Філософська основа критичного реалізму

Ця позиція була сформульована професором Гельсінкського університету І. Ніінілуоттой, який додав до позиції реалізму ряд уточнюючих деталей. Зокрема, під впливом тези невизначеності Куайна, він визнає концептуальний плюралізм: наше звернення до світу відбувається завжди в деяких лінгвістичних рамках. Теза песимістичній індукції змушує його прийняти фаллібілізм: знання про реальність не достовірно і підлягає коригуванню, навіть найкращі наукові теорії можуть виявитися помилковими, однак успішні теорії близькі до істини. Визнається екстерналістска теза, сформульована соціологами: реальність частково (але тільки почасти) створена людиною. В цілому його позиція як і раніше зберігає реалістичний оптимізм: прогрес науки можна раціонально пояснити. Найкраще пояснення полягає в тому, що наукові теорії близькі до відкриття істини. Ця слабша реалістична позиція краще захищена від стандартних аргументів, висунутих проти реалізму. Якщо в першій половині XX ст. у філософії науки основна увага приділялася обгрунтуванню наукового методу, то в останні десятиліття обговорюються, в основному, питання онтологічного статусу об'єктів, що вводяться науковими теоріями. У сучасній літературі триває дискусія з приводу реалізму наукових понять, яка займає значне місце в англомовному світі.

Постімпрессіонізм

Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme) - напрям в образотворчому мистецтві. Виник у 1880-х роках. Художники цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живопису відносяться Вінсент Ван Гог, Поль Гоген, Поль Сезанн, Тулуз-Лотрек.

Початок постімпресіонізму припадає на кризу імпресіонізму в кінці XIX століття. Тоді відбулася остання виставка імпресіоністів і був опублікований «Маніфест символізму» (1886) французького поета Жана Мореаса. Постімпресіоністи, багато з яких раніше примикали до імпресіонізму, почали шукати методи вираження не тільки миттєвого приходить - кожної миті, вони стали осмислювати тривалість стану навколишнього світу.

Для постімпресіонізму характерні різні творчі системи і технічні засоби, що вплинули на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Роботи Ван Гога передбачили появу експресіонізму, Гоген проклав шлях до символізму і модерну

Не дивно, що пізні твори деяких представників французького імпресіонізму, що живуть і працюють і після останньої їх виставки у 1886 р., відносять до постімпресіонізму. Але чіткого, ясно визначеного кордону через 1886 рік проведено не було. Тобто межа між імпресіонізмом та постімпресіонізмом - нечітка, розмита. І деякі твори митців мали усі ознаки попередньої митецької течії і після 1886 р. попри фактичний розпад товариства імпресіоністів і припинення їх виставок разом. Тому в перелік постімпресіоністів відносять і колишніх імпресіоністів, і нові імена нового покоління художників, серед яких

• Каміль Піссарро ( 1830-1903 )

• Поль Сезанн (1839-1906 )

• Анрі де Тулуз-Лотрек ( 1864-1901 )

• Поль Гоген ( 1848-1903 )

• Вінсент ван Гог ( 1853-1890 )

• Жорж Сьора ( 1859-1891 )

• П'єр Боннар ( 1867-1947 )

• Моріс Дені ( 1870-1943 )

• Поль Серюзьє ( 1864-1927 )

• Едуард Вюйар ( 1868-1940 )

• Кер-Ксав'є Руссель (1867-1944)

• Жорж Дюфренуа ( 1870-1943 )

• Анрі Руссо ( 1844-1910 )

• Поль Баум ( 1859-1932 )

• Поль Сіньяк ( 1863-1935 )