12 Листопада 1941 року перестало битися серце патріарха політичного життя галицьких українців Костя Левицького.

Особливо велике значення відіграли наукове ерудиція Костя Левицького та його практичне знання діючого законодавства в період створення системи законодавства Західно-Української Народної Республіки. Саме він є автором ряду законів, законопроектів, інших нормативних актів ЗУНР [52, с. 12 – 28]. Викликають інтерес не тільки в історичному, але й у правовому відношенні пропозиції Костя Левицького щодо Статуту Галичини [53, с. 10 – 18].

Євген Олесницький

Одним з провідників українського народу в Галичині був Євген Олесницький (1860-1917) – правник, політик, організатор наукового, культурного, економічного життя.

Перш за все він був Правником, вихованцем Львівської правничої школи. Школи, яка має найдавнішу історичну традицію на українських землях. Правничу діяльність Євген Олесницький здійснював у таких трьох основних напрямках:

1) практична робота адвоката;

2) наукова та організаційна юридична робота, зокрема, заснування «Часописі правничої», членство в Науковому товаристві ім. Шевченка, активна участь в діяльності правничої комісії Товариства;

3) просвітницько-правова робота, яка полягала у поширенні правових знань. Це і публікації у пресі, і виступи на вічах, в читальнях.

Євген Олесницький як політик, це:

1) посол до галицького крайового сейму, лідер української фракції в сеймі;

2) посол до віденського парламенту, спікер Українського клубу в парламенті;

3) один з засновників та провідних діячів Українського Національно-демократичного сторонництва.

Організаторська діяльність Євгена Олесницького, умовно може бути поділена на:

1) організація економічних структур та інституцій та керівництво ними;

2) організація культурних інституцій, видавнича діяльність та театральна діяльність.

Поза цим ще художня творчість, переклади художньої та наукової літератури, мемуаристика.

Будучи свідомим того, що знання, передбачених законом прав і свобод, дає можливість кожному громадянинові використовувати їх повніше та ефективніше, він приділяв значну увагу поширенню правових знань, піднесенню рівня правової культури найширших верств українського народу.

Теофіл Кормош

Теофіл Кормош був політиком і, як видається, свою складову в боротьбі за утвердження української влади в регіоні, де він жив і працював, він виконав достатньо добре.

Початки активної громадської діяльності Теофіла Кормоша припадають на його студентські роки, коли він бере активну участь в діяльності «Правничого кружка» (об’єднання студентів-правників при товаристві «Академічне братство»), фактично першого українського професійного об’єднання правників. Члени Кружка ставили перед собою завдання підняти рівень української правової думки, реально використати ті можливості, що їх надавало чинне законодавство для розвитку української юридичної науки, освіти, для більш ефективного захисту та забезпечення прав і свобод українського народу. Усвідомлюючи складне економічне становище українського населення він, в першу чергу, звертає увагу на створення економічних інституцій.

У 1892 р. Теофіл Кормош відкрив у Перемишлі свою адвокатську канцелярію.

Теофіл Кормош був співзасновником і провідним членом центральних українських економічних інституцій у Львові, зокрема, банк «Дністер», «Народна Торгівля» та ін. За його ініціативою було засновано «Союз руських торговельно-господарських спілок» (згодом «Центросоюз»). При його активній участі у Львові створюється «Краєвий Союз Кредитовий» (1898, пізніше відомий як «Центробанк») та «Краєвий Союз Ревізійний» (1903, пізніше Ревізійний союз українських кооператив). У 1909 р. Теофіл Кормош - один із засновників українського Земельного Гіпотечого Банку у Львові, кілька років був президентом Надзірної Ради цієї установи.

Особливу роль судилося відіграти Теофілу Кормошу у період жовтня – листопада 1918 р. у Перемишлі, місті, у якому, по суті, розпочалася українсько-польська війна. Проблему встановлення та упадку української влади в Перемишлі, з тією чи іншою мірою повноти, розглядають в своїх працях більшість учасників Листопадового Чину, діячів ЗУНР, істориків.