Лекція 4

СТИЛІЗАЦІЯ ФОРМИ

3.3.1. Стилізація — генетично первинний вид естетико-технічної творчості, пов'язаний за своїм походженням із найбільш близьким йому декоративно-прикладним мистецтвом. Головна його особливість – естетична організація зовнішнього вигляду промислового виробу, надання йому певного стильового характеру. Ця особливість визначила назву самого виду дизайнерської твор­чості та дизайнера, що спеціалізується у цій галузі (дизайнер — стиліст).

До стилізації форми упродовж останніх десятиліть склалося здебільшого негативне ставлення, котре частково зберігається ще й донині. Одначе насправді професійне використання стилізації дає змогу створювати завершені за формою промислові вироби.

Стилізація найактивніше використовується головним чином у тих галузях виробництва, де продукція не зазнає суттєвих змін щодо принципів дії, кінетичних схем, компоновочних рішень, конструктивних прийомів тощо. За умовами виробництва та експлуатації ця продукція не потребує кардинальних змін, бо тривалий час не втрачає властивість відповідати утил ілітарним вимогам.

3.3.2. Головні види стилізації

Декоративізм — первинний вид стилізації. У минулому це явище було зумовлене неглибоким розумінням специфіки техніки, неясністю її функцій та тенденцій розвитку, що були характерними для періоду до XX ст.

Декорування розпочалося з побутових промислових виробів, бо вони були найбільш близькі до традиційного предметного середовища, яке ще раніше опановувалося людиною через декоративно-ужиткове мистецтво. Поступово декорування охопило й виробничі механізми у всьому їх розмаїтті — парові машини, найрізнома-нітніші верстати тощо. Широко використовувалися прямі запозичення накладних прикрас у вигляді архітектурних фрагментів і навіть цілих споруд, звичайно у зменшеному масштабі. Декоративізм зустрічається й нині то у вигляді спалахів підробки під архітектурно-художні стилі минулого (наприклад, новітній телевізор виконується у дусі меблів вікторіанської доби дизайнером, якому бракує художнього смаку), то у вигляді справді дотепного використання цитат з декоративної спадщини минулого чи з арсеналу сучасних декоративних прийомів. Інакше кажучи, сучасний декоративізм у промисловому дизайні або межує з дилетанством, або це вишуканівольності високопрофесіонального майстра, як у другому, або є чимось проміжним між цими двома полюсами.

Кон'юнктурна стилізація формувалася разом із розвитком індустріального суспільства. Її зміст визначається виключно кон'юнктурою промисловості й торгівлі. Мета її — досягнення найшвидшого, найбільшого та безпосереднього прибутку від промислового виробу. Принцип роботи дизайнера-стиліста у межах кон'юнктурної стилізації визначається бажанням оперативно дізнатися про сьогоднішні інтереси споживача та не лише задовольнити їх, а й передбачити попит на завтра. При зменшенні цікавості — оживити її запропонувавши покупцеві нову форму.

Економічна ефективність кон'юнктурної стилізації зумовила її розквіт під час великої економічної кризи у США наприкінці 1920-х років. Така стилізація форми промислових виробів, яка досягла тоді своїх висот, діяла як своєрідний естетико-економічний важіль конкуренції й була засобом активізації збуту товарів в умовах кризи. Вона частково зберігає своє значення й дотепер у країнах з жорсткою конкуренцією виробників.

Імітаційна стилізація спрямована на виразне підкреслення певних функцій промислового виробу у його зовнішній формі. Ще на початку кон'юнктурної стилізації 1920-х років з'явився інтерес до естетичного прояву тих формальних моментів, які несли з собою відверто технічні структури. У них спробували побачити те, чого не бачили кон'юнктурні стилісти — естетично осмислену функцію предмета.

Для проростання цієї ідеї знайшовся родючий грунт. Період 20–30-х років — час великих швидкостей, насамперед в авіації та судноплавстві. Аеро- та гідродинамічні форми здавалося авторам імітаційної стилізації універсальною ознакою, знаком функції взагалі. Відтоді слідом за транспортними засобами численні стаціонарні об'єкти (побутові прилади, елементи обладнання інтер'єру тощо) почали набувати обтічної, ніби функціональної форми. Такий вульгарний функціоналізм (точніше псевдофункціоналізм) швидко привернув в художників-стилістів і поширився по всьому світі.

Одначе вже перед 1940-ми роками підкреслено стилізована обтічність форм промислових виробів зникає, але імітаційна стилізація не зникла, а почала змінюватися. Так, одним з характерних її проявів став модний у 60—70-х роках стиль «мілітер» — наслідування у повсякденному одязі, побутовій радіотехніці, військовій діловитості та «польовій» подобі військової уніформи й апаратури.

Таким чином, імітаційна стилізація, так само як кон'юнктурна і декоративізм, нагадує дещо «екстремістський» прояв роботи дизайнера-стиліста. Це призвело до поширення (також серед професіональних дизайнерів) думки про негативну суть стилізації взагалі. При цьому не враховувалося існування більш «поміркованого» прояву роботи дизайнера-стиліста, що дістало назву раціональної стилізації.

Раціональна стилізація. Стиліст раціонального напрямку намагається спрямувати свою роботу до розробки внутрішньо зумовленої зовнішньої форми предмета, хоча врешті-решт він вирішує лише морфологічні (формотворчі) завдання. Він не вносить змін до принципу дії промислового виробу, його конструкції, кінетичної схеми і т. п. Однак робота у такому ключі може призвести до суттєвих — аж до невпізнанності — змін форми. Як показує практика, раціональна стилізація є ефективним засобом естетичної організації промислових виробів. Різні типи споживача-адресата знаходять своє відображення у створеній стилістом формі предмета, в її характері, характерною рисою якого може стати, наприклад, «молодіжність» предмета, його «жіночість», «інструментальність».

Яскравим прикладом раціональної стилізації може слугувати наручний годинник — предмет, який мало змінюється навіть у габаритних розмірах, пропорціях, деталях. Цей приклад характеризує великі можливості стилізації, що можна спостерігати на багатьох зразках механічних і електронних годинників.

Стилізація форми має у своєму розпорядженні суто художньо-композиційні засоби та прийоми. Професіональному дизайнерові необхідно бути обізнаним з ними. Та одне лише знання теорії композиції ще не веде до вершин стилізаторської майстерності, її набувають у процесі практичної композиційної роботи. Швидкість та ступінь оволодіння майстерністю залежить, окрім успіхів у студіюванні композиційних правил, ще й від розвиненості художнього смаку й природних творчих здібностей стиліста.