1.2. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце в них України

Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.

Згідно з прогнозами експертів ООН, до 2000 р. кількість населення на земній кулі досягне 6 мільярдів чоловік. Всі люди, які проживають на Землі розмовляють 2796 мовами. На планеті існує 190 держав, у світі в обігу налічується понад 300 найменувань грошей.

Держави значно різняться між собою за рівнем економічного розвитку. Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового національного продукту, що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП на одного працюючого (продуктивність праці); розмір доходів на одного громадянина. За економічними критеріями розрізняють:

а) індустріально розвинуті країни.

б) країни, які не прходили стадії індустріалізації і в економіці яких переважає сільське господарство;

в) країни середнього рівня розвитку [11, 53].

Істотним фактором розвитку світового господарства виступає мжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких жана країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва. Типи і види спеціалізції виробництва при міжнародному поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції (Швейцарія, Швеція).

Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в науково-технічному прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці – перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб’єктом цього пароцесу стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:

Предметна спеціалізація – випуск окремих видів продукції;

Типорозмірна – створення виробів певного типу і розміру;

Подетальна – це випуск не готової продукції, а її частини

Технологічна – полягає в розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного товару.

Н аукова – забезпечує окремій країні зосередитися на певних видах наукової діяльності.

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки між підприємствами різних країн. Про зростаючу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у Нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.

На сучасному етапі значно посилилась тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам сміт, класик економічної науки. Застосував для з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них [12, 19].

Також існує принцип порівняльних переваг. Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і імпортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища. Таким чином, у світі немає країни, яка не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживанням всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному те­риторіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розта­шована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона по­в'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країна­ми басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Євро­пи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного су­веренітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно по­ліпшились перспективи для економічної співпраці Украї­ни з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась мож­ливість проводити активнішу торговельну політику стосов­но країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Се­редньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам лафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється [11, 93].

Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин