Ярослав Старух

Ярослав Старух був, в першу чергу, борцем, революціонером. Проте він, водночас, був теоретиком, мислителем, творцем політичних та правових ідей.

В 1939 р. стає секретарем Українського комітету в Кракові, який до створення Українського центрального комітету виконував завдання центрального органу для українських комітетів у інших містах і після створення останнього був перетворений в Український допомоговий комітет [27, с. 414-415]. У 1940 р. став співзасновником Революційного проводу ОУН, делегат II Надзвичайного збору ОУН у Кракові [26, с. 824], референт пропаганди проводу ОУН С. Бандери [13, с. 3035]. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акту відновлення Української Держави входить до складу Українського Державного Правління як «Заступник по справах Пропаганди» [28, с. 241]. Після арештів частини членів Правління переходить на нелегальне становище і стає, по суті, одним з ідеологів національно-визвольного руху, організатором і керівником пропагандистської роботи, автором відозв, звернень та інших документів українського підпільного руху Опору [29, с. 594 – 595]. В грудні 1942 р. у Львові був заарештований ґестапо, декілька місяців перебував у відомій львівській тюрмі «на Лонського» (в якій в період нацистської окупації знаходилася слідча тюрма ґестапо) звідки йому, одному з небагатьох за увесь час її існування, вдалося втекти.

З 1945 р. – фактичний керівник національно-визвольної боротьби українського народу на Закерзоння (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя). В цей період повною мірою проявляється талант Ярослава Старуха не тільки як теоретика, але й як практика боротьби з тоталітаризмом. Він досягає домовленості з польським протикомуністичним підпіллям в справі координації спільної боротьби проти комуністичної Москви та її ставлеників у Польщі. Спільними українськими та польськими силами було навіть здійснено напад на Грубешів 27 травня 1946 р. [30, с. 32 – 33].

Серед праць Ярослава Старуха особливий інтерес викликають дві. Це «Тисяча років життя й боротьби Українського Народу. (Короткий нарис історії України)», що була написана після початку Другої світової війни, і побачила світ у 1941 р., та менша за обсягом, але набагато важливіша концептуально, праця під назвою «Фашистівске страшидло», більш відома з видання польською мовою «Упир фашизму».

8