Культура стародавнього китаю

Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до

н.е. її своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" — етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей процес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розвиток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на якіспирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до

н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III

ст. до н. е. — III ст. н. е.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праобраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст).

У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню

Періодизація культури Стародавнього Китаю

Поселення на території Китаю виникають у V тис. до н.е. Найдавніші міста-держави утворюються у ІІ тис. до н.е.; найважливіше місце серед них займає „Велике місто Шан”, якому вдалося об’єднати значні території. Династія Шан у ХVІІ ст. до н.е. отримала назву Інь. Правитель носив титул „ван”, був верховним жерцем і верховним воєначальником.

Між ІІ та І тис. до н.е. держава Шан-Інь була завойована чжоусцями, які прийшли зі сходу. Створена ними цивілізація носила назву Західне Чжоу, але це була вже не єдина держава. На початку VІІІ ст. до н.е., коли особливо загострився військовий конфлікт із напівкочовим племенем джунів, правитель Пін-ван переносить столицю держави на схід у 770 р. до н.е. Цей період носить назву Східне ст.

У ІV–ІІІ ст. до н.е. загострилася боротьба за владу між різними царствами. В результаті у 230 р. до н.е. царство Цінь наносить серйозну поразку царству Хань і окуповує його територію, пізніше захоплює інші держави. Держава Цінь була першою централізованою імперією на території Китаю і проіснувала 14 років. Після повстання під проводом Лю Ба Цінська династія була повалена, Лю Ба отримав титул „вана Хань” і став засновником нової династії Хань, яка проіснувала до 220 р. н.е.

Після падіння Ханської імперії Китай на 150 років став здобиччю кочових племен, і країна знову роздробилася на маленькі держави. Початок нового об’єднання пов’язаний із створенням у Північному Китаї держави Північна Вей, яку заснував вождь північних сяньбійців Тоба Гуй.

Найбільшої могутності Китай досяг під час існування двох держав Тан (618–907) та Сун (960–1279).

У ХІІІ ст. країна була завойована монголами, майже 90 років перебувала під владою чужоземної династії Юань. В середині ХІV ст. монгольське правління було скинуто і на зміну династії Юань прийшла династія Мін (1368– 1044). Остання династія, яка володіла Китаєм, була маньчжурська династія Цин (ХVІІІ–ХІХ ст.). В середині ХІХ ст. країна стала ареною боротьби західних держав і була перетворена в напівколонію.

Таким чином, періодизація культури Китаю має такий вигляд:

• Культура періоду Шан-Інь.

• Культура періоду Джоу.

• Культура періоду Цінь і Хань.

• Культура періоду Північна Вей.

• Культура періоду Тан і Сун.

• Культура періоду Мін і Цин

Своєрідність ммистецтва – триєдність: каліграфія, поезія,живопис.

З більшою підставою, ніж про будь-яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

• Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е.

• Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е.

• Цінь – 221 – 207 рр. до н.е.

• Хань – 206 – 220 рр. до н.е.

1.2. Період Шан (Інь)

Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування.

Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з 29.

Іньська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, які з'єднувалися потім шнурком або ременем.

Крім виникнення писемності, іньськая епоха ознаменувалася низкою важливих історико-культурних процесів, які багато у чому визначили подальший хід розвитку китайської цивілізації. Було винайдено бронзоволиварне виробництво, а в основній сфері господарської діяльності здійснився перехід від мотичного до пашенно-підсічного землеробства з використанням сохи. Тоді ж проявилися всі основні особливості земельного господарювання Китаю: заняття переважно землеробством і нерозвиненість скотарства.

На іньську епоху припадає формування основ соціально-економічного й політичного устрою місцевої державності. Пізня Іньбула централізованим державним утворенням із сильною верховною владою і строго ієрархічною соціальною структурою, що складається з двох основних для китайського суспільства станів: аристократії, очолюваної кланом правителів (ван-цзу) і простого народу, тобто безпосередніх землекористувачів.

У культурі іньської епохи відбувалося формування вихідних для китайської цивілізації світоглядних моделей, ідеологічних комплексів і ментальних констант. Інь, як і більшість ранньоземлеробських держав, спиралася у своїй еволюції на родоплемінні звичаї, що знайшло відбиток, насамперед, у міфології. Вона досить неясна, як і культ верховного божества — Шанді.

На відміну від багатьох сучасних йому аналогів у інших культурах, родоначальник іньців не мав ні обличчя, ні культових центрів, ні священнослужителів, ні захоплюючої таємничої біографії. Шанді — першопредок. Тому його нащадкам нічого було заглиблюватися в містику метафор і галюцинацію переживань, щоб виявити його сутність. Він — раціоналістична абстракція, необхідна для нормальної життєдіяльності суспільства. Саметоді сформувалася основа практично-раціональної релігійності китайців, де культовому ритуалу відводили роль бюрократичного акту.

Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.

Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством. [4 c.279-287]