МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра «Безпеки життєдіяльності»

«ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної форми навчання

Галузь знань – 1001 «Техніка та енергетика аграрного виробництва»

Спеціальність підготовки – 7.10010201 «Процеси, машини та обладнання агропромислових підприємств»

8.10010201 «Процеси, машини та обладнання агропромислових підприємств»

ОКР «Спеціаліст», «Магістр»

ПОЛТАВА – 2013

Методичні вказівки розробив:

ст. вик., к.т.н. В.В. Дудник,

обговорені і затверджені

на засіданні кафедри БЖД

протокол №____ від «____» ___________ 2013р.

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як самостійна дисципліна обов’язкового вибору. Вона зберігає свою самостійність за будь - якої організаційної структури вищого навчального закладу.

Обсяг навчального часу для вивчення дисципліни «Цивільний захист» визначений державними вимогами (спільний наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України») і не повинен бути меншим 36 академічних годин (1,0 кредит EСTS). У процесі опанування навчальним матеріалом студенти виконують розрахунково-графічну роботу з питань моделювання сценаріїв виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій (НС), прогнозування наслідків їхнього впливу на адміністративні територіальні одиниці (АТО), об’єкти господарювання (ОГ) та населення, що мешкає поблизу, відповідно до профілю підготовки ВНЗ. Форма підсумкового контролю знань – залік.

Мета: формування у студентів здатності творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й приймати продуктивні рішення у сфері цивільного захисту (ЦЗ), з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності випускників, а також досягнень науково-технічного прогресу.

Завдання: передбачає засвоєння студентами новітніх теорій, методів і технологій з прогнозування НС, побудови моделей їхнього розвитку, визначення рівня ризику та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на відвернення НС, захисту персоналу, населення, матеріальних та культурних цінностей в умовах НС, локалізації та ліквідації їхніх наслідків.

Освоївши програму навчальної дисципліни "Цивільний захист" спеціалісти (магістри) у відповідних напрямах підготовки, повинні бути здатними вирішувати професійні завдання з урахуванням вимог ЦЗ та володіти наступними головними професійними компетенціями з цивільного захисту:

у науково-дослідній діяльності:

• проведення ідентифікації, дослідження умов виникнення і розвитку НС та забезпечення скоординованих дій щодо їх попередження на ОГ відповідно до своїх професійних обов’язків;

• знання методів та інструментарію моніторингу НС, побудови моделей (сценаріїв) їх розвитку та оцінки їх соціально-економічних наслідків.

у технологічній діяльності:

• обґрунтування і розробка безпечних технологій (в галузі діяльності);

• участь у проведенні розслідування НС, аварій та професійних захворювань;

• обрання і застосовування методик з прогнозування та оцінки обстановки в зоні НС, розрахунку параметрів уражальних чинників джерел НС, що контролюються і використовуються для прогнозування, визначення складу сил, засобів і ресурсів для подолання наслідків НС.

в організаційно-управлінській діяльності:

• впровадження організаційних і технічних заходів з метою поліпшення безпеки праці;

• вміння визначити коло своїх обов’язків за напрямом професійної діяльності з урахуванням завдань з ЦЗ;

• здатність приймати рішення з питань ЦЗ в межах своїх повноважень;

• здатність та готовність до врахування положень законодавчих та нормативно-правових актів з цивільного захисту при виконанні виробничих та управлінських функцій;

• інтерпретування новітніх досягнень в теорії та практиці управління безпекою у НС.

• оцінювання стану готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями та показниками.

у проектній діяльності:

• розуміння, розробка і впровадження превентивних та оперативних (аварійних) заходів цивільного захисту.

у педагогічній діяльності:

• забезпечення якісного навчання працівників ОГ з питань ЦЗ, надання допомоги та консультацій працівникам організації (підрозділу) з практичних питань захисту у НС.

у консультаційній діяльності:

• надання допомоги та консультації працівників з практичних питань цивільного захисту;

готовність контролювати виконання вимог цивільного захисту в організації.

Лекція 1.1

Тема: Концептуальні аспекти дисципліни «Цивільний захист»

Навчальні питання:

План

Вступ.

1. Особливості окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України.

2. Основні принципи здійснення цивільного захисту.

3. Формування культури безпеки життєдіяльності населення.

Мета заняття: Ознайомити студентів з особливостями окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України, загальною організацією структури системи цивільного захисту (ЦЗ), а також з порядком вивчення дисципліни.

Література:

1. Кодекс цивільного захисту України, вру, № 5403-VI, 2 жовтня 2012 р., Київ. Вступ.

Останні роки XX століття та початок XXI увійшли в історію України низкою катастроф техногенного та природного характеру.

Вихід з цього становища полягає в реалізації комплексу заходів, що спрямовані на мобілізацію державних структур, громадськості з метою створення відповідних органів з підготовки поведінки людей у надзвичайних ситуаціях (НС), відповідних людських та матеріально – технічних ресурсів для дій у НС. Для цього необхідно змінити мислення та поведінку людей.

Враховуючи це, керівництво державою було змушене прийняти рішення про зміну пріоритету стосовно призначення ЦО у воєнний час, на захист населення від наслідків НС техногенного і природного характеру.

На території України, і Полтавській області зокрема, розміщена велика кількість об’єктів, що є потенційно небезпечними на випадок аварії, катастроф. Це кременчуцька ГЕС, підприємства нафтової, газової, хімічної промисловості. Тому організація безпеки і захисту населення України, об’єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядатися, як невід’ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих, державних адміністрацій і виконавчих органів влади.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене питання захисту населення, об’єктів економіки, тощо. Зрозуміло, що саме тому перед владою постало питання про створення єдиної системи цивільного захисту.

1. Особливості окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України.

Правова держава не може існувати без правової культури, досконалого механізму застосування законів у будь-якій сфері життя. Безпека життєдіяльності не є винятком. 2 жовтня 2012 року Верховною Радою України був прийнятий Кодекс цивільного захисту України, а з 1 липня 2013 року Кодекс вступив у дію.

Аналіз тенденцій розвитку основних природних, техногенних, екологічних небезпек і загроз та їх прогноз на перспективу свідчать, що на території України найближчими роками зберігатиметься високий рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру, що ставить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків на рівень найбільш актуальних.

Для успішної боротьби з природними і техногенними катастрофами потрібна цілеспрямована державна політика та створення основного інструменту її реалізації - системи з протидії надзвичайним ситуаціям.

Основними законами України, які визначали державну політику у сфері цивільного захисту, механізм її реалізації у мирний та воєнний часи, правовідносини та організаційні засади суб'єктів діяльності у цієї сфери, до 1 липня 2013 року були:

- "Про Цивільну оборону України", прийнятий у 1993 році;

- "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", прийнятий у 2000 році;

- "Про правові засади цивільного захисту", прийнятий у 2004 році;

- "Про аварійно-рятувальні служби", прийнятий у 1999 році;

- "Про пожежну безпеку", прийнятий у 1993 році.

Вочевидь, усі вони розроблялися у різний час, деякі з них, у зв'язку з відсутністю суб'єкта права, на які може поширюватись їхня дія, втратили свою актуальність. Крім того, деякі з них за змістом мали спільний предмет правового регулювання, містили численні дублювання та суперечності, а у ряді випадків не відповідали нормам міжнародного гуманітарного права.

До введення Кодексу в дію в державі, як підтвердження недосконалості законодавства у сфері цивільного захисту, паралельно функціонували три державні системи з протидії надзвичайним ситуаціям, а саме:

- система цивільної оборони (створена на підставі Закону України "Про цивільну оборону" у 1993 році);

- єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (створена на підставі Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у 2000 році);

- єдина державна система цивільного захисту населення і територій (створена на підставі Закону України "Про правові засади цивільного захисту у 2004 році).

Ситуація, що склалася на законодавчому полі, вимагала невідкладного його удосконалення.

Тому рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року, введеним Указом Президента України від 26 червня 2008 року № 590, було визначено доцільність розроблення Кодексу цивільного захисту України як єдиного систематизованого законодавчого акта з питань цивільного захисту.

У Кодексі встановлюється кардинально нове поняття і сутність терміну "цивільний захист". Його розробники уважно вивчили та проаналізували, зокрема в якому значенні вживається термін "цивільний захист" в Законі України "Про правові засади цивільного захисту". У зазначеному законі наведено, що цивільний захист - це система (комплекс) заходів, які здійснюються органами виконавчої влади.

Положеннями статей 16 та 17 Конституції України визначено, що питання забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави, а захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Відповідно до Конституції України кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та, на вимогу, гарантій забезпечення реалізації цього права від органів державної влади та суб'єктів господарювання.

Ґрунтуючись на таких положеннях Конституції України, в статті 4 Кодексу встановлено, що цивільний захист - це функція держави, яка спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом попередження і ліквідації таких ситуацій та надання допомоги постраждалим.

Для реалізації такої важливої функції держави як цивільний захист, з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, в країні створюється Єдина державна система цивільного захисту і визначаються суб'єкти забезпечення цивільного захисту.

У Кодексі розділом "Єдина державна система цивільного захисту" конкретизовані склад та структура Єдиної державної системи цивільного захисту, порядок її створення, а також порядок створення територіальної й функціональної підсистем (що визначено вперше).

Також визначено, що керівництво функціонуванням Єдиної державної системи цивільного захисту, її підсистем і ланок підсистем покладають на відповідних посадових осіб, зокрема:

- керівництво Єдиною державною системою цивільного захисту - на Кабінет Міністрів України;

- безпосереднє керівництво функціональною підсистемою та її ланкою - на керівника органу, що створив таку підсистему, ланку;

- безпосереднє керівництво територіальною підсистемою Автономної Республіки Крим - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим;

- безпосереднє керівництво іншими територіальними підсистемами та їх ланками покладають на посадових осіб, які очолюють органи, що створили такі підсистеми, ланки.

Кодекс містить окремі статті, які визначають конкретні положення щодо створення та функціонування кожного виду формувань сил цивільного захисту.

У Кодексі встановлюється, що роботами з ліквідації надзвичайних ситуацій керує одна особа - керівник робіт із ліквідації надзвичайної ситуації. Визначаються положення і норми щодо його призначення, повноваження, права та інше, що регулює відносини керівника робіт із ліквідації надзвичайної ситуації. Свої повноваження і функції керівник робіт із ліквідації надзвичайної ситуації здійснює за принципом єдиноначальності. Також Кодексом встановлюється необхідність створення і функціонування Штабу з ліквідації надзвичайної ситуації, як робочого органу керівника робіт з ліквідації надзвичайної ситуації, положення і норми щодо його функціонування.

Главою "Ліквідація надзвичайних ситуацій" в окремій статті встановлено норми щодо тимчасового введення в Україні або у межах конкретної її території режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації. Зазначені режими неодноразово вводилися у межах конкретних територій, але правових підстав для цього не було. Відповідними статтями глави визначаються норми та регулюються відносини стосовно проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення відновлювальних робіт, життєзабезпечення постраждалих.

Глава "Відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій" - нова. У спеціальних законах з питань цивільного захисту положень щодо відшкодування збитків та надання допомоги немає. Вона містить статтю "Соціальний захист постраждалих", якою визначено статус постраждалого у надзвичайних ситуаціях, встановлено перелік заходів соціального захисту та відшкодування збитків, джерела фінансування, за рахунок яких реалізують заходи соціального захисту. Окремими статтями визначено порядок відшкодування збитків, забезпечення постраждалих житлом, яке внаслідок надзвичайних ситуацій стало непридатним для проживання, питання надання медичної, психологічної, гуманітарної допомоги тощо.

У Кодексі міститься окремий розділ, який регулює відносини та визначає відповідні норми й положення, пов'язані з підготовкою фахівців із питань цивільного захисту, органів управління та сил цивільного захисту.

Розділ "Фінансове та матеріальне-технічне забезпечення заходів цивільного захисту" містить статтю, що визначає положення щодо фінансування медико-психологічної реабілітації рятувальників, медичних працівників Державної служби медицини катастроф, постраждалих, громадян, яких залучали до проведення робіт із ліквідації надзвичайних ситуацій, неповнолітніх осіб, постраждалих від лиха.

Уперше на законодавчому рівні визначено статус рятувальників, їхні обов'язки та права, уточнено і конкретизовано положення стосовно соціального і правового захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, а також осіб, звільнених зі служби цивільного захисту.

Кодексом конкретизовано питання планування діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту, зокрема передбачено, що керівник суб'єкта господарювання з кількістю персоналу 50 осіб і менше розробляє та затверджує Інструкцію щодо дій персоналу суб'єкта господарювання у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а не план реагування на надзвичайні ситуації, як це було передбачено відповідними документами.

Також визначено положення і норми стосовно аварійно-рятувального обслуговування об'єктів господарювання і територій, для яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, аварійно-рятувальними службами та формуваннями Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, надання ними платних послуг, які не суперечать та не заважають їхній основній діяльності.

Уведений в дію Кодекс цивільного захисту України, в якому враховано національний та міжнародний досвід з питань цивільного захисту, встановлює єдину систему з протидії надзвичайним ситуаціям в Україні, сприяє зниженню ризику виникнення надзвичайних ситуацій, формуванню належних правових, економічних і організаційних засад захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та особливий період, а також сприяє підвищенню ефективності державної політики у сфері цивільного захисту.