В курсовому проекті «Розробка технологічної карти виробництва продукції тваринництва на фермі» студент згідно завдання повинен вирішити такі задачі:

1. Розробити проект генерального плану тваринницького підприємства. Для цього, виходячи з напрямку виробництва і чисельності основного поголів’я, необхідно виконати розрахунок усього поголів’я тварин на фермі, вибрати вид і визначити кількість приміщень для розміщення тварин, прийняти технологію утримання поголів’я і комплект засобів механізації та автоматизації основних виробничих процесів на фермі. За цими даними і проектують генеральний план.

Зауважимо, що вирішуючи цю задачу необхідно намагатись приймати типові об’єкти і типовий генеральний план з наступним їх корегуванням відповідно до отриманих розрахунками результатів.

2. Розробити проекти основних технологічних ліній загального виробничого процесу. Для цього знайомляться з існуючими вирішеннями цієї проблеми, обґрунтовано вибирають варіант, який найкраще відповідає умовам проекту і визначають продуктивність кожної технологічної лінії. За продуктивністю вибирати потрібні засоби механізації і автоматизації складових операцій лінії і розрахувати потрібну їх кількість.

3. Розробити технологічну карту виробництва продукції на тваринницькій фермі і визначити питомі експлуатаційні витрати на виробництво продукції і їх структуру.

4. Обгрунтувати шляхи подальшого зменшення затрат праці і собівартості продукції на спроектованій фермі. Зробити економічну оцінку запропонованої пропозиції зі зменшення експлуатаційних витрат на виробництво продукції (запропонованого технічного, технологічного чи організаційного рішення з удосконалення технології виконання операції чи виробничого процесу, організації праці, конструкції машини, обладнання чи впровадження нових і таке інше).

Послідовність розрахунку проектуємої ферми

1. Обґрунтування необхідності проектування тваринницької ферми у господарстві.

2. Обґрунтування продуктивності (розміру) ферми.

3. Визначення необхідної кількості тварин основної виробничої групи.

4. Визначення кількості тварин інших виробничих груп і загальної чисельності стада.

5. Визначення необхідної кількості ферм у господарстві. (Якщо в результаті розрахунку отримали більше однієї ферми, то наступним кроком буде розподіл тварин по фермам згідно внутрішньогосподарської спеціалізації, а подальший розрахунок проводиться тільки по одній з ферм господарства).

6. Визначення необхідної площі ділянки під ферму.

7. Вибір ділянки під ферму на території господарства.

8. Обґрунтування системи і способу утримання тварин на фермі.

9. Визначення виду і кількості приміщень для утримання тварин.

10. Вибір раціонів годівлі тварин.

11. Визначення добової і річної потреби у кормах.

12. Визначення кількості і розмірів складських приміщень і споруд для зберігання кормів.

13. Визначення добового і річного виходу гною (посліду) на фермі.

14. Визначення кількості і розмірів гноєсховищ.

15. Визначення водоспоживання на фермі.

16. Визначення кількості джерел води насосів. Визначення водонапірних споруд.

17. Механізація виробничих процесів на фермі.

18. Обґрунтування і вибір допоміжних будівель і споруд на фермі.

19. Опис генплану ферми.

20. Організація робіт на фермі. Розклад робіт на протязі доби.

21. Необхідна кількість і обов’язки обслуговуючого персоналу.

22. Висновки.

Практична робота Вибір типу і розрахунок потреби в допоміжних будівлях і спорудах

Мета роботи: Засвоїти методику вибору типу допоміжних будівель і споруд та розрахунку потреби в них.

Усі об’єкти тваринницьких підприємств за функціональною ознакою поділяють на основні виробничі, підсобні виробничі, складські і допоміжні. До основних виробничих об’єктів відносять будівлі і споруди пов’язані з виконанням основного виробничого процесу, тобто з утриманням тварин (корівники, свинарники, пташники, вівчарні, вигульні майданчики та вигульно-кормові двори, молочні, родильні відділення, пункти штучного запліднення тощо).

Підсобні виробничі, складські, допоміжні об’єкти ­– це будівлі і споруди обслуговуючого призначення. Їх номенклатура, орієнтовна місткість або потужність, приблизний склад та приналежність до того чи іншого виду тваринницьких підприємств за видом тварин і птахів наведено в додатку 1. Зауважимо, що номенклатура дана у самому загальному вигляді і, залежно від потужності підприємства, наприклад, в селянських, сімейних, фермерських господарствах, частина з них може бути відсутня.

З аналізу колонки 2 додатка 1 виходить, що місткість або потужність обслуговуючих об’єктів визначають або розміром тваринницького підприємства, або його генеральним планом, або розрахунком, або цей об’єкт повинен бути один на підприємстві. За розрахунками визначають складські об’єкти та сховища для кормів, гною (посліду), підстилки, води. Розглянемо методики розрахунку потреби тваринницького підприємства у кормах, підстилці, воді та вихід гною для нього, а також вибору типу сховищ для них і розрахунку їх потрібної кількості.

В загальному вигляді розрахунок складається з наступних етапів:

- визначаємо вид матеріалів (корми, гній, підстилка), які підлягають зберіганню на території ферми;

- розраховуємо кількість матеріалу, яка підлягає зберіганню;

- обґрунтовано вибираємо тип складського приміщення для кожного виду матеріалу, який підлягає зберіганню;

- визначаємо необхідну кількість типових сховищ.

Для нагромадження та зберігання в умовах ферми кормів, підстилкових матеріалів та гною передбачають відповідні складські споруди. Концентровані корми зберігають у закри­тих складських приміщеннях, які доцільно розміщувати поряд із кормоцехом або блокувати з ним. Коренеплоди зберігають у буртах, траншеях або спеціальних сховищах, які також можуть бути зблокованими з кормоцехом. Силос та сінаж закладають у бетонні наземні чи заглиблені траншеї або башти. Грубі корми (сіно, солома, в тому числі і для підстилки) в розсипному чи пресованому стані зберігають у скиртах або спеціальних критих сховищах (сараї, навіси). Для зберігання гною використовують відкриті наземні, напівзаглиблені та заглиблені гноєсховища. Вони можуть бути на території ферми, недалеко за її межами і польові.

Місткість та кількість кормосховищ, які розміщують безпо­середньо на території ферми, визначають залежно від по­точних потреб, а також величини резервного запасу того чи іншого корму. Величину запасу будь-якого виду корму розраховують за формулою:

(1)

де G_i – величина запасу i-го виду корму, т;

k_в – коефіцієнт, що враховує втрати корму. Залежить від виду корму, спо­собів його зберігання та транспортування (для концентрова­них кормів k_в = 1,01, коренебульбоплодів k_в = 1,03, силосу і сінажу в траншеях k_в = 1,1, в баштах k_в = 1,03, зеленої маси k_в = 1,05);

D – кількість днів, на які розраховують запас корму;

q_ij – добова норма видачі i-го виду корму на одну голову j-i групи тварин (додатки 2, 3, 4), кг;

т_j – поголів'я тварин j-i групи;

n – кількість статево-вікових груп тварин, що утримуються на фермі.

Стосовно окремих видів кормів (наприклад, силос, сінаж, коренебульбоплоди) на фермі створюють запас на весь стійловий період, тривалість якого залежить від зональних умов господарства. Для нашої зони D = 210 днів. Для комбікорму запас на фермі зменшують до 10 - 30 добових потреб тварин, для грубих кормів запас можуть зменшують до 15-25% від річної потреби або взагалі зберігають за територією ферми.

Кількість відповідних сховищ N_сх визначають за формулою:

(3)

де G_сх та V_схi – місткість та об'єм одного типового сховища, приймають відповідно до додатку 8 , відповідно в т чи в м³;

Об’єм скирти соломи чи сіна можна визначити за такими емпіричними залежностями:

для кругловерхої високої

(4)

для плосковерхої

(5)

де h, b, l – висота, ширина та довжина скирти, м. За нормативами h = 4-5м, b = 6-7 м, l – не більше 60 м.

Потрібну кількість скирт визначають за формулою (3)

Деякі білкові мінеральні домішки (патока, карбамід, сіль тощо) зберігають у резервуарах, ящиках, бункерах, місткість яких розраховують за виразом

(6)

де ψ – коефіцієнт запасу місткості, ψ = 1-1,8;

- щільність продукту (додаток 5);

φ – коефіцієнт заповнення місткості, φ = 0,8-0,9.

Загальну місткість гноєсховищ G_гн визначають за виразом

т, (7)

де D – планова тривалість зберігання гною, діб. За рекомендаціями місткість гноєсховища повинна забезпечити зберігання гною протягом зимового періоду, тобто D = 120-200 діб;

q_гні та q_сі – добовий вихід відповідно калу та сечі від однієї тварини і-го виду (додаток 6), кг/гол.

q_пі – добова норма внесення підстилки на одну тварину і-ої групи (додатки 7, 8), кг/гол.

Визначившись із видом типового гноєсховища, його місткістю в тонах чи об’ємом в м³ визначаємо потрібну їх кількість за формулою (3). Характеристики типових гноє- і послідосховищ наведені в додатку 8.

Потребу в підстилці, яку можуть вносити цілорічно, тобто D = 365 діб визначаємо як

т, (8)

а кількість скирт для її зберігання визначимо, застосувавши формули (3).

Необхідний запас води на фермі зберігають або в водонапірних баштах, або в гідропневматичних установках.

Місткість резервуара водонапірної башти визначають за виразом

(9)

а вміст гідропневматичного бака автоматичної без баштової водокачки – з формули

(10)

У цих формулах

V_б і V_г – місткість резервуарів відповідної водонапірної башти і гідропневмокотла без баштової водокачки, м³;

V_р – робочий або регулюючий об’єм резервуара, м³.

V_ав – аварійний запас води, м³;

V_п – протипожежний запас води, м³;

β – коефіцієнт запасу місткості бака, β = 1,1-1,3;

μ – відношення абсолютних значень мінімального тиску в баці до максимального. Для системи з напором до 75 м μ = 0,6.

Регулюючий запас води V_р наближено можна розрахувати за виразом [1]

, (11)

де Q_доб – середньодобові витрати води на фермі, м³. Їх визначають з виразу

; (12)

g_i – середньодобова норма витрати води однією твариною і-ої групи (додатки 9, 10, 11) , л/гол.

Значення g_i приймати за рекомендаціями [1].

Величина аварійного запасу води V_ав визначається тривалістю ліквідації можливої аварії t_ав, год. За пропозицією [1] тривалість ліквідації аварії становить t_ав = 2 год., тоді

, (13)

де Q_год.max – максимальне споживання води на фермі за годину, м³/год. і розраховують його за формулою

, (14)

де α_д і α_г – коефіцієнти нерівномірності відповідно добового та годинного споживання води. Для розрахунків приймають [1] α_д = 1,3, α_г = 2-2,5.

Протипожежний запас води V_п становить

. (15)

Тут Q_п – норма витрат води на гасіння пожежі, л/с. За нормативами Q_п = 10 л/с.;

t_п – тривалість гасіння пожежі, год. Приймають t_п = 2-3 год.

За звичай у водонапірній башті рекомендується зберігати протипожежний запас води на 10 хв. гасіння пожежі, а решту цього запасу зберігати в гідроізольованих наземних резервуарах, об’єм яких приймають 50, 100 і 150 м³.

Розрахований за формулою (9) загальний об’єм резервуара водонапірної башти округлюємо до найближчого за стандартом (об’єм баків за стандартом 15, 25, і 50 м³) і вибираємо необхідну марку башти [1], та розраховуємо потрібну їх кількість.

За об’ємом гідропневматичного бака V_г з (10) і необхідним максимальним тиском у ньому вибираємо марку автоматичної безбаштової установки, характеристики якої є в [1].

Зміст звіту

Вибрати сховища для кормів, гною (посліду), води для ферм (МТФ - на 400 корів, СТФ – на 2000 голів свиней на відгодівлі, ПТФ – на 50000 курей) за індивідуальними завданнями.