3. Однорічні кормові трави

Мета: Ознайомитися з морфологічними, біологічними, екологічними та господарськими особливостями однорічних кормових трав родин злакові, бобові та капустяні.

Завдання: Записати морфологічні, екологічні та господарські особливості основних однорічних трав у вигляді таблиці (табл..5.1).

Однорічні кормові трави поряд з багаторічними займають значне місце в системі кормовиробництва як джерела зелених кормів, сіна, сінажу, силосу, кормів штучного сушіння. Основні види та сорти їх належать до родин злакових (Роасеае) та бобових (Fabaceae). Крім планових посівів, їх часто використовують для пересівів (насівів) багаторічних трав, коли вони зріджуються або випадають внаслідок несприятливої зимівлі.

Залежно від грунтово-кліматичних умов однорічні кормові культури займають різну питому вагу в структурі посівних площ. При недостатньому зволоженні та відсутності зрошення площі посіву їх збільшують, тому що ряд видів може вегетувати і тоді, коли відростання та ріст багаторічних трав погіршується або припиняється.

При раціональному використанні однорічних кормових трав можна одержати 2—3 врожаї (укоси) за рік, тому за кормовим та агротехнічним значенням їх можна прирівняти до багаторічних трав при використанні останніх на 2—4 укоси. За інтенсивністю наростання зеленої маси деякі однорічні трави та травосумішки не тільки не поступаються, але й переважають багаторічні трави (викоовес, суданська трава, буркун, горох кормовий та ін.).

Однорічні злакові кормові трави

Однорічні злакові кормові культури практично незамінні в кормових сівозмінах та зайнятих парах польових та кормо-польових сівозмін. Наприклад, райграс однорічний, суданська трава, соргосуданкові гібриди, пайза здатні швидко відростати після скошування і давати декілька укосів з одного поля.

Вирощують однорічні злакові для одержання різних видів кормів: свіжої зеленої маси, сіна, сінажу та силосу, трав'яних гранул та брикетів.

Кормові якості більшості однорічних кормових культур високі: 100 кг зеленої маси містить 18—24 кормові одиниці та 90—110 г перетравного протеїну.

Більшість районованих родів, видів та сортів мають високий коефіцієнт розмноження (від 15—20 до 60—80 і більше), що дозволяє налагодити ефективне насінництво.

Найбільш поширені серед однорічних кормових трав суданська трава та райграс багатоукісний. До кормових однорічних культур можна віднести також кормові сорти жита, пшениці, тритикале та вівса. Для південних районів перспективні африканське просо і теф, що відрізняються високою посухостійкістю та доброю оплатою одиниці вологи. Всі однорічні злакові трави добре реагують на удобрення та зрошення. Більшість з них на одиницю сухої речовини врожаю споживають на 15—20% менше вологи, ніж багаторічні трави. Тому їхнє значення особливо зростає в районах нестійкої культури багаторічних трав (з нестачею вологи, сухим жарким кліматом або з холодними малосніжними зимами та ін.).

Морфологічні особливості. Коренева система однорічних злакових трав мичкувата, стебло — переважно соломина з вузлами та міжвузлями, лист лінійний з паралельним жилкуванням, піхвою, язичком, волосками; суцвіття — колос, несправжній колос (султан), волоть; квітка захищена двома квітковими лусками, може бути дво-, або однодомна. Рослини переважно однодомні. Плід — зернівка (гола, плівчаста, мала або велика).

Біологічні і екологічні особливості характеризуються особливостями кущення, облистненістю, висотою рослин, довжиною вегетаційного періоду, строками цвітіння та дозрівання зерна, отавністю (добра чи задовільна), урожайністю, вимогами до умов середовища.

До господарських особливостей однорічних трав можна віднести їхню кормову цінність, поживність, поїдання, перетравність, придатність використання на зелений корм, випас, сіно, сінаж, силос, для виробництва трав'яного та сінного борошна, брикетів, гранул та ін.

Суданська трава цінна кормова культура для зони Степу. Використовується насамперед на зелений корм і сіно. За хімічним складом суданська трава характеризується такими показниками: в ній міститься 16% протеїну, 28% клітковини, 2,9% жиру, 43% безазотистих екстрактивних речовин. На корм використовується і насіння суданської трави. Використовується також як пасовищна культура. Урожайність з 2-3 укосів досягає 400-600 ц/га, при зрошенні - 700-800 ц/га. Урожайність сіна складає 50-100 ц/га, насіння - 6-18 ц/га.

Суданська трава (Sorghum sudanensis Piper.) має дуже розгалужену мичкувату кореневу систему, яка проникає в грунт на 3 м і більше. Стебла зелені, не опушені, 1,5-3,0 м заввишки, зібрані в прямий або напіврозгалужений кущ. Серцевина стебел суха, губчаста. Листя широке, 30-70 см завдовжки. Суцвіття - волоть завдовжки до 40 см. Зернівка плівчаста, овально-еліптична, темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 10-12 г (рис. 5.1).

Рис.5.1. Суданська трава Рис.5.2. Могар

Суданська трава - теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 8-10°С. Оптимальна - 20-30°С. Сходи при заморозках мінус 3-4 С гинуть. Сума ефективних температур у залежності від скоростиглості сорту від 2200 до 3000°С. До вологи набухання і проростання насіння поглинається до 40-50% води від його маси. При достатній вологості ґрунту і кількості тепла суданська трава вегетує до пізньої осені. На утворення 1 т сухої речовини використовує із ґрунту 25-30 кг азоту, 6-7 кг фосфору і 15-17 кг калію. Суданська трава — рослина короткого дня. Вегетаційний період триває 100-120 днів.

Могар - цінна кормова культура. Його вирощують на зелений корм, сіно, силос. У 100 кг зеленої маси міститься 17 корм, од. і 1,8 кг перетравного протеїну. Сіно за поживністю не гірше сіна лучних трав. У 100 кг його міститься 57 корм. од. і 6,5 кг перетравного протеїну. Використовують могар і як пасовищну культуру, особливо в посушливих районах. Його можна вирощувати в змішаних посівах з однорічними бобовими культурами. Вирощують могар в Лісостепу і Степу. Урожайність зеленої маси 200-300 ц/га.

Могар (Setaria italica mocharium Abf.) має мичкувату кореневу систему, яка заглиблюється в ґрунт на 1,5-2 м. Стебло опушене, розділене на 12-16 міжвузль. Кущ складається з 2-7 стебел. Листки світло або темно-зелені, довжиною 45-50 см. Маса листків складає 45-55%. Суцвіття - колосоподібна волоть вкрита щетинками. Зернівка яйцеподібна, жовта, плівчаста. Маса 1000 насінин 1,5-3 г (рис. 5.2).

Могар — теплолюбна рослина. Оптимальна температура для проростання насіння 10-12 С. Заморозки не витримує. Посухостійкість могару висока. Транспіраційний коефіцієнт 302. Оптимальна вологість для росту рослин 60% НВ. До ґрунтів могар невимогливий. З 1 т сіна він виносить з ґрунту 17-20 кг азоту, 4-5 кг фосфору та 15-17 кг калію. Тривалість вегетаційного періоду в залежності від сорту і умов вирощування 90-130 днів.

Райграс однорічний - цінна кормова культура. Сіно і зелену масу добре поїдають всі види тварин. У 100 кг зеленої маси міститься 20 корм. од. і 2,1 кг перетравного протеїну. Вирощується в Лісостепу, на Поліссі, в західних районах України. Врожайність 200-500 ц/га.

Райграс однорічний (Lolium multiflorum Lam.) мас мичкувату кореневу систему. Висота рослини 70-80 см. Кущ нещільний, стебла неопушені з 5-6 міжвузлями. Листя широке. Облистненість до 50%.

Суцвіття - циліндричний рихлий колос. Насіння сірого кольору. Маса 1000 насінин 2,5-3,0 г.

Насіння починає проростати при температурі 1-4°С. Оптимальна температура проростання 20-25°С. Сходи добре витримують заморозки мінус 2-3°С. Вологолюбна рослина, добре відростає, дає 4-5 укосів. Погано переносить посуху. Кращими для вирощування райграсу є родючі глинисті, супіщані і чорноземні грунти. Райграс швидко формує надземну масу. Після з'явлення сходів до першого скошування минає 40-45 днів.

Однорічні бобові кормові трави

Однорічні бобові трави є цінним джерелом кормового протеїну. Вони широко використовуються в польовому кормовиробництві як в одновидових, а ще більше в змішаних посівах із злаковими, капустяними (ріпаком, суріпицею, олійною редькою, гірчицею білою, соняшником та ін. Для ефективного вирощування їх важливо мати добре налагоджене насінництво.

Морфологічні особливості однорічних бобових трав — коренева система стрижнева, форма стебла (прямостояче, витке, сланке, повзуче, припідняте), тип листків (трійчаті, пірчаті, пальчаті), суцвіть (головка, китиця, поодинокі квітки), квітів (метеликові), плодів (одногніздні, дво- та багатонасінні боби).

Біологічні і екологічні особливості — наявність сім'ядоль (виносяться, не виносяться на поверхню ґрунту), довжина періодів сівба—сходи, сходи—цвітіння, цвітіння—достигання, отавність, вимоги до освітлення та довжини дня (рослини короткого та довгого дня), тепла (теплолюбні, холодостійкі), форми рослин (озимі, ярі та зимуючі), відношення до родючості грунту та реакції ґрунтового розчину.

До господарських особливостей відносяться: кормова цінність, поживність, використання (на сіно, сінаж, силос, зелений корм, випас, для виробництва трав'яного борошна та ін.).

Розрізняють власне кормові однорічні трави (вика яра, озима — волохата та паннонська, буркун однорічний, однорічні види конюшини: шабдар, олександрійська, підземна, серадела) і кормові сорти зернофуражних культур (горох, боби, соя, люпин, чина та зернофуражні (продовольчі сорти гороху, сої, чини).

Вика яра важлива однорічна бобова трава для лісостепових і поліських районів України. Зелена маса, сіно і насіння містять багато перетравного протеїну, мінеральних солей і вітамінів. За кормовою цінністю не поступається багаторічним бобовим травам. У 100 кг повітряносухої маси міститься 46 корм. од. і 123 г перетравного протеїну на 1 корм. од. Вику яру вирощують як парозаймаючу культуру і в проміжних посівах. За високого рівня агротехніки врожайність зеленої маси вико-вівсяної суміші досягає 250-300 ц/га.

Вика яра (Vicia sativa L.) має стрижневий корінь, який проникає на глибину до 1 м. Стебло тонке, заввишки 60-70 см. Листя парно-пірчасте. Плід - багатонасінний біб, який легко розтріскується при достиганні. Насіння темне, сіро-зелене. Маса 1000 насінин 50-75 г (рис. 5.3).

Рис.5.3. Вика яра	Рис.5.4. Вика озима

Вика яра - холодостійка, вологолюбна рослина. Насіння її починає проростати при температурі 2-3 С, а сходи витримують заморозки до мінус 6-7 С. Оптимальна температура для формування вегетативних органів 12-16 С, а для достигання насіння - 16-20°С. До вмісту вологи в ґрунті особливо чутлива в період цвітіння і утворення плодів. Транспіраційний коефіцієнт 400-500. Вика яра - рослина довгого дня. Період вегетації триває 75-90 днів.

Вика озима. За кормовими якостями зеленої маси і сіна вика озима переважає вику яру. В сухій масі вики озимої міститься 22-24% протеїну. Вика озима цінний бобовий компонент для сівби її в суміші з житом і озимою пшеницею на зелений корм, сіно й силос. Вирощують вику озиму переважно в Лісостепу.

Вика озима (Vicia villosa Roth.) має стрижневий корінь, який проникає на глибину 1,7-2,0 м. Стебло тонке, вилягаюче, заввишки 100-120 см. Листя парнопірчасте з 6-8 парами листків. Суцвіття - багатоквіткова китиця. Плід багатонасінний біб. Насіння чорного або темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 25-30 г (рис. 5.4). Вика озима — перехреснозапильна рослина. Цвіте переважно при осінній сівбі. У суміші з житом і пшеницею скошується через 60-65 днів від початку весняного відростання. Може давати 1-2 отави.

Вика озима невибаглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 2-3 С. Сходи витримують заморозки мінус до 5-6°С. Зимостійкість і морозостійкість її невисока. Вика озима вологолюбна рослина, тіньовитривала, до грунтів не вибаглива. Добре росте на суглинистих, супіщаних і удобрених піщаних ґрунтах.

Кормовий горох (пелюшка) використовують на зелений корм, силос, сінаж, сіно. Зелена маса містить 20-22% сухої речовини, а в ній 18-22% протеїну, 3-4% жиру, 20-22% клітковими. Насіння кормового гороху - цінний концентрований корм. У насінні міститься 21,9% протеїну. В Україні його вирощують у лісостепових і степових районах. На сортодільницях Лісостепу середній урожай зеленої маси кормового гороху 250-350 ц/га, насіння 20-25 ц/га.

Кормовий горох (Pisum arvense L.) - однорічна бобова рослина. Коренева система стрижнева. Стебло заввишки до 1 м. Листя парно-пірчасте. Квітки червоно-фіолетового кольору. Плід - багатонасінний біб. Насіння округло-кутасте з невеликими вм'ятинами, сіре, буре, чорне. Маса 1000 насінин 150-170 г.

Насіння проростає при температурі 1-2 С. Сходи витримують заморозки до мінус 4-6°С. Пелюшка - вологолюбна рослина. Най більше потребує вологи в період від бутонізації до масового цвітіння. Це рослина довгого дня. До ґрунтів невибагливий. Проте краще росте на родючих нейтральних або слабокислих ґрунтах. Добре реагує на внесення фосфорно-калійних добрив. Вегетаційний період 85-110 днів.

Однорічні види конюшини

Конюшина багряна (Trifolium incarnatum L.) - однорічна рослина. Корінь стрижневий, стебла товсті, заввишки 50-60 см. Листки зворотно-серцеподібні, великі. Суцвіття -головка. Насіння вдвічі більше, ніж у конюшини лучної.

Конюшина персидська (шабдар) (Trifolium resupinatum L.) - однорічна яра або озима рослина. Коренева система стрижнева, заглиблюється в ґрунт на 2-2,5 м. Стебла залежно від екотипу заввишки від 40-50 до 150-200 см. Листя трійчасте. Суцвіття - напівкулясті головки. Квітки лілово-рожеві, пахучі. Конюшина персидська перехреснозапильна, медоносна культура. Плід - однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,6-1,7 г. Вегетаційний період 80-135 днів. Формує 2-3 укоси, добре відростає. Урожайність 300-400 ц/га за 2-3 укоси і 500-600 ц/га - за умови зрошення. Вирощують на зелений корм і сіно. За поживністю прирівнюється до конюшини лучної.

Серадела. Сераделу використовують на зелений корм, сіно, силос і зелене добриво. Утворює ніжну вегетативну масу, яка за сухою речовиною містить до 16% протеїну. Сіно серадели за якістю близьке до сіна конюшини. В 1 кг сіна міститься 32,2 мг каротину. Зелена маса і сіно високопоживні, добре поїдається тваринами. Серадела також використовується як цінна пасовищна культура. Вона стійка до витоптування, не викликає тимпанії у тварин. Після скошування швидко відростає і формує отаву, яку можна використовувати на корм або зелене добриво. Поширена в поліських і західних районах. При високій агротехніці дає 250-350 ц/га зеленої маси, або до 50-60 ц/га сіна.

Серадела (Ornithopus sativus L.) - однорічна трав'яниста рослина. Коренева система стрижнева, проникає на глибину 125 см. Кожна рослина утворює від 5 до 16 стебел заввишки 50-70 см. Листки непарнопірчасті. Суцвіття - китиця. Квітки блідо-рожеві. Плід - біб у вигляді пташиної лапки. Насіння дрібне, коричневе або зеленувате. Маса 1000 насінин 3-4 г.

Насіння починає проростати при температурі 1-3 С. Сходи витримують заморозки до мінус 5-7 ^оС. Серадела досить морозостійка рослина. Вибаглива до вологи. Період цвітіння розтягнутий, внаслідок чого достигання недружнє, наступає через 105-110 днів.

Однорічні капустяні кормові трави

Найпоширеніші капустяні культури: озимі — ріпак, суріпиця, перко, ярі — олійна редька, ріпак, гірчиця біла, кормова капуста. Як культури проміжної сівби, вони використовуються для одержання зеленої маси в ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Капустяні — цінне джерело повноцінного протеїну, вуглеводів, макро- та мікроелементів, вітамінів. Ранній свіжий зелений корм з капустяних сприяє відновленню резервної лужності організму тварин. На фоні капустяних краще використовуються солом'яна різка, полова та інші корми.

В осінній період олійна редька, гірчиця біла, ріпак, кормова капуста дозволяють набагато продовжити період дії зеленого конвеєра.

В капустяних культурах міститься близько 12—16% сухої речовини. Кілограм зеленої маси має 0,10—0,14 кормової одиниці, містить 12—20 г перетравного протеїну, 1,6—2,0 г кальцію, 0,5—1,0 г фосфору, 40—60 мг каротину. Хімічний склад капустяних змінюється в залежності від сорту, агрофону, часу збирання врожаю, фази вегетації, грунтово-кліматичних умов. Через вміст великої кількості води згодовувати їх необхідно разом з менш обводненими кормами. Для заготівлі силосу їх використовують разом з стеблами кукурудзи, сорго або з соломою. Зелена маса капустяних — добрий соковитий корм для свиней, овець, птиці.

Технологія вирощування капустяних культур нескладна. Вони добре відзиваються на добрива і вирощувати їх можна практично скрізь. Але важливою умовою успішного росту їх є достатнє зволоження.

Коротка характеристика основних капустяних культур

Ріпак озимий (Brassica napus V. oleifera, biennis) на Україні у XVIII—XIX ст. називали свиріпою, пізніше — ріпаком. В культурі представлений озимою та ярою формами, більше поширена перша. Восени частіше виростає у вигляді розетки з дев'ятьма листками, але іноді утворює і укісну масу. Стебла утворюються переважно навесні (інколи з осені), висота їх 80—130 см. Сизо-зелені листки з восковим нальотом, нижні — на черешках, верхні — сидячі, наполовину обгортають стебло. Квіти яскраво-світло-жовті, плоди — стручки з носиком, насіння — кулясте, сірувато-чорне, темно-коричневе діаметром 1,5—2,5 мм. Маса 1000 насінин 4—8 г.

Ріпак ярий (Brassica napus V. oleifera–annua) може використовуватися для сівби як в чистому виді, так і в сумішках з однорічними травами та кукурудзою. Висота стебел 150— 180 см, облистненість близько 43%, листки пірчасті, суцвіття — нещільна китиця. Морфологічна будова аналогічна будові озимого ріпака, а продуктивність нижча. Уражується, як і озимий ріпак, головним чином хрестоцвітими блішками. Вологолюбна рослина. В зеленій масі міститься до 14% сухої речовини. Добре поїдається всіма видами тварин.

Суріпиця озима (Brassica rapa V. oleifera) подібна до ріпака, але з більш розсіченим листям. Висота рослин 100— 140 см, листки ланцетні, неопушені, нижні розсічені, дещо кучеряві, верхні — цільнокраї, розміщені в основному спірально по стеблу. Облистненість 45—47%, суцвіття — жовто-лимонна китиця. Стручки неопушені, притиснуті до стебла, поверхня їх бугриста. Насіння червоно-коричневе, кулясто-еліптичне, в стручку 15—25 шт. Маса 1000 насінин — 2,8—3 г.

Суріпиця містить перетравного протеїну 15—16% від сухої речовини. Зимостійка, але в малосніжні зими, як і ріпак, може підмерзати. Дає зелену масу на 5—10 днів раніше, ніж ріпак. Має широкий спектр використання. Зимостійкість вища, а вимоги до попередників та строків сівби менші, ніж у ріпака.

Редька олійна (Raphanus sativus) до останнього часу відносилась до малопоширених рослин. Проте з середини сімдесятих років використовується у весняних, післяукісних та післяжнивних посівах в системі зеленого конвеєра. Це трав'яниста однорічна рослина. Стебла її досягають 160 см висоти, листя ліроподібнопірчате, квіти блідо-фіолетові або білі. Стручки довжиною 5—6 см з носиком, насіння світло-коричневі, округлі, маса 1000 насінин — 8—12 г.

Це вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (40—50 днів від сходів до цвітіння). Навіть в післяукісних та післяжнивних посівах вона дає в Київській області до 300 ц/га високобілкової зеленої маси. Мало пошкоджується шкідниками і хворобами. Холодостійка. Поїдають її всі види худоби і птиці. Містить 12—14% сухої речовини, протеїн, сірку, фосфор, кальцій, каротин.

Перко — гібрид тетраплоїдної озимої суріпиці і тетраплоїдної китайської капусти, Використовують як післяжнивну і озиму проміжну культуру переважно для одержання зеленого корму. На силос можна використовувати тільки в суміші з культурами, які містять багато сухих речовин. Має дуже розгалужену стрижневу кореневу систему. За зовнішніми ознаками мало відрізняється від ріпака та суріпиці, має соковиту зелену масу, облистненість — до 50%. Проте відрізняється більшою вологолюбністю та дещо меншою зимостійкістю. На зволожених та поливних землях може використовуватися для ранньовесняного посіву Має добру або задовільну отавність, урожай зеленої маси за декілька укосів досягає 600 ц/га. Відрізняється швидким наростанням вегетативної маси (за 25—30 днів формує урожай 150— 200 ц/га зеленої маси).

Кормова капуста (Brassica subspontanea Lirg.) — цінна кормова культура в системі зеленого конвеєра, добрий корм для птиці та овець.

Можна сіяти рано навесні, в післяукісних та післяжнивних посівах. Це дворічна рослина, перехреснозапильник. В перший рік утворює стеблеплід. Особливо цінні сорти з тонкими гілкуватими стеблеплодами, висота рослин до 1,5 м, в післяукісних та післяжнивних посівах — 60— 80 см. На другий рік із бруньок, розташованих у пазухах стеблеплода виростають квітоносні пагони. Квіти яскраво-жовті, мають 6 тичинок та приймочку. Плід — стручок, розвивається із приймочки. Насіння округле, сірувато-чорне. Маса 1000 насінин — 3—5 г.

Культура дуже холодостійка, дякуючи чому на Україні може збиратися до грудня місяця. Використовується на зелений корм та на силос.

Кормова капуста — кращий молокогінний корм, підвищує жирність молока, багата на вітаміни А, В, С, Є та К (особливо А і Є), які добре зберігаються в силосі.

Урожайність за весняної сівби 400—700 ц/га, в післяукісних посівах 300—400, післяжнивних — до 300 ц/га.

Вологолюбна, порівняно посухостійка рослина при недостатньому зволоженні. Продуктивно використовує осінні опади та інтенсивно нарощує масу в цей період, добре реагує на органічні та мінеральні добрива. До грунтів менш вимоглива за білокачанну капусту. Непридатні для неї легкі піщані, запливаючі, заболочені та солонцюваті грунти. Кислі грунти необхідно вапнувати. Добре силосується, бо має високий вміст цукрів у зеленій масі.

Певною вадою капустяних як кормових культур є вміст у них глюкозидів, особливо у ріпаку, який містить ерукову кислоту і глікозинолати. Тому слід старанно добирати сорти з мінімальною їх кількістю, наприклад, Дублянський, Тисьменицький, Квінта Гарант.