16. Фольклорна культура українського народу

Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор – та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», – стверджував геніальний Олександр Потебня.

В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв’язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. Можна сказати, що усна народна творчість становить поетичну біографію народу, історію його трудового життя і боротьби за волю і незалежність, історію ратних подвигів його славних синів. Багатством і різноманітністю жанрів відзначається усна творчість українського народу. Вона є і безцінною духовною скарбницею нації. Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі означає – народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям. Він відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування народу. Жанри фольклору надзвичайно різноманітні – це казки, прислів’я, загадки, пісні, думи тощо.

Одним із найдавніших і найцікавіших жанрів фольклору є казки. У казках зоображуються здебільшого вигадані події. Це зрозуміло, адже народ у цих творах виражав свою мрію, наприклад, розбагатіти, дочекатися справедливого суду, помститися ворогам.

Загадка – теж один із видів усної народної творчості, у якому описано певне явище чи істоту, але не названо її, а співрозмовник має відгадати, про що йдеться у загадці.

Всесвітнє визнання дістала українська народна пісня – геніальний витвір нашого народу. В українських народних піснях поетично відтворено історичні події, кум і радість, мрії і бажання людей. Пісня розкриває духовне коріння, велич і крану народної душі.

Оригінальним і популярним видом усної народної творчості в Україні є думи. Це великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту. Найчастіше в умах розповідається про події, пов’язані з героїчною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників.