5. Культура степових кочівників (скіфи, сармати)

Скіфське - сарматська держава існувала досить довгий час і не могла не залишити вагомий слід на український землі. Це було досить розвинуте суспільство, яке в період розквіту мало досить чітку державну організацію Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. Пануюче положення у скіфському племінному союзі займали кочівники — царські скіфи.

1.Скіфська держава на потязі VII ст. до н. е - V ст. н. е.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з'являються скіфи — племена іранського походження, витіснивши або частково асимілювавши кіммерійців.

Територіально Скіфія охоплювала всю південну степову і почасти лісостепову зону - значну частину сучасної України. Таким чином вони захопили територію степової зони України. Територія скіфів поділялася на дві частини: хліборобський лісостеп і скотарський степ. Відповідно й населення поділялося на дві основні групи: хліборобську (скіфи-орачі та скіфи-хлібороби) і скотарську (скіфи - кочівники та царські скіфи). Геродота поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі та орачі.

Розквіту скіфська державність досягла в VI-IV ст. до н. е. В цей час в основному завершилися процеси державотворення. Про це свідчить, зокрема, відомі скіфські кургани.

2.Розквіт Сарматського суспільства

Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об'єднання — Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.

3 III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я зі сходу почали проникати сарматські племена (також іранського походження). За два століття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом — Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор'я, мали зв'язки з грецькими і римськими містами Причорномор'я.

Найбільшого розвитку сарматське суспільство досягло у I столітті н. Е.

Археологічні розкопки, окремі писемені джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в першому тисячолітті до н.е. стали кочові племена Північного Причорномор'я - скіфи, сармати та ін.

Скіфи мали високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Торговельні і дружні зв'язки, які вони мали з іншими племенами та греками-колоністами сприяли розвиту торгівлі та ремесел. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.

6. Світ слов’янської міфології

Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Слов'яни вірили у багатьох богів. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські боги:

Рід (божество) — вважався Творцем Всесвіту, Богом над Богами.

Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем

Хорс — назва бога Сонця (чи небесного світила загалом) на Русі.

Дажбог — бог достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі.

Стрибог — бог вітру.

Святогор — він четвертий Син Роду; на своїх могутніх плечах тримає звід небесний, щоб не змішалися чистий, світлий Світ Прави і наш земний Світ. Він могутній Стовп, Гора Світла, на вершині якої сяє Небесний Ірій, а внизу знаходиться царство піднебесне. У стародавніх слов'янських переказах Святогор представлений Могутнім, Грозним, Непереможним Вітязем.[2]

Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

Сімаргл — ймовірно, божественний вісник, аналог авестійського Сімурга.

Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.

Сварожич — бог вогню,син Сварога.

Рожаниці — богині долі.

Ярило — бог родючості і плодючості.

Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.

Леля — богиня любові.

Полель — бог подружнього життя.

Важливим джерелом із міфології слов’ян є «Велесова книга» — . Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів (частина з них не згадана в жодних інших джерелах), а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне ціле («бог єден і множествен»), що на погляди деяких дослідників є ідеєю єдинобожжя в досить незвичному вигляді. Також збереглась "Голубина книга", у Болгарії - "Вада словена.