1.3. Користувачі звітності
Користувачем звітності є суб’єкт, який зацікавлений в отриманні інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства для прийняття рішень. Користувачами (споживачами) звітності можуть бути фізичні чи юридичні особи, органи державної влади [9].
Усіх користувачів звітності підприємства можна поділити на дві великі групи (рис. 1.2):
зовнішні;
внутрішні.
Внутрішніми користувачами є апарат управління підприємства (директор, рада управління, адмінперсонал), власники, засновники, персонал, тобто всі внутрішні працівники суб’єкта господарювання.
Зовнішні користувачі – це ті, що не є працівниками даного підприємства, але зацікавлені в отриманні інформації про його фінансово-господарський стан та результати діяльності. Зовнішніх користувачів, в свою чергу, можна класифікувати за ознакою наявності фінансового інтересу.
Рис. 1.2. Користувачі звітності підприємства
У такому аспекті виділяють три групи зовнішніх користувачів (рис. 1.2):
користувачі з прямим фінансовим інтересом (дійсні чи потенційні покупці, постачальники, кредитори, інвестори та акціонери);
користувачі з непрямим фінансовим інтересом (податкова інспекція, органи державної влади, учасники біржової торгівлі, профспілки);
користувачі без фінансового інтересу (аудитори, засоби масової інформації, судово-слідчі органи).
Кожна група користувачів, оцінюючи звітні дані, переслідує різні інформаційні потреби та мету, і в залежності від цього використовує певні методи аналізу, показники та джерела.
Для внутрішніх користувачів основною метою при ознайомленні зі звітністю підприємства є детальне вивчення основних результативних показників задля встановлення причинно-наслідкових зв’язків у фінансовому аналізі та пошук невикористаних резервів покращання результатів функціонування господарюючого суб’єкта, а також оцінка стабільності і надійності робочих місць для працівників.
Зовнішні користувачі з прямим фінансовим інтересом основною метою мають оцінку доцільності співробітництва з певним підприємством, враховуючи його ліквідність, фінансову стійкість і незалежність.
Для зовнішніх користувачів з непрямим фінансовим інтересом визначальним завданням при вивченні звітності є постійне спостереження за законністю, раціональністю та відповідністю укладеним угодам стосовно діяльності певного підприємства у сфері сплати податків, зборів і обов’язкових платежів, формування та розподілу валового продукту, і узагальнення макроекономічних показників.
Зовнішні користувачі без фінансового інтересу вивчають звітність певного підприємства, як правило, за дорученням іншого суб’єкта з метою перевірки загальних показників і аспектів функціонування.
Таким чином, враховуючи потреби окремих груп користувачів, звітність в узагальненому вигляді відображає основні тенденції діяльності підприємства.
1.4. Організація складання звітності
Методологічні засади складання звітності підприємства визначає Методологічна рада з бухгалтерського обліку, яка діє при Міністерстві фінансів України, а також інші органи державної влади.
Організація процесу складання звітності регулюється низкою зовнішніх та внутрішніх нормативних актів, основними з яких є: Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”; Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, норми податкового законодавства, Накази і Рекомендації Державного комітету статистики України, міністерств, Наказ про облікову політику підприємства тощо. У них чітко визначаються перелік і структура форм звітності, методика їх заповнення та терміни подання.
Внутрішні нормативні документи, в тому числі Наказ про облікову політику, визначають роль працівника бухгалтерії у процесі формування показників звітності. Так, головний бухгалтер визначає терміни подання відповідних бухгалтерських документів, а також обсяги робіт і осіб, які за них відповідають. Загалом відповідальність за складання і подання звітності несе головний бухгалтер та керівник підприємства, які підписують відповідні звітні документи. Детальний перелік видів робіт та етапів складання звітності відображається у графіках виконання облікових процедур.
Для формування показників звітності підприємства бухгалтеру необхідно опрацювати значну кількість документів і книг, зокрема облікові регістри синтетичного і аналітичного обліку, Головну книгу тощо.
Перед складанням річної фінансової звітності обов’язково має проводитись інвентаризація активів і зобов’язань підприємства.
Після складання звітність підлягає перевірці, зокрема арифметичній, формальній і за суттю.
В Україні передбачена дисциплінарна, адміністративна і кримінальна відповідальність за недотримання термінів подання звітності, порушення форми подання звітності та викривлення її показників.
У процесі підготовки бухгалтерської звітності особі, уповноваженій її складати, слід дотримуватись загальних принципів, визначених П(С)БО 1 [9]:
1) автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;
2) безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;
3) періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;
4) історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
5) нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;
6) повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
7) послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики, (зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності);
8) обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства;
9) превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
10) єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.
Організація формування показників звітності є складним методичним процесом, який передбачає опрацювання відповідних документів, узагальнення даних та дотримання принципів і правил заповнення різних звітних форм.