Забір крові на гемокультуру

Мета: діагностика черевного тифу, паратифів, генералізованих форм сальмонельозу.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, одноразовий шприц на 10-20 мл, голка з достатньо широким просвітом для внутрішньовенних ін’єкцій, стерильний пінцет, гумовий джгут, валик, спирт та розчин Люголя, стерильні ватні кульки, спиртівка, флакони зі стерильними середовищами накопичення (10 % жовчний бульйон, середовище Рапопорта).

Методика: рука хворого відведена від тулуба і повернута долонею догори. Під руку на рівні ліктьового суглоба підкладають валик. На плече в середній третині накладають джгут. Шкіру в ділянці ліктьового згину обробляють спиртом.

Мал. 2 - Техніка забору крові з ліктьової вени

Шприцом беруть кров з ліктьової вени. Не можна водити поршнем по циліндру шприца, щоб не засмоктати повітряну флору.

Щоб попередити бактерицидну дію крові, співвідношення між засіяною кров’ю та середовищем повинно бути 1:10. На першому тижні хвороби кров береться в кількості 10 мл, далі кожний наступний тиждень на 5 мл більше. У маленьких дітей беруть кров із пальця, п’ятки, мочки вуха. Виймають корок із флакона з живильним середовищем, обпалюють у полум’ї спиртівки гирло флакона, пінцетом знімають голку зі шприца, крізь канюлю кров виливають у флакон, обпалюють корок, закривають флакон. Якщо флакон із середовищем закатаний (заводський спосіб заготовки середовища), то корок не знімають, а проколюють голкою з дотримуванням правил асептики.

Забір крові на стерильність

Мета: діагностика гарячки нез’ясованого ґенезу, сепсису.

О снащення: те, що і при заборі крові на гемокультуру, але замість середовищ із жовчю використовують цукровий бульйон та середовища для росту анаеробів (середовище Кіта-Тароцці).

Методика: кров у кількості 10 мл за вищезазначеною методикою беруть із ліктьової вени та засівають у 100 мл цукрового м’ясо-пептонного бульйону.

Мал. 3 - Середовище накопичення та одноразовий шприц

Забір крові для серологічних досліджень

Показання: серологічна діагностика інфекційних хвороб.

Оснащення: гумові рукавички, одноразові шприци на 5-10 мл, голки для ін’єкцій з широким просвітом, стерильні пробірки, ватні кульки, спирт, гумовий джгут, валик.

Методика: для серологічного дослідження кров беруть натще (для попередження помутніння сироватки) із ліктьової вени в кількості 5-6 мл. Положення хворого сидячи або лежачи. Рука відведена від тулуба та повернута долонею догори. Під руку в ділянці ліктьового суглоба підкладають валик. На середню третину плеча накладають джгут. Шкіру в ділянці ліктьового згину змащують спиртом. Шприцом із вени беруть кров, а потім виливають у стерильну пробірку.

Достовірні результати серологічної діагностики отримують при дослідженні „парних” сироваток крові хворого, взятих у перші дні хвороби (при госпіталізації, при зверненні до лікаря) та через різні проміжки часу від початку хвороби. Це дає можливість спостерігати динаміку зростання титру антитіл. Підвищення титру антитіл у другій сироватці у 4 рази та більше має діагностичне значення. При бактеріальних інфекціях частіше використовують реакцію аглютинації (РА), пасивної (непрямої) гемаглютинації (РПГА), преципітації (РП), зв’язування комплементу (РЗК); при вірусних – реакції гальмування гемаглютинації (РГГА), затримки гемабсорбції (РЗГА), нейтралізації (РН). Використовується імуноферментний метод дослідження (ІФА).