Рекомендована література

1. Абульканова К.А. Психология и педагогіка: курс лекцій / Абульканова К.А. – М.: Совершенство, 1998. – 320 с.

2. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент у системі освіти: навч.посіб. / Г.А. Дмитренко. – К.: МАУП, 1999. – 176 с.

3. Грещак М.Г. Внутрішній економічний механізм підприємства: навч.-метод. посібник для сам ост.вивч.дисц. / М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова .– К.: КНЕУ, 2001. – 103 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи [Електронний ресурс]: навч. посібник / Кузьмінський А.І. – К.: Знання, 2005.- 486 c. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-105.html

Практичне заняття до теми 2: Організація планування навчального процесу, форми та види викладання управлінських дисциплін в Навчально–науковому інституті економіки та менеджменту ОНАЗ ім. О.С. Попова

1. Мета заняття

Закріпити теоретичні відомості щодо організації планування навчального процесу. Розглянути різні форми та методи навчання управлінським дисциплінам, що використовуються у НН ІЕМ ОНАЗ ім. О.С. Попова.

2. План практичного заняття

1. Роль навчального процесу у вищому навчальному закладі.

2. Форми та види навчання.

3. Методи навчання: усні (джерелом знань є усне або друковане слово; наглядні методи (джерелом знань є наглядні посібники або предмети та явища, що спостерігаються); практичні методи (студенти отримують знання, навики та вміння, виконуючи практичні дії).

3. Завдання

1. З’ясувати склад та взаємозв’язки управлінських дисциплін, що викладаються в ННІЕМ ОНАЗ ім.О.С.Попова (додаток 2).

2. Визначити головні цілі вивчення дисциплін з менеджменту.

3. Визначити, які форми та види навчання застосовуються в навчально – науковому інституті економіки та менеджменту ОНАЗ ім.О.С.Попова (додаток 2-5).

4. Переглянути навчальну літературу, періодичні видання за останні 10 - 15 років та скласти бібліографію за темою.

5. У вигляді таблиці провести порівняння методів навчання, проаналізувати переваги та недоліки.

4. Теми доповідей

1. Методи організації усного викладання теоретичного та практичного матеріалу;

2. Основні правила та способи роботи лектора з аудиторією.

3. Традиційні та нетрадиційні форми організації занять.

4. Підручник, як джерело знань та засіб навчання.

5. Організація між предметних зв’язків.

6. Методика використання диференційного підходу у навчанні.

Тема 3 організація та методи активного навчання у викладанні управлінських дисциплін, методи контролю знань та умінь студентів

Основна функція менеджменту полягає в управлінні персоналом. Саме від успішності її реалізації значною мірою залежить ефективність професійної діяльності менеджера, яка характеризується різноманітністю і частотою контактів усередині та за межами фірми, швидкою зміною обставин і людей. Все це ставить високі вимоги до комунікативної компетентності менеджера, його готовності до професійного спілкування. Уміння спілкуватися з підлеглими, партнерами і вищим керівництвом – основа діяльності сучасного менеджера. Ефективне спілкування з персоналом не лише створює оптимальний клімат на фірмі, але й сприяє підвищенню працездатності співробітників, спонукає їх до творчості та ініціативи в роботі, що в кінцевому підсумку підвищує продуктивність діяльності підприємства.

У наш час, коли відбувається становлення ринкових відносин, особливо гостро відчувається потреба в керівниках, які володіють ефективними способами та прийомами спілкування з персоналом, здатні формувати позитивний мікроклімат у колективі та налагоджувати продуктивні відносини з партнерами в умовах вільного підприємництва.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблема формування культури професійного спілкування розглядалася здебільшого в контексті розвитку комунікативної компетентності випускників вузів.

Формування у майбутніх менеджерів культури професійного спілкування можливе за таких педагогічних умов:

– розвиток у студентів рефлексивного ставлення до комунікативного аспекту майбутньої професійної діяльності, спрямованості на вдосконалення способів і прийомів ділового спілкування;

– використання групових форм організації навчання, побудованого у відповідності з принципами соціально-психологічного тренінгу;

– застосування методів активного навчання, що моделюють соціальний контекст і способи спілкування менеджера в ситуаціях професійної взаємодії (сюжетно-рольові та ділові ігри, метод аналізу конкретних ситуацій, групові дискусії тощо);

– розвиток перцептивних, інтерактивних і комунікативних умінь студентів одночасно з корекцією їх ціннісних орієнтацій у сфері професійного спілкування;

– орієнтація викладача на діалогічну форму навчальної взаємодії зі студентами, яка забезпечує сприятливий психологічний мікроклімат, атмосферу творчого пошуку і співробітництва під час занять, емоційний контакт з ними.

Відповідно до прийнятого у соціальній психології диференціювання перцептивного, інтерактивного та комунікативного аспектів спілкування в операційно-дійовій підструктурі культури професійного спілкування менеджера виділяється три компоненти:

1. перцептивний – здатність адекватно, неупереджено і точно сприймати особистісні властивості та поведінку партнерів по спілкуванню, правильно розуміти їхні мотиви і переживання, індивідуальні особливості;

2. інтерактивний – уміння будувати відносини з будь-яким партнером, домагатися ефективної взаємодії на основі спільних інтересів;

3. комунікативний – здатність чітко, зрозуміло і грамотно висловлювати думки та почуття, володіння лексичним багатством мови, вербальними та невербальними засобами обміну інформацією зі співрозмовниками.

Від розвитку означених компонентів залежить ефективність обміну менеджера необхідною інформацією з підлеглими і керівниками (комунікативна функція), організація взаємодії в очолюваному колективі (інтерактивна функція), міжособистісне сприйняття і розуміння партнерів (перцептивна функція).

Усі компоненти культури професійного спілкування перебувають у тісному взаємозв'язку. Уміння правильно сприймати і розуміти партнера або аудиторію допомагає знайти потрібні докази, а володіння ораторським мистецтвом, культурою мовлення – зрозуміло, виразно і переконливо їх викласти. Все це необхідно для успішного ділового контакту, в ході якого виявляється вміння взаємодіяти з партнером: долати бар'єри в спілкуванні, займати адекватну психологічну позицію, виходити на відповідний рівень спілкування тощо.

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що культура професійного спілкування менеджера – складна інтегральна якість, яка синтезує перцептивні, комунікативні та інтерактивні уміння, детермінується професійно ціннісними орієнтаціями і визначає ефективність професійної взаємодії. Вона характеризує здатність менеджера адекватно сприймати і розуміти поведінку співробітників, налагоджувати продуктивні міжособистісні відносини з ними, формувати сприятливий емоційний мікроклімат у трудовому колективі, майстерно використовувати вербальні та невербальні засоби комунікації. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури виділяються показники, критерії та рівні розвитку культури професійного спілкування менеджера, які комплексно відображають сформованість її мотиваційно-ціннісного, перцептивного, інтерактивного та комунікативного компонентів.

Мотиваційно-ціннісний компонент культури професійного спілкування характеризується ієрархічною структурою основних орієнтацій, які визначають спрямованість спілкування менеджера: 1) орієнтація на інтереси професійної діяльності, її кінцеві результати; 2) орієнтація на людей, формування сприятливих міжособистісних відносин і позитивного психологічного мікроклімату в колективі; 3) орієнтація на себе, прагнення до першості та престижу; 4) орієнтація на офіційну субординацію, дисципліну і порядок в очолюваному колективі.

Критеріями сформованості перцептивного компонента культури професійного спілкування менеджера є: 1) спостережливість, уміння "читати" невербальні виразні рухи співрозмовника, за особливостями міміки і пантоміміки розпізнавати його емоційний стан, мотиви поведінки та наміри; 2) уміння адекватно застосовувати прийоми рефлексивного і нерефлексивного слухання; 3) уміння ставати на точку зору співрозмовника, бачити ситуацію його очима; 4) уміння об'єктивно оцінювати співрозмовника на основі спостереження за його зовнішністю, манерою одягатися і особливостями мовлення; 5) уміння передбачати реакцію співбесідника на ті чи інші слова та вчинки.

Інтерактивний компонент культури професійного спілкування менеджера виявляється у способах і прийомах впливу на підлеглих, тактиках і стратегіях організації професійної взаємодії. Теоретичний аналіз представлених у літературі підходів до характеристики операційної структури професійного спілкування дав підстави виділити три біполярні параметри, які комплексно характеризують інтерактивний аспект культури професійного спілкування менеджера: «доброзичливість – критичність», «домінантність – залежність», «формальність –особистісність».

Комунікативний компонент виявляється в здатності чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування. Критеріями сформованості комунікативного компоненту культури професійного спілкування менеджера є: 1) правильність мовлення – знання й уміння дотримуватися прийнятих у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці мовних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних тощо); 2) точність мовлення – зрозумілість висловлень для партнерів про комунікації, адекватність слів або синтаксичних конструкцій об'єктивній дійсності; 3) логічність мовлення - володіння технікою смислової зв'язності, тобто логікою викладу, за якої не виникає суперечностей, а також знанням мовних засобів, якими можна сформулювати думку; 4) доречність мовлення – вміння добирати найбільш наочні, доречні в даній ситуації мовні засоби з урахуванням мети, умов, сфери спілкування та психічного стану партнера по комунікації; 5) виразність мовлення – вміння естетично, оригінально і яскраво висловлювати свої думки; 6) знання та отримання етикетних норм і правил ділового мовлення. Враховуючи визначені критерії, ми виділили та описали три рівні сформованості культури професійного спілкування менеджера: емпірично-інтуїтивний (низький), репродуктивний (середній) і рефлексивно-творчий (високий).

Емпірично-інтуїтивний рівень характеризується поверховими уявленнями студентів про складові елементи культури професійного спілкування, нерозвиненістю перцептивних, інтерактивних і комунікативних умінь. Вони допускають упередженість, суб'єктивізм та інші помилки у процесі сприймання та оцінювання особистості співрозмовника, не вміють слухати та інтерпретувати його невербальну поведінку, не володіють ефективними способами та прийомами професійної взаємодії, стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях, не вміють обирати найбільш доцільний у тій чи іншій ситуації стиль спілкування з співрозмовником, допускають численні мовленнєві помилки, не вміють точно логічно, виразно та доречно висловлювати свої думки, не знають етикетних норм і правил ділового мовлення. У професійному спілкуванні вони спираються головним чином на власний обмежений досвід міжособистісної взаємодії, інтуїтивно вироблені, недостатньо усвідомлювані правила і комунікативні установки. Маючи поверхневі уявлення про зміст культури професійного спілкування, студенти, як правило, не можуть об'єктивно оцінити рівень її сформованості у себе. При цьому часто спостерігається некритично висока оцінка своєї готовності до професійного спілкування або ж недостатнє розуміння важливості культури спілкування для майбутньої професійної діяльності.

Студенти з репродуктивним рівнем культури професійного спілкування усвідомлюють структуру ціннісних орієнтацій, що визначають спрямованість їх спілкування у професійній діяльності. Проте такі орієнтації часто характеризуються однобічністю і внутрішньою суперечливістю: орієнтація на ефективність спільної діяльності одночасно з недооцінкою важливості формування сприятливих міжособистісних відносин у колективі, або ж надмірно виражена орієнтація на себе, першість і престиж, дисципліну та порядок в очолюваному колективі тощо. Володіючи базовими знаннями про комунікативну компетентність і окремими перцептивними, інтерактивними та комунікативними вміннями, студенти не завжди здатні гнучко використовувати їх у різноманітних ситуаціях професійного спілкування. Їхні знання та уміння мають здебільшого репродуктивний характер: студенти можуть їх застосовувати в типових, стандартних ситуаціях, проте відчувають труднощі, коли доводиться самостійно визначати адекватні способи і прийоми спілкування в умовах реальної професійної взаємодії. Їхнє спілкування у зв'язку з цим характеризується певною ригідністю, недостатньою гнучкістю, недооцінкою конкретних ситуацій та індивідуальних особливостей співрозмовників, стереотипністю у їх сприйманні, використанням шаблонних прийомів взаємодії, мовленнєвих штампів. Водночас студенти усвідомлюють недостатній рівень своєї готовності до професійного спілкування і прагнуть до комунікативного самовдосконалення.

Рефлексивно-творчий рівень культури професійного спілкування характеризується сформованістю у студентів адекватно усвідомлюваної ієрархічної структури ціннісних орієнтацій, домінуючу роль у якій відіграє орієнтація на ефективність професійної діяльності у комплексі з орієнтацією на формування сприятливих міжособистісних відносин і позитивного психологічного мікроклімату в колективі. Підпорядковане їм місце посідають орієнтація на себе, прагнення до першості й орієнтація на офіційну субординацію, дисципліну та порядок в очолюваному колективі. Така ієрархія орієнтацій забезпечує збалансованість і гармонійність професійного спілкування, його ділову ефективність і особистісну зорієнтованість, спрямованість на реалізацію професійних функцій і забезпечення умов для особистістної самореалізації суб'єктів ділової взаємодії. Оптимальна структура професійно-ціннісних орієнтацій поєднується з розвиненими соціально-перцептивними, інтерактивними і комунікативними уміннями, які адекватно і гнучко застосовуються студентами в мінливих ситуаціях професійної взаємодії. Студенти об'єктивно оцінюють співрозмовника на основі спостереження за його зовнішністю, жестами, мімікою і особливостями мовлення, володіють прийомами рефлексивного і нерефлексивного слухання, вміють передбачати реакцію партнера на ті чи інші слова та вчинки. Їхнє мовлення відрізняється правильністю, логічністю, точністю, доречністю і виразністю, дотриманням етикетних норм і правил ділового спілкування. Характерною ознакою рефлексивно-творчого рівня культури професійного спілкування менеджера є гнучкість, здатність обирати найбільш доцільний стиль спілкування зі співрозмовником у тій чи іншій конкретній ситуації. Студенти адекватно усвідомлюють комунікативні труднощі й окремі недоліки власного спілкування, розуміють важливе значення культури спілкування для майбутньої професійної діяльності, регулярно працюють над удосконаленням власної комунікативної компетентності.