Світлана Василівна ПРОКОПЕНКО,

учитель СШ №126

м.Києва

Література рідного краю (10 клас) Дмитро Луценко

Тема. Дмитро Луценко – поет-лірик, поет-пісняр.

Мета: ознайомити з творчістю письменника-земляка, формувати вміння аналізувати поезії; сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної, моральної, культурної цінності народу; удосконалювати навички продукувати висловлювання відповідно до мети та умов спілкування.

Обладнання: портрет письменника, фотографії, виставка книжок Д.Луценка, мультимедійний проектор (або слайдоскоп).

Епіграф уроку:

Усе любов’ю зміряне до дна.

Д.Луценко.

Учитель.

• Доброго дня, добра людино!

Так щиро й рідно міг привітатися із усіх знаних мені людей тільки один чоловік – незабутній Дмитро Омелянович Луценко, згадує Ярема Гоян, директор видавництва “Веселка”.

Дозвольте й мені привітатися з вами так. Доброго дня, добрі люди! Щиро вітаю дорогих гостей і вас, мої любі, на уроці, присвяченому творчості Дмитра Луценка.

Хто не знає його пісень “Хата моя, біла хата...”, “Мамина вишня”, “Києве мій”? Та не всі знають поета як неперевершеного, глибокого лірика, ніжного й трепетного, як яблунева пелюстка в росі.

Синій кінь любисткової ночі

Залишив зачаєні сліди...

Я любив твої озерні очі,

Повні тайн та смутку, як світи...

Ти була і горда, як царівна,

І лякливо-трепетна, як лань,

І душа, як молодість наївна,

Лебеділа щастям ожидань.

Припадімо ж до життєдайного джерела луценківської лірики, бо тут “усе любов’ю зміряне до дна”.

Демонструються слайди із зображенням інтер’єру шкільного музею Дмитра Луценка

Готуючись до сьогоднішнього уроку, учні знайомилися з біографією поета, читали його твори. Відповідно до завдання кожен вивчив напам’ять поезію, яка зворушила по-справжньому. Хто перший наважиться поділитися своїми роздумами?

1 учень. Пригадується вислів Льва Толстого, що для справжнього художнього твору потрібні тільки три речі: це щирість, щирість і щирість. Познайомившись зі збіркою “Усе любов’ю зміряне до дна”, я зупинив свій вибір на поезії “Моя біографія”. Саме вона є, на мою думку, щирою розповіддю автора про його життя. Без прикрас, без надуманості.

Учень читає поезію “Моя біографія”

2. учень. Читає поезію “Я не святий” і аргументує свій вибір.

2. учень. Декламує поезію “Спадщина” та пояснює, чому саме ця поезія найбільше сподобалася, які асоціації викликає слово “спадщина”.

2. учень. Не май сто кіп у полі, а май друзів доволі. Саме під таким девізом жив, на мою думку, Дмитро Омелянович. До друзів мав особливе, незрадливе ставлення. Йому пощастило спілкуватися з людьми виняткової внутрішньої краси, людьми, які можуть бути взірцем справжньої чоловічої дружби, що ґрунтується не на вигоді (що я з того матиму?), а йде від внутрішньої потреби, щедрості й багатства душі. І літа таку дружбу випробовують на міцність.

2. учень. Друзі допомогли Дмитрові Омеляновичу пережити тяжкі життєві випробування. Після смерті донечки впродовж року щовечора хтось із друзів обов’язково бував у домі Луценків. Скільки доводилося лікуватись – адже Дмитро Омелянович, інвалід ІІ групи після отриманої 1944 р. контузії, переніс 8 інфарктів! Вижити знову-таки допомогли друзі. Своїм віршем “Бережіть друзів” він заповідає вчитися дружити й друзів берегти (читає поезію).

2. учень. З жовтня 1942 р. Дмитро Омелянович уже воював у складі частин Центрального 1-ого Українського, 1-ого Білоруського фронтів. Пройшов воєнними шляхами до світлого дня Перемоги. І просилися на папір рядки про тих солдатів, молодих юнаків, яким би жити й працювати, але їхніми могилами позначені шляхи відступу й наступу військ. Усім єством відчував поет страждання й біль матерів, які виплекали синів, та не встигли на них надивитися, бо вкинула їх доля у кривавий вир війни. Особливо мене схвилювали поезії про війну. Ось чому я прочитаю вірш на воєнну тематику.