2.6. Політична влада і держава

1. Поняття політики та політичної влади.

2. Політична система суспільства.

3. Держава як організація політичної влади.

4. Основні напрями і тенденції розвитку політичної системи сучасної України.

5. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

1. Поняття політики та політичної влади.

Уявлення про політику з'явилися одночасно з виникнен­ням у суспільстві політичних поглядів. Поступово накопи­чувався і матеріал для теоретичних розробок. Останні мали місце ще у Стародавній Греції. Нові підходи до політики, на­магання сформулювати її загальні принципи й закономір­ності зустрічаються у Демокріта, софістів, Сократа та інших філософів. Платон розглядає політику як «царське мисте­цтво», опанувати яке можуть тільки філософи від народжен­ня, а не простий народ. Він вважав, що політична влада повинна забезпечити створення ідеального, або принаймні на­ближеного до такого суспільства і держави.

Арістотель прямо називав політику наукою, що мала у своїй основі справедливість; уявлення про цю науку ототож­нювалися в нього з рабовласницькою демократією.

Особливістю феодальної політичної думки й, відповідно, уявлень про політику, що виникли в середньовіччі, є їхній релігійний характер. Це зовсім не означає, що розвиток політичних учень тоді призупинився, - він лише набув релігійного забарвлення. З часів пізнього середньовіччя, коли у найбільш розвинутих країнах почали складатися капіталістичні відносини, з'явилися і перші ідеї буржуазної політичної теорії, а потім, крок за кроком, здійснювалося її подальше удосконалення. Корифеями буржуазної політич­ної науки були Н. Макіавеллі (Італія), Т. Гоббс, Дж. Локк (Англія), Ш. Монтеск'є, П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо (Франція), І. Кант, Г. Гегель (Німеччина), М. Драгоманов, М. Грушевський (Україна) та багато інших.

Н. Макіавеллі, розглядаючи внутрішні передумови розвитку держави і влади, характеризував політику як на­уку, що пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозува­ти майбутнє. Історія, на думку Н. Макіавеллі, залежить від двох чинників. Перший він називає «долею» і розуміє як природний розвиток подій, їхній взаємозв'язок, необхідну послідовність; другий - це «воля», «енергія людини», тобто стосується осіб. Н. Макіавеллі пропонує в політиці спиратися на силу, а не на мораль.

Т. Гоббс визначає її як одну з галузей філософії - «філософію держави», а останню називає не тільки знанням, а й засобом досягнення «вищої вигоди», оскільки «знання є тільки шлях до сили (влади)». Держава, на його думку, - це об'єднання людей, що уворюють державну владу. Держава - це Левіафан (біблейське чудовисько, яке мас безмежну владу відносно людей).

Ж.-Ж. Руссо розширив вчення додатком про ступені суспільної нерівності, до яких він відносив: а) виникнення приватної власності і поділ суспільства на класи багатих і бідних; б) створення держави, яка, ймовірно, і виникла із за­гального договору, проте є «змовою багатих проти бідних»; в) виникнення деспотизму. Як ідеал Руссо вбачав невелику за розміром демократичну респубіку.

Г. Гегель розглядає всі політичні інститути як втілення ідеального початку, абсолютного духу. Він запроваджує по­няття громадянського суспільства на відміну від держави.

До боротьби проти пригноблювачів закликали соціалісти-утопісти Т. Мор і Ж. Мельє, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Вони бачили майбутню владу як політичну (але не державну), таку, що позбулася насильницького характеру і метою якої є організація виробництва й споживання, розви­ти науки та культури.

З класових позицій до визначення політики і влади підхо­пить російські та українські революційні демократи О. Герцен, М. Чернишевський, І. Франко. Характерною ознакою їхніх поглядів є взаємопов'язаність політики з економікою (способом виробництва матеріальних благ). У своїх ученнях про соціалізм вони не обходять проблему його злиття з демократією.

Оригінальні ідеї про політику, державу, право містять твори українських учених М. Владимирського-Буданова, Б. Кістяківського, М. Костомарова, М Драгоманова, І. Франка та інших.

Окремі політичні погляди і вчення нині трансформували­ся в теорію на концептуальному рівні. Більшість представників політич­ної науки сьогодення виходять з того, що політика - це сфе­ра життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства інтере­сами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціаль­них груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Інакше кажучи, політика - це діяльність, пов'язана з управлінням справами суспільства та держави.

Таким чином, «чиста політика», тобто політика, що здій­снюється поза сферами життєдіяльності людей не існує і іс­нувати не може.

Окрім вищенаведеного визначення політики, можливі ще й інші варіанти її розуміння. Наприклад:

а) спосіб практичної діяльності партій, класів, держав, а також шляхи та засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів;

б) особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя;

в) галузь взаємовідносин народів, національностей, партій, об'єднань громадян, держав та інших спільностей;

г) свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що торкається відносин між державами і народами.

З розвитком суспіль­ства відбувається і розвиток політики, оформлення її у цілісну політичну систему.

Оскільки політика пов'язана з управлінням державою і суспільством, вона завжди здійснюється з приводу влади і для досягнення влади. У загальному вигляді влада - це здатність одного суб'єкта нав'язувати свою волю іншим суб'єктам. Таким чином, влада - це авторитетна сила, на ос­нові якої здійснюються вольові відносини між людьми, в яких ті, хто має владу, визначають програму поведінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті, що спирається на можливості нав'язування її іншим суб'єктам з допомогою різних методів, включаючи і примус.

З викладеного стає зрозумілим, що влада - це завжди дво­сторонні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного. У суспільстві влада - це необхід­ність, оскільки з її допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів держави і суспільства.

Політична влада - це здатність одного суб'єкта нав'язувати свою волю іншим суб'єктаму сфері управління справа­ми держави і суспільства.

Державна влада - це влада, що здійснюється тільки дер­жавою, з допомогою системи її органів, у тому числі тих, призначенням яких є застосування заходів державного при­мусу. Характерними для неї є суверенність, універсальність і здатність владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-право­вими методами.

Особливо слід підкреслити, що політична і державна вла­ди - поняття не тотожні. Розрізняють кілька аспектів їх співвідношення:

а) політична влада - явище більш широке, ніж влада державна;

б) політична влада тим ефективніша, чим більше її здійснення спирається на використання можливостей держави.