6. Поняття та види юридичних осіб.

З розвитком міжнародної торгівлі все більше значення для міжнародного приватного права набувають юридичні особи. Що ж розуміють під даним поняттям?

Існує кілька теорії юридичних осіб.

— Теорія фікції ( Савін’ї). Вона полягає в тому, що волею може володіти лише людина, тому юридична особа існує тільки як абстрактне поняття, втілене законодавцем у суб’єкт права.

— Теорія персоніфікованої цілі ( Беккера). Заперечуючи існування реального суб’єкта – юридичної особи, ця теорія визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

— Органічна теорія ( Гірке) – визнає реальне існування юридичної особи, причому її прихильники ототожнюють юридичну особу з людською особистістю, розуміючи її як певну союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми осіб, які беруть участь у союзі.

— Реалістична теорія ( Саллейля), визначивши реалістичність існування юридичної особи як суб’єкта права, відійшла від біологізації юридичної особи як суми індивідів.

— Теорія колективу ( Венедиктова А.В.) полягає в тому, що державна юридична особа – це організований державою колектив робітників і службовців на чолі з керівником, на якого держава поклала виконання певних державних завдань і надала для здійснення цих завдань частину фонду державного майна.

Законодавство багатьох країн містить також різні підходи до цієї категорії. Так у Великій Британії: „Юридична особа — це утворення типу корпорації, що визнається як таке, що має законну особовість (legal personality), тобто здатне мати законні права і обов’язки. Зазначене поняття вживається як протилежне людській особі, яку називають “природною особою”.

У Цивільному кодексі Чилі так сформульовано це поняття: „Юридичної особою є особа фіктивна, здатна здійснювати права, нести цивільні обов'язки і вступати у правові та неправові відносини^.”

Українське законодавство в ст. 80 ЦК зазначає, що «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановле­ному законом порядку.”

Як і в українському законодавстві (ч. 2 ст. 81 Цивільно­го кодексу України), за підставами виникнення виокремлю­ються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Якщо підставою створення юридичної особи публічного права є публічно-правовий акт (закон чи адміністративно-правовий акт), то для юридичної особи при­ватного права такою підставою є акт приватноправового характеру. Переважну кількість юридичних осіб приватного права становлять суб'єкти господарювання, які можна поділити на одноосібні та колективні. Найбільш поширені колективні суб'єкти, об'єднан­ня підприємців, що в Україні (ч. 1 ст. 81 ЦК України) та інших європейських державах поділяють на «об'єднання осіб» та «об'єднання капіталів».

6. Теорії національності юридичної особи.

З метою визначення законодавства, що має застосовуватися до правового регулювання юридичної особи використовують наступні теорії визначення її національності:

Теорія інкорпорації. Основний зміст теорії і самого кри­терію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, в якій вона заснована відповідно до її законодавства. Іншими словами, компанія, утворена за британським законом визнаватиметь­ся британською компанією в тих країнах, колізійне право яких у цій галузі будується на принципах інкорпорації. Прийнято вважати, що дана ознака визначення особистого статуту іноземної юридичної особи властива країнам; що належать до англосаксонської системи права. Дійсно, це так. Разом з тим і держави континентальної системи права у своєму законодавстві й судовій практиці активно її вико­ристовують. Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Китай, Чехія, Словаччина, Нідерланди законодавче закрі­пили відсилання до закону місця інкорпорації як необхід­ний колізійний принцип відшукання особистого статуту.

Теорія осілості. Відповідно до цієї теорії, яку іноді нази­вають теорією «ефективного місцеперебування», особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, в якій розмі­щується її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). Існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова ак­тивність такої юридичної особи. До числа держав, що керу­ються цим критерієм, належать: Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Польща та ще деякі інші країни Європейського Союзу.

Теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм осо­бистого статуту юридичної особи виступає місце здійснен­ня основної діяльності, її зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де відбувається її господарська діяльність. Цей критерій здеб­ільшого використовується в законодавстві та судовій прак­тиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави. Ця теорія має певні корені політичного, юридич­ного та економічного характеру.

Теорія контролю. Початок використання цієї теорії має історичні корені і пов'язується в історії та науці міжнародного приватного права з періодами двох світових війн. Під час збройних конфліктів правовий статус іноземних юридичних осіб набуває особливого значення, оскільки виникає проблема «ворожих іноземців». Сторони конфлікту зацікавлені у припиненні будь-яких економічних зв'язків між собою. У відомому в історії циркулярі французького міністерства юстиції від 24 лютого 1916 р. вказувалося, що коли йдеться про ворожий характер юридичної особи, не можна задовольнятися дослідженням «правових форм, прийнятих компаніями: ні місцезнаходження адміністра­тивного центра, ні інші ознаки, що визначають у цивільно­му праві національність юридичної особи, недостатні, тому що мова йде про те, щоб... виявити дійсний характер діяль­ності товариства». Ворожою, говорилося в документі, треба визнати юридичну особу, якщо її управління чи весь її ка­пітал (або більша його частина) знаходяться в руках воро­жих громадян, тому що в цьому випадку за фікцією цивіль­ного права ховаються діючі фізичні особи».