План

Вступ 3-4

Розділ 1. Необхідність та роль міжнародних економічних відносин 5-9

1. Суть міжнародних економічних відносин та факторів, що на них впливають.

2. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце в них України

Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин 14-26

1. Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах. Зовнішня торгівля України

2. Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика.

3. Міжнародні валютні відносини. Еволюція міжнародної валютної системи.

Розділ 3. Особливості міжнародних економічних відносин України з країнами світу 27-33

1. Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України.

2. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Висновок 34-35

Література 36-37

Вступ

Актуальність обраної теми очевидна. Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що від­булися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних від­носин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світо­вим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв'язки — це система го­сподарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні від­носини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв'язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх парт­нерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її еко­номіки особливо важливим є повне і ефективне використання зов­нішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприя­тиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зрос­танню на цій основі життєвого рівня населення.

Відомо, що краї­на, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати ви­робництва приблизно в півтора — два рази.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього до­свіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами сві­ту. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у сві­тове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну дія­льність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входжен­ню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіж­жя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнарод­ним стандартам.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі питання як: необхідність та роль міжнародних економічних відносин, зокрема для України, також розглянути питання міжнародного поділу праці та міжнародної економічної інтеграції і дослідити місце України в даних процесах.

Окремим розділом планую вивчити форми міжнародних економічних відносин, зовнішню торгівлю України, міграційні процеси у світі та в нашій країні, міжнародні валютні відносини.

У третьому розділі даної роботи буде досліджено особливості міжнародних економічних відносин України з країнами світу.

Гадаю, що розгляд саме цих питань дасть змогу у повній мірі дослідити обране питання “Україна в системі міжнародних економічних відносин”.

Під час написання даної роботи були використані такі методи наукового дослідження як літературний, хронологічний, порівняльний, метод аналізу та узагальнення.

Розділ 1. Необхідність та роль

Міжнародних економічних відносин

1. Суть міжнародних економічних відносин та факторів,

що на них впливають

Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали класики економічної теорії, і в першу чергу – Д. Рікардо як автор теорії порівняль­них витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції порівняльних пере­ваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових факторів виробництва, і вво­зить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва та інших авторів, які обґрунтували переваги експорту наукомісткої продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регу­лювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаці­ональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала роз­робку теорія монополістичних переваг у діяльності ТКК, які забезпечують для різ­них країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менедж­менту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зрос­тання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки [3, 49].

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високорозвинутих держав склався ряд про­блем і процесів, які справляють найбільший вплив на міжнародні економічні відно­сини. Насамперед, це підвищення ефективності господарства в результаті залу­чення до нього дедалі більшої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної спе­цифік. Наступним за важливістю є завдання підтримання гармонії між людиною і природою, поширення ультрасучасних технологій, здатних кардинально знизити забруднення середовища проживання і потреби в невідтворюваних благах. Наре­шті, найістотнішими стали глобальні технологічні зміни і становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала у сфері інформаційного та інноваційного розвитку [1, 70].

В основі перелічених змін лежить об'єктивне оновлення секторної мо­делі суспільного виробництва. До недавнього часу в науці панувала так звана «трисекторна» модель, яка розмежовує національну економіку на первинний (сіль­ське господарство і видобувна промисловість), вторинний (обробна промисло­вість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні йдеться вже про п'ятисекторну мо­дель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, яка традиційно називається «третинним сек­тором господарства», є відносно неоднорідною і може бути поділена на сектори: безпосередньо третинний, який охоплює послуги матеріального характеру (транс­порт, зв'язок і складське господарство), четверинний (торгівля, фінанси, страху­вання та нерухомість) і п'ятеринний (особисті, професійні та ділові послуги, дер­жавне управління).

Найшвидшими темпами ВВП збільшується в тих секторах, які охоплені міжособистісними взаємовідносинами і чий продукт є безпосередньо невідтворюваним, що підтверджується статистикою зайнятості населення. Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у сільському господарстві скоротилася більш як у 5 разів, у видобувній промисловості – в 4 і в обробній – у 2 рази. При збереженні рівня зайнятості в будівництві, на транспорті та в торгівлі, в багато разів зросла частка працівників, зайнятих у фінансах і страховій справі, у сфері особистих, професійних і ділових послуг, у державному управлінні.

Одним з найзначущіших явищ світового господарства стали поглиблення еко­номічної та політичної інтеграції переважно в зоні найрозвинутіших держав і дося­гнення ними великих успіхів у науково-технологічній сфері. Йдеться про країни «ве­ликої сімки», яка нещодавно разом з Росією перетворилася на «велику вісімку». Сьогодні очевидно, що господарська інтеграція активно сприяла технологічному лідерству «сімки», її переважанню і відриву за економічним і соціальним прогре­сом від іншого світу (включаючи колишній СРСР, нині незалежні держави постра­дянського простору і, звичайно, Україну). Так, за даними літературних джерел, до початку 90-х років країни «сімки» володіли 80,4% світової комп'ютерної техніки і забезпечували 90,5% високотехнологічного виробництва. Тільки на США і Канаду припадало 42,8% усіх здійснюваних у світі затрат з дослідних розробок, тоді як на Латинську Америку і Африку, разом узяті,– відповідно, менш як 1%. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних працівників становила 23,4 тис. на 1 млн. чол. населення, то в Північній Америці цей показник досягав 126,2 тис. Розвинуті країни контролювали 87% з 3,9 млн. патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 p. Тим самим технологічний прогрес забезпечив як зближення рівнів господарського розвитку найпередовіших постіндустріальних держав і взаємо­проникнення їх економік, так і збільшення розриву між ними та іншим світом.

Найважливішим каналом зв'язку України з світовим господарством є зовніш­ня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічну діяльність спрямовано на збереження і оптимальне використання традиційних експортних та імпортних ринків, на скоро­чення обсягів імпорту і раціоналізацію платіжного балансу, і звичайно – на вклю­чення країни до світових господарських відносин (і в тому числі – шляхом приєд­нання до Світової Організації Торгівлі). Водночас за роки незалежності зовнішньо­торговельна політика України зазнала ряду змін і коливань. На початковому етапі ринкового трансформування домінувала лінія на захист внутрішнього ринку і фак­тичне обмеження експорту товарів. Було введено жорстку систему квотування і ліцензування. Надалі, з кінця 1994 p., сталася прямо протилежна зміна – в бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень експорту, що, в свою чергу, істотно підвищило питому вагу зовнішньоторговельного обороту в стру­ктурі ВВП до 50% експорту та імпорту.

У західній економічній літературі постійно ведуться дискусії з приводу страте­гії економічного зростання для бідних країн і держав з середнім рівнем розвитку. Розглядається дилема: або зовнішня орієнтація, з відкриттям внутрішніх ринків, або розвиток власної промисловості за допомогою високих бар'єрів у міжнарод­ному обміні [7, 65].

Аргументи на користь зовнішньої орієн­тації в цілому е досить переконливими. Про­те в таблиці не простежується той факт, що в першій групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав Південно-Східної Азії, які з ряду причин досягли феноменаль­них успіхів. В останні ж роки кон'юнктурні фа­ктори їх прискореного зростання, в основному вичерпали себе. Ще одна важлива обставина полягає в тому, що зовнішня орієнтація нерідко спиралася на конкретні ринки. Наприклад, Тайвань працював на США, щороку випускаючи на американський ринок сотні мільйонів пар взуття, переважну частину напівфабрикатів телевізійної промисловості та багато іншого.

3 кінця 1994 p. Україна повністю діяла в рамках концепції зовнішньої орієнтації. Не заперечуючи її значущість, можна, проте, зауважити, що на цей момент можливості антикризового розвитку за рахунок продукції металургійної та хімічної галузей промисловості практично вичерпано. Тут затратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала нерентабельною або навіть збитковою. Експортноорієнтовані галузі багато в чому освоїли тактику виживання в ринковому середовищі, пристосувавшись до деформованої розрахунково-платіжної системи. Але скрутне становище більшості інших підприємств, позбавлених доступу до кре­дитних ресурсів і державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, дедалі виразніше негативно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферax. Kpiм того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових розслідувань у західних країнах, хронічне відставання в розробці та впровадженні Україні систем ефективної підтримки експорту товарів, і в першу чергу – виробів з високим ступенем обробки.

Усе це настійно вимагає інтенсифікації структурної перебудови української національної економіки, випереджаючого розвитку ї третинного, четверинного і п'ятеринного секторів.

Для вибору оптимальної моделі входження України у світове господарство важливе значення має невирішеність проблем геоекономічної стратегії. З одного боку, взято офіційний курс на інтеграцію в європейські економічні структури (і на­самперед – у ЄС), що в цілому є правильним з позиції відзначеної концентрації економічної та науково-технічної могутності на Заході. Без передових західних тех­нологій нашій державі важко розраховувати на економічне зростання. З іншого боку, з об'єктивних обставин Україна не готова до тіснішого співробітництва з Європою. Для досягнення Істотного прориву в даному напрямі потрібно бага­то років. Що ж до решти напрямів, то тут Україна постійно коливається, відхиляючи пропозиції щодо певної координації її зовнішньоекономічної політики. При цьому подальша дезинтеграція простору СНД не може бути компенсована західним на­прямом економічних зв'язків, що, власне, і породжує геоекономічиий вакуум. За таких умов стратегію входження України до світового господарства необхідно скоригувати, спираючись на спільні зусилля з Росією, а також з іншими державами СНД, Східної та Центральної Європи [8, 54].