10.2. Основні балансові пропорції (характеристика короткострокового періоду), їх економічна інтерпретація.
Для прийняття рішень фінансовому менеджеру необхідно мати інформацію про діяльність підприємства за попередні періоди, яка дозволяє оцінити потенційні можливості підприємства у майбутньому.
Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які зроблені на підставі даних фінансового обліку з метою надання загальної інформації про фінансове становище за звітній період у зручній та зрозумілій формі, що дає змогу приймати певні ділові рішення.
Основні фінансові звіти, які відображають показники діяльності підприємства такі:
Форма № 1 «Баланс»;
Форма № 2 «Звіт про фінансові результати»;
Форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів»;
Форма № 4 «Звіт про власний капітал» та ін.
В основі життєвого циклу лежить реалізація інвестиційного проекту, що відбувається в короткостроковому періоді, коли фірма вирішує задачі тактичного плану. Без переломлення стратегічних дій через ряд тактичних дій, які переміняють один одного, фірма не зможе існувати. Без грамотного вибору інвестиційного проекту фірма не буде мати майбутнього. Але і при вірному виборі інвестиційного проекту фірма також не буде мати майбутнього, роблячи постійно помилки при прийнятті короткострокових фінансових рішень.
Таким чином, ми просто зобов'язані одночасно аналізувати і стратегічні і тактичні процеси в житті фірми, з огляду на можливості переходу одних процесів в інші і навпаки.
Існує два види таких переходів (трансформацій). Їх можна представити у вигляді двох “ланцюжків”.
Перший: інвестиції (вибір і реалізація інвестиційного проекту) — зростання постійних витрат — фінансово-експлуатаційні потреби підприємства — структура коштів підприємства (його капіталу).
Другий: проблема фінансової стійкості підприємства
платоспроможність;
кредитоспроможність;
рентабельність;
ліквідність балансу підприємства;
основні балансові пропорції;
аналіз фінансово-господарського становища підприємства за допомогою відносних показників, коефіцієнтів.
Обидва ці “ланцюжки” починаються з стратегічної дії чи мети і закінчуються тактичними діями і тактичними цілями.
Почнемо з докладного розгляду першого з представлених “ланцюжків”.
Інвестиції — це основа всього життєвого циклу підприємства. Інвестиції — відправна точка, з якої починається новий життєвий цикл фірми, тому фірма не може відмовитися від інвестицій. Але інвестиційний проект — це завжди стрибок постійних витрат фірми (інакше його і не можна сприймати), супроводжуваний зниженням прибутку підприємства. Цю тезу спеціально не треба доводити, тому що якщо йде перерозподіл витрат між постійними і перемінними на користь постійних, то це може відбуватися тільки за рахунок прибутку.
Зростання постійних витрат фірми не може не відбитися на величині фінансово-експлуатаційних потреб і економічної рентабельності активів (а це вже питання, яке розв’язується у рамках тактичного фінансового менеджменту). Варто помітити, що зв'язок між зростанням постійних витрат і величиною фінансово-експлуатаційних потреб і економічної рентабельності далеко не однозначний.
Останнє повинно відбитися і на структурі коштів (капіталу) підприємства. Зростає частка позикових коштів (насамперед короткострокових) у капіталі підприємства, що, до речі, приводить до росту ефекту фінансового важеля, а отже, і економічної рентабельності активів.
Реалізація інвестиційного проекту призводить до виникнення дефіциту обігових коштів. Фірма дуже чуттєве до цього. Фінансовий менеджер повинен вміти розраховувати не тільки витрати, які безпосередньо пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, але і такі важливі показники, як норма кредитного покриття інвестицій, норма самофінансування інвестицій, норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб підприємства. Ці показники можна розрахувати за допомогою таких формул.
,
(10.1)
,
(10.2)
,
(10.3)
Норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб показує, чи досить у підприємства обігових коштів у зв'язку із реалізацією інвестиційного проекту (норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб > 1), чи існує дефіцит (норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб < 1), і дає можливість визначити потребу в позикових короткострокових коштах.
Таким чином, ми змогли пов'язати реалізацію інвестиційного проекту (стратегічна дія, предмет стратегічного фінансового менеджменту) із структурою капіталу (короткострокова, тактична дія, предмет тактичного фінансового менеджменту), визначити потреби фірми в довгострокових коштах, пов'язаних із реалізацією інвестиційного проекту, і в короткострокових кредитах у випадку, якщо норма покриття фінансово-експлуатаційних потреб менше одиниці.
Тепер можна розпочати аналіз другого “ланцюжка”, що пов'язує стратегічні і тактичні процеси у фінансовому менеджменті.
Почнемо з визначення фінансової стійкості підприємства.
Фінансово стійким є підприємство, що характеризується:
високою платоспроможністю (здатністю відповідати за своїми обов'язками),
високою кредитоспроможністю (здатністю платити по кредитах, виплачувати відсотки по них і погашати їх точно в строк),
високою рентабельністю (прибутковістю, що дозволяє фірмі нормально і стійко розвиватися, розв'язуючи при цьому проблему взаємовідносин акціонерів і менеджерів за рахунок підтримки на достатньому рівні дивідендів і курсу акцій підприємства),
високою ліквідністю балансу (здатністю покривати свої пасиви активами, терміновість яких відповідає або перевищує термін перетворення їх у гроші).
Для того, щоб ці чотири зазначені умови виконувалися (треба визнати, що це непросто в сучасній Україні), необхідно, щоб мали місце чотири балансові пропорції.
1. Найбільш ліквідні активи повинні покривати найбільш термінові зобов'язання (кошти і короткострокові цінні папери повинні бути більше (чи рівні) кредиторської заборгованості підприємства). У балансі підприємства це відбивається у рядках:
150, 230, 240 рядки ІІрА ≥ 530...610 рядки ІVрП.
2. Активи підприємства, що швидко реалізуються, повинні покривати короткострокові пасиви (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах повинні бути більше (чи рівні) короткострокових кредитів і позик і тієї частини довгострокових кредитів, термін погашення яких минає в даному звітному періоді). За балансом це:
160,170...200 рядки ІІрА ≥ 500 (510) рядки VIрП.
Важливо відзначити, що в пропорції “бере участь” лише та дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інша ж частина дебіторської заборгованості “бере участь” в інших балансових пропорціях.
3. Активи підприємства, що реалізуються повільно, повинні покривати довгострокові пасиви (запаси готової продукції, сировини, матеріалів і та частина дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, повинні бути більше (чи рівні) довгострокових кредитів і позик (з терміном погашення більш, ніж 12 місяців після звітної дати)). За балансом це:
100...140,050 рядки ІІрА ≥ 440...470 рядки ІІІрП .
4. Остання пропорція виходить як наслідок перших трьох, а саме: постійні (які важко реалізувати) активи повинні покриватися постійними пасивами (основні засоби підприємства повинні бути менше (чи рівні) власних засобів підприємства (статутний, додатковий і резервний капітал). У балансі це можна простежити у рядках:
010,030,040,045,060,070 рядки ІрА ≤ 3000...370 рядки ІрП.
Виходячи з цього, можна зробити два принципових зауваження:
Перше – ми фактично посилюємо наші балансові пропорції (більш твердою вимогою є перевищення найбільш ліквідних активів над усіма найбільш терміновими зобов'язаннями, а не тільки над кредиторською заборгованістю, (пропорція 1), те ж саме відноситься і до пропорції 4.). Це ще раз підкреслює наш висновок про “жорсткість” балансових пропорцій, коли ми їх формулюємо в широкому змісті.
Друге — балансові пропорції сформульовані таким чином, що має місце деяке “запізнювання” активів у порівнянні з пасивами. Очевидно, що, наприклад, дебіторська і кредиторська заборгованості підприємства — це однаково ліквідні кошти, але вони в нас “розведені” по різним балансовим пропорціям: кредиторська заборгованість відбивається в пропорції, де порівнюються найбільш ліквідні кошти, а дебіторська заборгованість навіть розділяється по двом наступним балансовим пропорціям з меншою ліквідністю.
Економічний зміст усіх балансових пропорцій пов'язаний із досягненням високої ліквідності балансу. Рівність активу і пасиву підприємства — це основна економічна тотожність. Важливо інше — рівність активів і пасивів для підприємства має першорядне значення тільки у випадку, коли ліквідність активів перевищує ліквідність пасивів. Якщо ми маємо кількісну рівність однаково ліквідних засобів, то для підприємства це принципово при оцінці фінансово-господарського становища і при прийнятті відповідальних фінансових рішень. Саме тому і формулюються пропорції 1 — 3. Остання ж балансова пропорція, будучи наслідком перших трьох, показує нам, що підприємство має і власні обігові кошти.