Реакція непосмугованих м'язів на розтягування.

Більшості непосмугованих м'язів, на відміну від скелетних, властива пластичність (еластичність). Під час повільного їх розтягування після початкового збіль­шення напруги, зумовленої еластичними властивостями, непосмуговані м'язи розвивають пластичну податливість і напруга в них зменшується.

Зав­дяки пластичності непосмугований м'яз може бути повністю розслабленим як у видовженому, так і скороченому стані.

Наприклад, у сечовому міхурі ця властивість запобігає підвищенню тиску і ранньому потягу до сечовипус­кання у разі поступового наповнення його до певного об'єму.

Проте надто сильне або різке розтягування непосмугованих м'язів призводить до протилежного ефекту: відбувається їх скорочення. Причи­ною цього є деполяризація пейсмекерних клітин, яка наростає під час їх розтягування. Це є одним із механізмів міогенної авторегуляції тонусу ор­ганів, стінка яких складається з непосмугованом'язових клітин.

Спонтанна активність гладких м'язів.

Періодичні зміни частоти гене­рації ПД клітинами — водіями ритму (під впливом нервової системи або гумораль­них чинників) створюють коливання м'я­зового тонусу і складніші форми рухової функції гладких м'язів.

Проте багато які з гладких м'язів (зокрема, травного кана­лу, лімфатичних судин, сечового міхура) є спонтанно активними. Ця спонтанна активність має міогенну природу, в основі якої лежить висока чутливість клітинної мембрани гладких міоцитів до розтягання.

Періодичне розтягання спричинює деполя­ризацію клітинної мембрани і виникнення ПД, які вмикають скоротливий апарат кліти­ни. Чим сильніше розтягання, тим більша деполяризація мембрани, вища частота ге­нерації ПД і більше скорочення м'язів.

Ця підвищена збудливість гладких м'я­зових структур є дуже важливою для функціонування порожнистих органів, та­ких як кишки, кровоносні судини, сечовий міхур, матка, сечоводи. Наповнення цих органів генерує підвищену активність глад­ких м'язів, які їх утворюють. Навіть при порушенні нервової регуляції внутрішніх органів їх функція може здійснюватися автоматично (хоча й не так досконало: наприклад, сечовий міхур спорожнюєть­ся після наповнення, але не до кінця). Це явище лежить в основі периферичної само­регуляції тонусу гладких м'язів внутріш­ніх органів. Така саморегуляція можлива ще тому, що електрична активність легко поширюється від клітини до клітини через нексуси. Внаслідок цього елект­рична активність багатьох клітин синхроні­зується, і вони поводять себе як функціо­нальний синцитій

Крім спонтанно активних є також спон­танно неактивні гладкі м'язи війково­го тіла, райдужки ока, артерій і сім'яних проток, м'язи — випрямлячі волосся (піломоторні) та війковий поясок кришталика ока, які мають щільнішу іннервацію і неве­лику кількість нексусів. М'язовий тонус і фазні скорочення в цих випадках мають нєйрогенну природу.

Особливості нервово-м'язової передачі у непосмугованих м'язах

У синапсах, які розташовані на непосмугованих м'язах, трансмітером може виступати не тільки ацетилхолін, але й норадреналін, гістамін тощо. Тому на постсинаптичних мембранах клітин одного і того ж органа мо­жуть бути розташовані кілька видів хеморецепторів (наприклад, адренорецептори, гістамінові рецептори).

Реакція м'язових клітин буде залежати від кількісного співвідношення між різними рецепторами, а також від їх чутливості до того чи іншого трансмітера.

На непосмугованих м'язах розміщені не тільки збудливі, але й гальмівні синапси, активація яких призводить до зниження активності м'язів.

Трансмітер гальмівних синапсів, взаємодіючи з постсинаптичною мембраною, спричинює її гіперполяризацію. Один і той же трансмітер мо­же проявляти для одних клітин гальмівний, а для інших - збудливий ефект. Так, норадреналін зумовлює скорочення непосмугованих м'язів су­дин і розслаблення м'язів бронхів. Це залежить від виду адренорецепторів, з якими реагує норадреналін.

Максимальна частота подразнення у цих синапсах набагато нижча, а передача збудження блокується не курароподібними препаратами, а, нап­риклад, атропіном.