4. Кормові багаторічні трави
Мета: Ознайомитись з загальною ботанічною, еколого-біологічною та господарською характеристикою кормових багаторічних трав.
Завдання: Записати морфологічні, екологічні та господарські особливості основних багаторічних трав у вигляді таблиці (див. попередні лабораторні роботи).
Бобові кормові багаторічні трави
Конюшина лучна. Конюшину використовують на зелену масу і сіно. Із зеленої маси виготовляють високобілкове трав'яне борошно, сінаж, гранули і брикети. У 100 кг сінажу міститься 38-42 кормові одиниці, 4,5-5,5 кг перетравного протеїну, 500-520 г кальцію, 4,1 г каротину. Високою поживністю характеризується трав'яне борошно. У 100 кг трав'яного борошна вміст перетравного протеїну в два рази вищий, ніж у сіні. Сіно за поживністю поступається тільки сіну люцерни.
Конюшина лучна (Trifolium pretense L.) належить до родини бобові (рис. 6.1). Коренева система стрижнева, добре розвинена, її маса складає 70% надземної частини. Стрижневий корінь проникає на глибину 2,0-2,5 м. Стебло в конюшини 50-70, зрідка 100-120 см заввишки.
Листки складні трійчасті, квітки червоно-фіолетові, зібрані в суцвіття - головку. Плід - однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5-2,0 г.
За кількістю міжвузль на добре сформованих стеблах розрізняють два підвиди конюшини лучної: одноукісна пізньостигла північна і двохукісна скоростигла південна.
Одноукісна конюшина відрізняється від двохукісної вищим стеблом і більшою кількістю міжвузлів, на ньому (7-9, у двохукісної 5-7). Її використовують протягом 3-4 років. У перший рік життя вона утворює лише розетку прикореневих листків, а на другому році дає один укіс. Характеризується підвищеною зимостійкістю.
Двохукісна конюшина - трирічна рослина. Вона більш скоростигла і на другому році життя формує два укоси на сіно або перший на сіно, а другий - на насіння. Ця конюшина менш зимостійка, ніж одноукісна, менш вибаглива до вологи, краще витримує високі температури.
Конюшина лучна - вологолюбна відносно тіньовитривала рослина. Оптимальна вологість ґрунту для її розвитку 70-80%НВ. Транспіраційний коефіцієнт од-ноукісної конюшини 500-600, двохукісної 400-500. Високі і сталі врожаї одержують у тих районах, де річна сума опадів складає не менше 400-450 мм. Конюшина найбільш вимоглива до вологи з кінця фази стеблування до початку цвітіння.
Люцерна. З люцерни готують сіно, білково-вітамінне борошно, сінаж, силос, кормові брикети, використовують її на зелений корм. Таке різнобічне використання визначається тим, що люцерна містить багато білків з високим вмістом незамінних амінокислот. У зеленій масі люцерни, зібраній у фазі бутонізації - початок цвітіння, вміст протеїну складає 18%, жиру - 3, безазотистих екстрактивних речовин - 43,3, клітковини - 24,9, кальцію - 2,12, фосфору - 0,27%. У ній містяться також вітаміни та аскорбінова кислота.
За загальною поживністю і особливо за вмістом протеїну люцерна переважає зернові культури в 3,0-3,5 рази. У 100 кг люцернового сіна міститься 50-60 корм. од. і 12-15 кг перетравного протеїну, а в 100 кг силосу - 15 корм. од. і 2,6 кг перетравного протеїну.
З багатьох видів люцерни (близько 50 видів) виробниче значення мають тільки чотири: люцерна синя посівна (Medicago sativa L.), люцерна жовта, серпоподібна (Medicago falcate L.), люцерна голуба (Medicago соerulea L.) й гібридна (середня) – Medicago media Pers. Найбільше значення має люцерна синя, посівна (рис. 6.2).
Рис. 6.1. Конюшина лучна (червона) Рис. 6.2. Люцерна синя
Люцерна посівна - багаторічна рослина з добре розвиненою кореневою стрижневою системою. Головний корінь у перший рік життя проникає на 2-3, а в наступні роки - до 10 м і більше. На корінні утворюються бульбочки, в яких знаходяться бактерії, що фіксують атмосферний азот. Стебло висотою 80-100 см, розділене на 20-30 міжвузлів. На одній рослині утворюється більше 20 стебел. Листки трійчасті, квітки сині або фіолетові. Суцвіття - китиця, плід - багатонасінний спіральний біб. Насіння ниркоподібне. Маса 1000 насінин 1,5-2,0 г.
Насіння люцерни починає проростати при температурі 1-2°С, проте життєздатні сходи з'являються при 5-6 С. При оптимальній вологості краще проростає насіння і дружні сходи з'являються при температурі 18-20 С. Сходи витримують заморозки до мінус 6°С. Взимку при достатньому сніговому покриві люцерна витримує морози до мінус 40 С. Весняне відростання починається при температурі 5-9 С. Оптимальна температура для росту і розвитку люцерни 20-25 С. Від весняного відростання до початку цвітіння (укісна стиглість) люцерні необхідно 800-850°С ефективних температур.
Люцерна - посухостійка рослина. Посухостійкість її визначається здатністю споживати вологу не тільки з ґрунтових, але й з глибоких підґрунтових шарів. Для проростання насіння поглинає до 125% води від своєї маси. Транспіраційний коефіцієнт залежно від зони вирощування коливається від 280-300 до 700-900 і вище. Високий урожай зеленої маси можна одержати, якщо підтримувати вологість ґрунту на рівні 80% НВ. Незважаючи на високу посухостійкість, люцерна дуже добре реагує на поливи.
Люцерна більш світлолюбна, ніж конюшина, тому під підсіві її під покрив добре розвинутих зернових культур значно більше зріджується.
Еспарцет використовується на зелений корм, сіно, сінаж, силос, трав'яне борошно. У зеленій масі еспарцету міститься 24% протеїну, 20% клітковини, 8% жиру. За кормовою цінністю еспарцет не поступається люцерні: 100 кг його сіна відповідають 50-53 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 180-200 г перетравного протеїну. При згодовуванні його зеленої маси тварини не хворіють на тимпанію (здуття). У лісостепових і степових районах України еспарцет за врожайністю нерідко переважає інші бобові трави. Середня врожайність зеленої маси еспарцету становить 350-400 ц/га.
Із 60 видів в Україні поширені тільки три види еспарцету: посівний (Onobrychis viciaefolia), піщаний (О. аrепаrіа) і закавказький (О. antasiatica). Коренева система добре розвинена, проникає на глибину 3-4 м (рис. 6.3). Має здатність використовувати важкорозчинні фосфорні сполуки. Стебло ребристе 60-120 см заввишки. Листки складні, непарнопірчасті. Квітки рожеві, суцвіття китиця. Запилення перехресне. Плід - однонасінний біб. Насіння ниркоподібне, блискуче, зелено-жовте. Маса 1000 бобів еспарцету посівного 17-22, піщаного 12-15, закавказького 18-20 г.
Еспарцет посівний відзначається зимо- і посухостійкістю. Досить поширений в Україні. Одноукісна рослина озимого типу. Період використання - до 5 років. За один укіс дає 150-300 ц/га зеленої маси, 30-60 ц/га сіна.
Еспарцет піщаний - рослина дво-, трирічна ярого типу. Більш поширений у культурі за інші види. Відрізняється від еспарцету посівного більшою довговічністю, вищою врожайністю, зимо- і посухостійкістю. За рік дає два укоси. Еспарцет закавказький в Україні мало поширений. Рослина ярого типу, двохукісна.
Еспарцет - холодостійка рослина. Насіння починає проростати при температурі 1-2 oС. При оптимальній температурі (18-25 oС) сходи з'являються на 7-10 день. Еспарцет, особливо піщаний, дуже зимостійка культура. Він може витримувати морози до мінус 40-42 oС.
Еспарцет відноситься до ксерофітів. Може рости навіть в умовах напівпустель, де випадає 200 мм опадів за рік. Транспіраційний коефіцієнт 300-400. На формування врожаю використовує воду більш економно, ніж конюшина і люцерна. Еспарцет - світлолюбна рослина довгого дня.
Буркун вирощують на зелений корм, сіно, сінаж, силос та ін. Це цінна кормова рослина з високим вмістом перетравного протеїну і мінеральних речовин. У 100 кг сіна буркуна міститься 51 кормова одиниця, 13,8 кг перетравного протеїну, 1,7 кг кальцію і 0,28 кг фосфору. У період збирання (фаза бутонізація - початок цвітіння) зелена маса має своєрідний запах, який зумовлюється вмістом кумарину. Буркун має і велике агротехнічне значення. Його використовують як сидеральну культуру, застосовують як меліорант для освоєння засолених ґрунтів. Вирощування буркуну сприяє нагромадженню в ґрунті азоту, фосфору і кальцію.
Вирощують буркун на солонцюватих орних ґрунтах, еродованих схилах, непродуктивних кормових угіддях у південних районах Лісостепу і в Степу. За один укіс одержують 360-400 ц/га зеленої маси або стільки, як люцерни і конюшини за 2-3 укоси.
З усіх видів найпоширеніші буркун білий (Меlilotus albus L.) і буркун жовтий (М. officinalis L.). Це дворічні рослини. Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає на глибину до 3-4 м. Стебла заввишки від 0,7 до 3 м. Листки трійчасті, зазублені. Суцвіття - багатоквіткова пазушна китиця, квітки білі або жовті. Плід одно-, двонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5 г (рис. 6.4).
Рис. 6.3. Еспарцет піщаний Рис. 6.4. Буркун білий
Насіння буркуну проростає при температурі 2-4 С. Сходи витримують заморозки мінус 5-6°С. Серед бобових багаторічних трав буркун найбільш морозостійкий. Буркун - посухостійка рослина. Критичний період по відношенню до вологи - фаза цвітіння. При нестачі вологи в цей період рослини скидають листя, а якість корму різко погіршується. Буркун - світлолюбна рослина. Відноситься до солевитривалих рослин. Добре росте на ґрунтах, багатих вапном.
Злакові кормові багаторічні трави
Тимофіївка лучна. Корми із тимофіївки лучної характеризуються високими якостями. У сіні міститься до 10% перетравного протеїну, в якому багато таких амінокислот, як аргінін і лізин. У 100 кг сіна міститься 48 кормових одиниць і 3,1 кг перетравного протеїну. В суміші з бобовими травами тимофіївку використовують для приготування трав'яного борошна, сінажу і силосу.
Тимофіївка лучна (Phleum pratensе L.) - це верхова, нещільно-кущова злакова трава. Має високу енергію кущення, добре облистнена. Листки становлять 35-40% врожаю сіна. Суцвіття - щільна колосоподібна волоть, плід - зернівка. Маса 1000 насінин 0,3-0,5 г. У кущі тимофіївки є два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнені (вегетативні). Стебла заввишки до 1 м (рис. 6.5).
Насіння проростає і дає життєздатні сходи при температурі 5°С. При такій же температурі навесні відростає. Оптимальна температура для росту і розвитку 18-19 С. Тимофіївка досить морозостійка і зимостійка рослина. Дуже вибаглива до вологи. Коефіцієнт транспірації 489. Краще росте і розвивається при вологості ґрунту 70-75% НВ.
Стоколос безостий за врожайністю, кормовими якостями, посухостійкістю займає одне з перших місць серед злакових багаторічних трав. Стоколос основний компонент травосумішей при залуженні осушених боліт і засолених земель. Зелена маса і сіно високопоживні. У 100 кг сіна міститься 57 кормових одиниць і 6 кг перетравного протеїну. Використовують стоколос переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав.
Стоколос безостий (Bromus inermis) - поширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Коренева система проникає на глибину до 2 м. Стебла за сприятливих умов вирощування досягають висоти 120-150 см. Суцвіття - нещільна волоть. Маса 1000 насінин 3,5 г (рис. 6.6).
Стоколос невимогливий до тепла. Життєздатні сходи одержують при температурі 4-5°С. Характеризується високою морозо- і посухостійкістю. Для проростання насіння поглинає 120% води від своєї маси. Краще росте на суглинистих чорноземах, у заплавах річок і на наносних ґрунтах, схилах балок. Повного розвитку досягає на другому році життя. За сприятливих умов формує високі врожаї протягом 10-12 років. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній вологості врожай сіна становить 60-70 ц/га, насіння 7-10 ц/га.
Рис. 6.5. Тимофіївка лучна Рис. 6.6. Стоколос безостий
Грястиця збірна. Зелена маса і сіно грястиці збірної досить поживні корми. У 100 кг сіна міститься 40 корм. од. Високоврожайна культурна трава. При сприятливих умовах дає 50-70 ц/га сіна, 350-400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лісостепу, на Поліссі і в гірських районах.
Грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) - верхова нещільнокущова злакова трава озимого типу. Має велику кількість вегетативних пагонів і прикореневих листків. Добре розвинена коренева система проникає в ґрунт на глибину 1-1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике. Маса листя в першому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел. Суцвіття - волоть. Насіння злегка зігнуте, плівчасте. Маса 1000 насінин 1,2-1,4 г.
Грястиця збірна - вологолюбна рослина. Зимостійкість досить висока. Погано витримує затоплення талими водами.
Костриця лучна - цінна кормова культура. Після тимофіївки лучної найбільш поширена злакова трава лісостепових, поліських та західних районів України. Трава і сіно добре поїдається тваринами. У 100 кг сіна міститься 60 кормових одиниць і 4,2 кг перетравного протеїну. Її використовують для виготовлення трав'яного борошна і сінажу. Середній урожай сіна 50-60 ц/га.
Костриця лучна (Festuca pretense L.) - багаторічна верхова не-щільнокущова злакова рослина (рис. 6.7). Від інших трав відрізняється вузькими, блискучими, зверху світло-зеленими листками. Кущ складається з багатьох сильно облистнених пагонів заввишки до 120 см. Коренева система добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160-180 см. Суцвіття - волоть. Насіння світло-зелене, легко обсипається при достиганні. Маса 1000 насінин 1,8-2,0 г. У перший рік утворює лише вегетативні пагони, повного розвитку костриця набуває на 2-3 рік життя. Швидко відростає при скошуванні. Може рости на одному місці 7-8 років, а при внесенні добрив – до 15 років.
Насіння проростає при температурі 2-3 С. Костриця - зимостійка рослина, але негативно реагує на різкі коливання температури навесні і восени. Вологолюбна рослина, добре витримує затоплення весняними талими водами. Посухостійкість вища, ніж у тимофіївки. Добре росте на багатих органічною речовиною суглинистих і глинистих ґрунтах.
Житняк гребінчастий. Зелена маса і сіно житняку за перетравністю не поступаються іншим злаковим багаторічним травам. У 100 кг сіна міститься 50 кормових одиниць і 5,3 кг перетравного протеїну. Трава і сіно добре поїдаються тваринами. Житняк вирощують чистим посівом і в суміші з люцерною, еспарцетом і буркуном, а також у травосумішках на сінокосах і пасовищах. Тривалість використання 7-9 років.
Житняк гребінчастий (Agropyrum pectiniforme) - ярий напівверховий нещільнокущовий злак. Коренева система проникає в грунт на глибину 2,0-2,5 м. Стебло добре облистнене заввишки 50-70 см. Кущ складається з багатьох пагонів. Суцвіття - колос. Маса 1000 насінин 1,8-2,1 г (рис. 6.8).
Рис. 6.7. Костриця лучна Рис. 6.8. Житняк гребінчастий
Житняк - дуже посухостійка рослина, здатна витримувати тривалу посуху, а після випадання дощів швидко відростає. У зв'язку з цим житняк цінна трава для степових районів. Він добре витримує коливання температури та безсніжні зими, льодяну кірку. Морозо- і зимостійкість дуже високі. До ґрунтів житняк невибагливий. На формування 1 ц сухої маси споживає із ґрунту 2,2 кг азоту, 0,54 кг фосфору і 2,1 кг калію. Може рости на одному місці 15-20 років.