6. Місцеві державні органи і органи місцевого самоврядування.

Соціальна природа адміністративно-територіальних утворень різна. Можна виділити два шляхи їх утворення:

• природний — поселення, міста, села, селища виникають внаслідок історичного природного (общинного) групування людей для спільного життя (знизу);

•  штучний — райони, повіти (районна ланка), області, губернії (обласна ланка) є результатом видання і реалізації актів державної влади (зверху).

Місцеві державні органи – система виконавчих органів держави регіонального чи місцевого значення, які перебувають в ієрархічній супідрядності один з одним і з центральними державними органами та здійснюють цілеспрямовано-організуючий владний вплив у межах норм права на регулювання і контролювання відносин, що складаються у процесі виконання функцій держави у відповідних адміністративно-територіальних одиницях. Місцеві державні органи не мають самостійних прав і повноважень, відмінних і відокремлених від повноважень центральних органів держави.

Місцевими державними органами в Україні є державні адміністрації областей і районів, міст Києва і Севастополя.

Органи місцевого самоврядування – відносно самостійні виборні органи публічної влади і громадського управління, що реалізують гарантовані державою права територіальних спільностей громадян самостійно, під свою відповідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в межах закону і виходячи з інтересів населення.

Види органів місцевого самоврядування в Україні: ради; виконавчі комітети рад.

Спільне у діяльності місцевих державних органів і органів місцевого самоврядування:

1. здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність;

2. мають владні повноваження;

3. їх влада є публічною;

4. влада реалізується постійно і безперервно;

5. мають межі діяльності, що встановлені законом.

Відмінне в діяльності органів місцевого самоврядування порівняно з місцевими державними органами:

1. є відносно самостійною публічною владою територіальної громади;

2. ґрунтується на окремій формі власності – комунальній;

3. мають самоврядні територіальні межі дії;

4. мають самостійну систему владних суб’єктів;

5. спираються на власну нормативну базу.

7. Державна служба. Державний службовець. Посадова особа.

Державна служба — врегульована законодавством професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави. Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна		мілітаризована
- у державних органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої і судової гілок влади)	- у державних установах і органах управління державними підприємствами	- військова (у Збройних Силах)	- воєнізована (в органах міліції та ін.)

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється службовій дисципліні.

Ознаки:

1. має необхідний рівень освіти;

2. обіймає посаду відповідно до кваліфікації і досвіду;

3. підвищує кваліфікацію;

4. працює відплатно;

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних службовців можна поділити на: керівників; спеціалістів; технічний персонал; допоміжний персонал.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядчі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій, спрямованих на породження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1)  виконує управлінські функції;

2)  є юридичне наділеною державно-владними повноваженнями;

3)  має право видавати правові акти, обов'язкові для інших осіб (підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4)  виступає носієм і представником державної влади;

5)  може бути притягнена до підвищеної юридичної відповідальності.