Тема 4. Судження. План

1.Специфіка судження як форми логічного (абстрактного) мислення. Істинне і хибне судження. Структура судження. Прості і складні судження.

2. Логічна модальність. Аналіз суджень за логічною модальністю.

3. Класифікація суджень.

4. Види суджень за кількісною та якісною характеристикою та їх відношення.

5. Складні судження. Умовні (імплікативні), єднальні (кон’юктивні), розподільні (диз’юнктивні).

Література:

1. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. –К.: Літера ЛТД, - 2002.

2. Вступ до сучасної логіки. – Харків, 2010.

3. Ряшко В.І., Сокол Р.В. Логіка в запитаннях і відповідях (методичний посібник

для студентів і слухачів). – Львів. 2002.

4. Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студентів. – К.:Вид: Центр «Академія»,2009.

5. Хоменко І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Хрінком Інтер, 2001.

Основні поняття теми: судження, модальність, розподіленість термінів, суб’єкт, предикат, види суджень, імплікативні, конюктивні та розподільні судження.

1.Специфіка судження як форми логічного (абстрактного) мислення. Істинне і хибне судження. Структура судження. Прості і складні судження.

Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами.

Судження бувають прості і складні. У простих судженнях пов’язані два поняття — суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. У складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за допомогою логічних сполучників кон’юнкції, виключаючої і невиключаючої диз’юнкції, імплікації і еквівалентності. Природною мовою ці спо­лучники виражаються за допомогою граматичних сполучників «і» (або «та»), «або...або», «або» («чи»), «якщо..., то» «тоді і тільки тоді, коли».

2. Логічна модальність. Аналіз суджень за логічною модальністю.

Модальна логіка є розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань. Існують такі види модальних логік і модальних висловлювань: алетичні, епістемічні, темпоральні, деонтичні. Алетичні висловлювання включають такі модальності: «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації. Епістемічні висловлювання включають до свого складу такі модальності: «знаю», «вірю», «вважаю», «доведено», «відомо», «спростовано» тощо. Темпоральні висловлювання включають такі оцінки змісту, у яких необхідні уточнення з використанням часових характеристик: «було так, що», «буде так, що», «завжди було так, що», «завжди буде так, що», «раніше», «пізніше», «одночасно» та ін. Деонтичні висловлювання характеризують наявність або відсутність в судженні певних норм за допомогою таких модальностей: «обов’язково», «необов’язково», «дозволено», «недозволено», «заборонено», «незаборонено» та ін.

3. Класифікація суджень.

Прості судження поділяються на:

1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт існування предмета, що відображається в думці: а — а;

2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відно­шення між двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: а R в, або R (а, в);

3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).

Судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того, чи мова йде про весь клас предметів, його частину чи про один предмет у суб’єкті:

а) загальні судження — «всі S є (не є) Р»;

б) часткові судження — «деякі S є (не є) Р»; вони можуть бути визначеними і невизначеними. Кванторами визначених суджень виступають терміни: «тільки деякі», «більшість», «меншість», «немало», «не всі», «майже всі», «декілька». Квантором невизначених суджень виступає термін «деякі»;

в) одиничне судження — «це S є (не є) Р».