Тема 2. Теорії та концепції розміщення виробництв і територіальної економіки. Галузева структура економіки. Територіальна структура господарства.

Джерела теорії розміщення і територіальної економіки. Розміщення сільськогосподарського виробництва за Й. Тюнером ( 1826р. праця «Ізольована держава»: основні положення – у центрі є ринок (поселення), виробництво сільськогосподарської продукції навколо у шести поясах спеціалізації). Визначення А. Вебером у теорії розташування промисловості трьох чинників ( орієнтацій за А. Вебером – транспортної, трудової, агломераційної з мінімальними витратами і капіталовкладеннями. Заслуги В. Крісталлера і А. Льоша у відкритті законів просторового розташування населених пунктів – ієрархії поселень: центральне поселення, містечка, села; особливостей географії невиробничої сфери (рівнів обслуговування населення). Обґрунтування теорії «полюсів росту» та «центрів розвитку»; ознаки класифікацій галузей за Ф. Перру. Концепція гравітаційної моделі за Д. Рейлі, Г. Ціпфом і К. Стюартом. Основні положення моделі – демографічна сила, демографічна енергія, демографічний потенціал.

Г. Рітчль, А. Льош, У. Айзард та ін. концепція «господарського кола», географічного розміщення господарства не тільки окремих галузей промисловості, а їх сукупностей – комплексів. Зародження теорії територіально-виробничого комплексу.

Тема 3. Економічне і соціально-економічне районування. Наукові методи дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил і аналізу регіональної економіки.

Територіальний поділ та інтеграція праці – основа формування економічних районів. Сутність економічного і соціально-економічного району. Об’єктивний характер формування району. Економічне і соціально-економічне районування як науковий метод територіальної організації господарства. Економічний район як територіальна підсистема національного комплексу першого рангу із спеціалізацією загальнодержавного значення. Основні районоутворюючі чинники. Принципи і критерії виділення економічних районів. Ієрархія економічних районів, їх основні типи. Макро-, мезо- і мікрорайони. Генеральне економічне районування. Практичне значення економічного районування. Мережа економічних районів України. Схеми економічного районування (регіоналізації) України різними авторами: М. Драгоманов, С. Рудницький, К. Воблий, О. Діброва, Л. Руденко, В. Поповкін, Ф. Заставний, а соціально-економічного районування: О. Шаблій, М. Долішній, М.  Паламарчук. Таксономія економічних районів: головні (великі) економічні райони, економічні підрайони, обласні економічні райони, низові економічні райони, економічні вузли.

Рівень розвитку економічного району.

Поняття про метод і методику. Застосування науково обгрунтованих методів. Метод дослідження – це спосіб (засіб) пізнання причинно-наслідкових зв’язків створення господарських об’єктів, розміщення їх по території. Методика дослідження – сукупність методів, прийомів і підходів теоретично чи практичного пізнання причинно-наслідкових зв’язків комплексного, галузевого й ефективного аспектів розвитку території. Методологія дослідження – система теорій, методів, підходів, показників і прийомів вивчення причинно-наслідкових зв’язків, розміщення і розвитку господарських об’єктів, поселень, та інфраструктури частини території країни. Прийоми дослідження: індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії, експерименту, спостереження, порівняння.

Традиційні методи: літературний, описовий, статистичний.

Новаційні методи: моделювання, факторна оцінка, кластерна оцінка, комп’ютерна технологія.

Специфічні методи: картографування, економічне районування, порівняльний метод, статистичні методи, метод енерговиробничих циклів, балансовий метод, математико-статистичний, математичного моделювання, математичного програмування, системного аналізу, нормативний. Метод штучних нейронних мереж (комп’ютерних технологій).

Трансформація методів дослідження.