3. Право Галицько-Волинської держави

У XII — першій половині XIII ст. у Галицько-Волинській державі діяла система права, засади якого сформувалися ще в ранньофеодальний період. За змістом і призначенням вони збігаються з правилами, зафіксованими в нормах Руської Правди. Але в процесі еволюції суспільно-економічннх відносин застарілі правові положення було переглянуто.

Конкретні зміни (порівняно із законодавством Київської Русі) такі: посилення ролі юридичних актів за рахунок збільшення кола об'єктів феодального господарства, що отримували правовий захист; відтворен­ня у праві соціального становища певних верств, перш за все феодально залежного населення; зміцнення основ феодального права-привілею; посилення впливу на законодавство місцевих особливостей, що надавало йому партикулярного характеру.

Слід зазначити, що попри більш-менш помітні регіональні відмінності, встановлені правила співжиття були подібні та спадкоємні до дав­ньоруського права. Враховуючи те, що право є консервативнішим за держвні структури, загальні принципи, інститути та форми регулювання суспільних відносин зберігалися впродовж тривалого часу. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значіною мірою зберегла ознаки державного і правового устрою, прита­манні Давньоруській державі.

До нашого часу не дійшли пам'ятки права цього періоду. Про них є лише згадки, уривки, з яких можна зробити висновок, що одночасно з Руською Правдою тут діяв збірник постанов галицько-волинських пра­вителів, а також звід церковних повчань про правосуддя. Втрата політичної незалежності, інкорпорація українських земель сусідніми країнами стали головними причинами того, що вагомі законодавчі пам'ятки Галицько-Волинської Русі, які дали би змогу повністю характеризувати систему феодального права, не збереглися.

Регулювання питань права власності на майно та земельні володін­ня, укладення угод і договорів здійснювали за нормами Руської Прав­ди. Чинними були також норми церковних статутів князів Володимира і Ярослава, але вони зазнали деяких змін, зокрема щодо посилення санк­цій, установлених на основі принципів феодального права-привілею.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створених за доби Галицько-Волинської держави, чільне місце посідають чотири пра­вові пам'ятки. Різні за часом появи, змістом і характером, вони містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завою­вання. Так, збереглася Грамота князя Івана Ростиславича (1134 p.), що розкривала економічні зв'язки Галицького князівства з іноземними куп­цями, зокрема болгарськими, чеськими та угорськими, та регламентува­ла правове становище останніх під час їх перебування на руських зем­лях. У ній зазначалося, що болгарські купці звільнялися від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари «на заказ». Якщо до іншого міста — пільга не діяла. При торгівлі «на ізклад» (зі складу) мито спла­чували тільки в Малому Галичі, а в інших містах — ні.

«Рукописання» (або заповіт князя Володимира Васильковича), дато­ваний 1287 p., засвідчує існування права успадкування феодального зем­леволодіння, порядку передачі князями права експлуатації феодально залежного населення. Також «Рукописання» приділяє значну увагу ор­ганізації управління селами та містами. У ньому йдеться і про куплене землеволодіння, що дає підстави говорити про існування такого способу набуття феодальної власності, як купівля-продаж.

Статутна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Дани­ловича (кінець XIII ст.) регулювала розміри та форми феодальних по­винностей міського населення на користь князя. Певною мірою вона ви­світлює сопіально-економічні умови Південно-Західної Русі.

Вагоме значення мали юридичні документи XIVcm. — грамоти, дого­вори, доручення тощо. Здебільшого їх було присвячено упорядкуванню окремих інститутів права власності та зобов'язального права. Зокрема в них визначено правила дарування нерухомої власності (землі, садиб, млинів тощо). Звичайними явищами були договір купівлі-продажу рухо­мого майна, договір обміну, заповіту нерухомої власності. Нерідко право власності на майно, придбане за якоюсь угодою, підтверджувалося спе­ціальною князівською грамотою. Як і за доби Давньоруської держави, поширеним був договір позики, який часто ставав кабалою для боржни­ка. Певні відомості про правові норми того часу збереглися в літописах. Тут можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів, а також деякі нові дані з галузі кримінального права. Так, в Іпатіївському літописі зазначено, що в Галицько-Волинській державі розглядали такий вид злочину, як змова проти князівської влади.

Норми кримінального права передбачали широке коло покарань: смертну кару, конфіскацію майна, вигнання, штрафи. Щоправда, в літо­писах говориться, що ці міри застосовували до представників привілейованих станів. Однак немає сумніву, що такі самі покарання стосувалися фгодально залежного населення, причому в значно ширших масштабах.

Певним чином вплинуло на розвиток галицьких установ та інститутів права західноєвропейське феодальне право. За правління Данила Галицького вперше починає діяти магдебурзьке право, на основі якого здійснювали самоврядування у містах. Воно поширювалося, головним чином, на німецьких колоністів, запрошених жити до галицьких князівств. Проте самоврядування, базоване на його нормах, було обмеже­ним. застосовувалося далеко не в повному обсязі.

Здебільшого православне населення було позбавлене можливості брати участь у діяльності органів місцевого самоврядування. Обмежува­ли і його права на ремесла, торгівлю. Через це городяни-русини переважно пасивно сприймали запровадження права на самоврядування, а нерідко чинили опір такому нововведенню.

Із втратою у другій половині XIV ст. Галицькою землею державної незалежності та перетворенням її на провінцію Польщі наявна правова система діяла й далі. Це була так звана доба руського права в Галичині. Вона тривала до середини XV ст., доки завершилась інкорпорація Галицини Польщею.