11. Напрямки розвитку соціальної профілактики

Виділяють суспільну, що включає систему заходів з охорони здоров'я колективів та індивідуальну профілактику, яка передбачає дотримання правил особистої гігієни в побуті та на виробництві.

Індивідуальна - включає заходи щодо попередження хвороб, збереження та зміцнення здоров'я, які здійснює сама людина, і практично зводиться до дотримання норм здорового способу життя, до особистої гігієни, гігієни шлюбних та сімейних відносин гігієну одягу, взуття, раціональному харчуванню та питного режиму, гігієнічного виховання підростаючого покоління, раціонального режиму праці та відпочинку, активних занять фізичною культурою та ін.

Громадська - включає систему соціальних, економічних, законодавчих, виховних, санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та медичних заходів, планомірно проводяться державними інститутами та громадськими організаціями з метою забезпечення всебічного розвитку фізичних і духовних сил громадян, усунення факторів, що шкідливо діють на здоров'я населення. Заходи громадської профілактики спрямовані на забезпечення високого рівня громадського здоров'я, викорінення причин породжують хвороби, створення оптимальних умов колективного життя, включаючи умови праці, відпочинку, матеріальне забезпечення, житлово-побутові умови, розширення асортименту продуктів харчування і товарів народного споживання, а також розвиток охорони здоров'я, освіти і культури, фізичної культури. Ефективність заходів суспільної профілактики багато в чому залежить від свідомого ставлення громадян до охорони свого здоров'я та здоров'я інших, від активної участі населення у здійсненні профілактичних заходів, від того, наскільки повно кожен громадянин використовує надані йому суспільством можливості для зміцнення і збереження здоров'я. Практичне здійснення суспільної профілактики вимагає законодавчих заходів, постійних і значних матеріальних витрат, а також спільних дій усіх ланок державного апарату, медичних установ, підприємств промисловості, будівництва, транспорту, агропромислового комплексу тощо.

12. Социальная адаптація та реабілітація

Понятие “социальная адаптация”. Под социальной адаптацией понимается сложный социально-психологический процесс социализации личности, включающий освоение людьми новых социальных ролей, формирование мотивационной сферы, восприятие индивидами себя, своего окружения и многие другие психологические явления, состояния и образования. Словом, одним из сущностных (стержневых) аспектов социальной адаптации является приспособление к условиям качественно иного характера, нежели предыдущие условия жизни.

Понятие “социальная реабилитация”. Под социальной реабилитацией понимается “комплекс мер, направленных на восстановление разрушенных или утраченных индивидом общественных связей и отношений вследствие нарушения здоровья со стойким расстройством функций организма (инвалидность), изменения социального статуса (пожилые граждане, беженцы и вынужденные переселенцы, безработные и некоторые другие), девиантного поведения личности (несовершеннолетние лица, страдающие алкоголизмом, наркоманией, освободившиеся из мест заключения и т.п.)”.

Социальная реабилитация предполагает проведение такого рода действий, совокупность которых позволит обеспечить достижение должного уровня социальной адаптации (как материальной, так и духовной). Как правило, в социальной реабилитации нуждаются те люди, которые оказались в кризисной ситуации или не могут адекватно реагировать на изменяющиеся условия жизни в силу физиологических причин (инвалиды и т.д.). Сама реабилитация осуществляется либо государственными социальными службами, либо общественными объединениями, фондами, конфессиями, структурами местного самоуправления и т.д.

Социальная реабилитация предполагает осуществление большого количества мероприятий. Значительной составляющей данного блока мер является материальная помощь: пенсии, компенсационные выплаты, адресная натуральная поддержка и т.д.

Важным показателем осуществления социальной реабилитации являются те результаты, к которым приводят реабилитационные меры. Их эффективность можно оценивать по критерию успешности адаптации человека к тем социальным условиям, которые привели к нарушению социального функционирования данного индивида. А это определяется степенью социализации человека.