжі в ротовій порожнині, мовний і косметичний дефекти. При виконанні цих робіт важливо враховувати певні анатомічні особливості будови ротової порожнини, щоб не створювати там дискомфорту, а внаслідок цього і скарг з боку пацієнтів.
Будова клітини.
Клітина - елементарна структурно-функціональна одиниця рослинного і тваринного організму, здатна до самовідтворення і розвитку. Ззовні клітина оточена клітинною або плазматичною мембраною. В цитоплазмі розташовані: ядро, мітохондрії, ендоплазматична сітка, рибосоми, комплекс Гольджі (пластинчастий комплекс), лізосоми, мікротрубочки та ін. (рис. 1). Крім того, є ще, так звані, органели спеціального призначення, що виконують специфічні функції: міофібрили - розташовані в складі м'язових клітин, нейрофібрили - в складі нервових клітин, війки і щіточкова облямівка в епітеліальних клітинах, синаптичні пухирці у термінальних відділах нервових клітин і т.д. Клітина - це мікросистема, здатна створювати і довший час підримувати працездатність органел, здійснювати різні хімічні перетворення, синтез складних макромолекул білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів, ліпідів та ін. На певній
Рис. 1. Будова клітини.
стадії розвитку клітина може відтворювати свою повну копію, тобто поділитися на дві тотожні клітини. В процесі життєдіяльності вона потребує будівельних матеріалів і енергії, які поступають ззовні з їжею. В ролі будівельних матеріалів і енергії виступають вуглеводи, білки і жири. Крім поглинання цих речовин, клітина здатна виділяти синтезовані нею продукти (секреція і екскреція).
Існують різні типи клітин людини: епітеліальні, сполучнотканинні, м'язові, нервові.
Епітеліальні клітини вкривають все тіло людини ззовні, всі внутрішні порожнини (шлунково-кишковий тракт, дихальні і сечовивідні шляхи, протоки залоз і т.д.). Вони складають епітеліальні тканини організму.
До клітин сполучної тканини належать: остеобласти, остеоцити, остеокласти - клітини кісток, еритроцити (переносять кисень і вулекислий газ), тромбоцити (приймають участь у згортанні крові), ретикулоцити, що перетворюються в лімфоцити, моноцити, макрофаги, гранулоцити - клітини імунної системи, захищають організм від інфекцій і чужерідних тіл.
Клітини м'язової системи є двох типів: поперечносмугасті і гладкі. Поперечносмугасті клітини становлять основну масу опорнорухового апарату і керуються соматичною нервовою системою (волею людини), а гладкі входять до складу стінок порожнистих органів і керуються вегетативною нервовою системою (робота їх не залежить від волі людини). Окремо виділений серцевий м'яз, який має поперечну посмугованість, але від скелетних м'язів відрізняється тим, що його волокна міцно з'єднуються між собою, утворюючи єдину сітку. Крім того, серце скорочується автоматично, незалежно від волі людини.
Нервові клітини або нейрони здійснюють сприйняття, перетворення, зберігання, передачу по певних шляхах інформації, що необхідна для координації діяльності різних органів і систем багатоклітинного організму, та адаптації його до умов зовнішнього середовища.
Всі названі клітини складають такі основні види тканин: епітеліальну, сполучну, кісткову, кров, м'язову і нервову.
Органи побудовані з декількох тканин, одна з яких є переважаючою і визначає їх основну функцію. Тому, органом є частина тіла, яка має відносну самостійність. Поза організмом окремі органи існувати не можуть. Для цього при видаленні органа з тіла, необхідно його помістити в спеціальні розчини, для підтримання життєздатності, що використовується в трансплантології.
Органи, які об'єднуються спільною функцією і в більшості випадків мають спільне походження, формують анатомічні і функціональні системи органів: кровоносну, дихальну, травну, нервову, ендокринну, сечовидільну, статеву, опорно-рухову і зубощелепову систему.
Цілісний організм - це багато взаємодіючих функціональних систем, які забезпечують життєдіяльність людини. Його основні властивості: постійний обмін речовин і енергії (внутрішній і з зовнішнім середовищем), самовідновлення, рух, подразливість і реактивність, саморегулювання, ріст і розвиток, спадковість і мінливість). Об'єднання (інтеграція) організму в єдине ціле здійснюється за допомогою гуморальних і нервових зв'язків. Гуморальна регуляція (humor - рідина) є філогенетично старішою. Вона існує у тварин, що не мають нервової системи. У вищих тварин і людини гуморальний зв'язок здійснюється через кровоносну і лімфатичну системи, а також через міжклітинну рідину.
Нервова регуляція виникає на пізніших етепах еволюційного розвитку тварин, з появою нервової системи. Вона є складнішою і забезпечує не лише інтеграцію роботи органів і систем самого організму, але і його зв'язок із зовнішнім середовищем. На даний час відомо, що існує єдність гуморальної і нервової регуляції, тому слід говорити про єдину нейро-гуморальну регуляцію. Ця регуляція забезпечує сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз), що є основною рисою живого організму.
Регуляція фізіологічних функцій в організмі здійснюється за допомогою нервової системи і регуляторних пептидів, гормонів, медіаторів (гуморальна регуляція). Пептиди є передавачами збудження нервових клітин і мають здатність впливати на цілі фізіологічні акти: процеси навчання і запам'ятовування, сон, відчуття спраги, задоволення і т.д. Вони приймають участь в регуляції рівня кров'яного тиску, гомеостазу, імунологічного статусу, фільтраційної здатності нирок і ін.
Організм може існувати лише в певних умовах зовнішнього середовища, до яких він пристосувався. Для кожного організму потрібні певні фізичні і хімічні властивості цього оточення, без яких він існувати не може. Через нервову систему та органи чуття організм підтримує з ним постійний зв'язок і здійснює обмін речовин. Таким чином, організм знаходиться в єдності з навколишнім середовищем.