3. Держава як організація політичної влади.

Держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус - органи насильства (армія, органи безпеки).

Серед усіх елементів політичної системи лише виключно держава:

а) володіє суверенною владою як суб'єкт, що уособлює суверенітет народу і суверенітет нації, а також є результатом реалізованого народом права на самовизначення;

б) виступає офіційним представником усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що на законних підставах перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;

ґ) має спеціальний апарат управління і примусу, який забезпечує виконання державних функцій;

д) може встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки і з їх допомогою регулювати суспільні відносини.

Ці властивості держави зумовлюють її особливе, провідне місце і роль у політичній системі суспільства. Ця роль держави виявляється в тому, що вона:

• визначає перелік суб'єктів, які наділяються правом брати участь в управлінні справами суспільства, тобто визначає перелік матеріальних елементів політичної системи суспільства;

• визначає конкретні повноваження кожного з матеріальних елементів політичної системи у сфері політичних відносин;

• контролює, координує і припиняє діяльність будь-яких суб'єктів політики.

Таким чином, держава, спираючись на такі методи здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи в тому обсязі, який з її точки зору необхідний для вирішення загальносоціальних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення в нормативних актах і, насамперед, у законах, що приймаються уповноваженими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпеченням обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю об'єднань громадян, передбачає відповідальність як організацій, так і індивідів за порушення законодавства.

До того ж держава, особливо демократична, правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує громадян та їх об'єднання брати участь у державних справах, вирішувати найважливіші загальносуспільні проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що сучасна демократична держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і є виразником і реалізатором їх інтересів.

4. Основні напрями і тенденції розвитку політичної системи сучасної України.

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому, яка проявилась у граничній неефективності всіх владних структур, неузгодженості і суперечливості їх дій, протистоянні місцевих рад і виконавчих органів, втрати авторитету влади у населення.

Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояснюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.

Надто складною є проблема становлення державних структур. Стару державність зруйновано, нова лише формується, причому ефективність її діяльності надзвичайно низька. Саме тому в Україні у 2003 році ініційовано початок реформи політичної системи.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основоположний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лінкольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.

Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управлінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної організації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій;

- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;

- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політичних сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва;

- законодавче забезпечення залучення представників політичної опозиції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інститутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів;

- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозволяли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не виправдала довір'я відповідного електорату;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідомості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна самоадаптація.