3. Методи діагностики ймовірності банкрутства.

Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу широкої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників.

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудіювання (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи.

До першої групи належать показники, що свідчать про можливі фінансові труднощі й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

2. повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються у хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості;

3. наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

4. низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

5. збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

6. дефіцит власного оборотного капіталу;

7. систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

8. наявність наднормованих запасів сировини і готової продукції;

9. використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

10. несприятливі зміни в портфелі замовлень;

11. падіння ринкової вартості акцій підприємства;

12. зниження виробничого потенціалу і т. ін.

До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого погіршення його в майбутньому, якщо не вжити дійових заходів. До них належать:

2. надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

3. втрата ключових контрагентів;

4. недооцінка оновлення техніки й технології;

5. втрата досвідчених працівників апарату управління;

6. вимушені простої, неритмічна робота;

7. неефективні довгострокові угоди;

8. недостатність капітальних вкладень і т. ін.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків – більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріального завдання, інформативний характер розрахованих показників, суб’єктивність прогнозного рішення.

Цей підхід використовується при комплексному оцінюванні фінансового стану аналізованого підприємства, внаслідок чого встановлено, що це підприємство є платоспроможним і буде таким у найближчій перспективі.

Відповідно до чинного законодавства України про банкрутство підприємств для діагностики їхньої неплатоспроможності застосовується обмежене коло показників:

2. коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття);

3. коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом;

4. коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

За цими правилами підприємство визнається неплатоспроможним за наявності однієї з таких умов:

2. коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

3. коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

4. коефіцієнт поновлення (втрати) платоспроможності  1.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається за формулою

Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності і частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів менша від нормативу (К_пл  2, в К_ВОК  0,1), але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт поновлення платоспроможності (К_пп) за період, що дорівнює шість місяців:

де К_ПЛ1 і К_ПЛ0 – відповідно фактичне значення коефіцієнта ліквідності в кінці й на початку звітного періоду;

К_ПЛнорм – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 – період поновлення платоспроможності, міс.;

Т – звітний період, міс.

Якщо К_ПП  1, то у підприємства є реальна можливість поновити свою платоспроможність, і навпаки, якщо К_ПП  1- у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність у найближчий час.

Якщо ж фактичний рівень К_ПЛ дорівнює нормативному значенню або вищий від нього на кінець періоду, але намітилася тенденція до його зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (К_ВП) за період, що дорівнює трьом місяцям:

Якщо К_ВП  1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців. Навпаки, якщо величина цих коефіцієнтів нижча від нормативного рівня і намітилася стійка тенденція до зниження їх, то це свідчить про критичну ситуацію, яка може призвести до реальної загрози ліквідації підприємства шляхом процедури банкруцтва.

Недоліками цієї системи показників є, по-перше, те, що вони дублюють один одного. Знаючи рівень одного з них, легко знайти значення другого:

Другий недолік полягає в тому, що не може бути єдиного нормативу цих коефіцієнтів для всіх галузей економіки. Так, якщо для торгового підприємства, у якого висока швидкість обороту капіталу, частки власного капіталу 10% цілком достатньо, то для промислового або сільськогосподарського підприємства цього явно мало. При такій забезпеченості оборотних активів власним капіталом коефіцієнт ліквідності становитиме лише

Тому цієї системи показників явно недостатньо, щоб зробити правильний висновок про ступінь платоспроможності підприємства. Її слід доповнити показниками ефективності використання капіталу, ділової активності підприємства і його фінансової стійкості.

Беручи до уваги багатоманітність показників фінансової стійкості, різницю в рівні їхніх критичних оцінок і ускладнення, які виникають у зв’язку з цим у діагностиці кредитоспроможності підприємства і ризику його банкруцтва, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують оцінювати фінансову стабільність, застосовуючи інтегральні показники, для розрахунку яких можна використати:

2. скорингові моделі;

3. багатомірний рейтинговий аналіз;

4. мультиплікативний дискримінантний аналіз та ін.

Методику кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст Д. Дюран на початку 40-х років ХХ ст.

Сутність цієї методики полягає у класифікації підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок.

Розглянемо просту скорингову модель із трьома балансовими показниками (табл. 4.7), що дозволяє розподілити підприємства за класами:

І клас – підприємства з добрим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових засобів;

ІІ клас – підприємства, що демонструють певний ступінь ризику заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові;

ІІІ клас – проблемні підприємства;

ІV клас – підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вжиття заходів із фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують утратити свої кошти і проценти;

V клас – підприємства найвищого ризику, практично не спроможні.

Таблиця 4.7

Поділ підприємств на класи за рівнем платоспроможності

Показник	Межі класів відповідно до критеріїв
	І клас	ІІ клас	ІІІ клас	ІV клас	V клас
Рентабельність сукупного капіталу, %	30%і більше (50 балів)	Від 29,9 до 20% (від 49,9 до 35 балів)	Від 19,9 до 10% (від 34,9 до 20 балів)	Від 9,9 до 1% (від 19,9 до 5 балів)	Менше 1% (0 балів)
Коефіцієнт поточної ліквідності	2,0 і більше (30 балів)	Від 19,9 до 1,7 (від 29,9 до 20 балів)	Від 1,69 до 1,4 (від 19,9 до 10 балів)	Від 1,39 до 1,1 (від 9,9 до 1 бала)	1 і нижче (0 балів)
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,76 і більше (20 балів)	Від 0,69 до 0,45 (від 19,9 до 10 балів)	Від 0,44 до 0,3 (від 9,9 до 5 балів)	Від 0,29 до 0,20 (від 5 до 1 бала)	Менше 0,2 (0 балів)
Межі класів	100 балів і більше	Від 99 до 65 балів	Від 64 до 35 балів	Від 34 до 6 балів	0 балів

Згідно з цими критеріями, визначимо, до якого класу належить аналізоване підприємство (табл. 4.8).

Таблиця 4.8

Узагальнююча оцінка фінансової стабільності аналізованого підприємства

Номер показника	Минулий період		Звітний період
	Фактичний рівень показника	Кількість балів	Фактичний рівень показника	Кількість балів
1	46,2	50	40	50
2	1,86	23	1,73	21,2
3	0,567	14	0,542	12,8
Усього	-	87	-	84

Таким чином, за ступенем фінансового ризику, обчисленим за допомогою цієї методики, аналізоване підприємство і в минулому, і в звітному році належить до другого класу. Причому за звітний рік його стан дещо погіршився.

Для оцінювання рейтингу суб’єктів господарювання і ступеня фінансового ризику досить часто використовуються методи багатомірного рейтингового аналізу, методика якого така.

Етап 1

Обґрунтовують систему показників, за якими будуть оцінюватися результати господарської діяльності підприємств, збирають дані за цими показниками і формують матрицю вихідних даних (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Матриця вихідних даних

Номер підприємства	Коефіцієнт ліквідності	Коефіцієнт оборотності капіталу	Рентабельність активів, %	Коефіцієнт фінансової незалежності	Частка власного капіталу в оборотних активах,%
1	1,8	3,2	22	0,75	16
2	2,0	2,5	26	0,62	26
3	1,5	2,8	25	0,55	25
4	1,7	2,2	38	0,68	30
5	1,4	2,7	16	0,58	0
6	1,6	3,5	21	0,72	35

Вихідні дані можуть бути подані як моментні показники, що відбивають стан підприємства на визначену дату, або як темпові показники у вигляді коефіцієнтів зростання, що характеризують динаміку діяльності підприємства. Можливе одночасне вивчення і моментних, і темпових показників.

Етап 2

У таблиці вихідних даних у кожній графі визначається максимальний елемент, що приймай мається за одиницю. Потім усі елементи цієї графи (а_ij) діляться на максимальний елемент підприємства-еталона (max а_ij). У такий спосіб створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів (х_ij), поданих у табл. 4.10:

Якщо з економічного погляду кращим є мінімальне значення показника (наприклад, витрати на гривею товарної продукції), то треба змінити шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума показника.

Таблиця 4.10

Матриця стандартизованих коефіцієнтів (х_ij)

Номер підприємства	Коефіцієнт ліквідності	Коефіцієнт оборотності капіталу	Рентабельність активів, %	Коефіцієнт фінансової незалежності	Частка власного капіталу в оборотних активах,%
1	0,9	0,914	0,579	1	0,457
2	1	0,714	0,684	0,826	0,743
3	0,75	0,800	0,658	0,733	0,714
4	0,85	0,628	1	0,907	0,857
5	0,70	0,771	0,421	0,773	0
6	0,80	1	0,553	0,960	1

Етап 3

Усі елементи матриці координат зводяться у квадрат. Якщо задача розв’язується з урахуванням різної ваги показників, то отримані квадрати множать на величину відповідних вагових коефіцієнтів (К), встановлених експертним шляхом, після чого результати складають за рядками (табл. 4.11):

Таблиця 4.11

Результати порівняльної рейтингової оцінки діяльності підприємств

Номер підприємства	Номер показника						Місце
	1	2	3	4	5	Rj
1	0,81	0,835	0,335	1	0,209	3,189	IV
2	1	0,510	0,468	0,682	0,552	3,212	III
3	0,562	0,640	0,433	Ч50,537	0,510	2,682	V
4	0,722	0,394	1	0,822	0,743	3,672	II
5	0,49	0,594	0,177	0,597	0	1,858	VI
6	0,64	1	0,306	0,921	1	3,867	I

Етап 4

Отримані рейтингові оцінки (R_j) розміщують за ранжиром і визначають рейтинг кожного підприємства. Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге місце – підприємство, що має наступний результат, і т. д.

У зарубіжних країнах для оцінювання ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємств широко використовують факторні моделі відомих західних економістів Альтмана, Ліса, Тоффлера, Тишоу й ін., розроблені за допомогою багатомірного дискримінантного аналізу. Найбільшу популярність має модель Альтмана:

де х₁ – власний оборотний капітал/сума активів;

х₂ – нерозподілений прибуток/сума активів;

х₃ – прибуток до сплати процентів/сума активів;

х₄ – балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал;

х₅ – обсяг продажів (виручка)/сума активів.

Константа порівняння – 1,23.

Якщо значення Z  1,23, то це ознака високої ймовірності банкрутства, тоді як значення Z  1,23, то це ознака високої ймовірності банкрутства, тоді як значення Z  1,23 і більше свідчить про невелику його імовірність.

Дискримінантна модель, яку розробив Ліс для Великобританії, дістала таке вираження:

де х₁ – оборотний капітал/сума активів;

х₂ –прибуток від реалізації/сума активів;

х₃ – нерозподілений прибуток/сума активів;

х₄ – власний капітал/позиковий капітал.

Тоффлер розробив таку модель:

де х₁ – прибуток від реалізації/короткострокові зобов’язання;

х₂ –оборотні активи/сума зобов’язань;

х₃ – короткострокові зобов’язання/сума активів;

х₄ – виторг/сума активів.

Якщо величина Z-рахунка більше 0,3, це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж імовірне.

Однак слід зазначити, що до використання таких моделей слід підходити з великою пересторогою. Тестування інших підприємств за даними моделями показало, що вони не повною мірою підходять для оцінювання ризику банкрутства наших суб’єктів господарювання через різну методику відображення інфляційних факторів і різну структуру капіталу, а також через розбіжності в законодавчій і інфляційній базі.

За моделлю Альтмана неспроможні підприємства, що мають високий рівень четвертого показника (власний капітал/позиковий капітал), дістають дуже високу оцінку, що не відповідає дійсності. У зв’язку з недосконалістю діючої методики переоцінки основних фондів, коли старим зношеним фондам надають такого самого значення, як і новим, необґрунтовано збільшується частка власного капіталу за рахунок фонду переоцінки. У підсумку склалося нереальне співвідношення власного і позикового капіталу. Тому моделі, у яких є цей показник, можуть спотворити реальну картину.

Таким чином, є необхідність розробки для кожної галузі власних дискримінант них функцій, які б враховували специфіку нашої дійсності. Більше того, ці функції слід щороку тестувати на нових вибірках з метою уточнення їхньої дискримінантної сили.

За допомогою кореляційного і багатомірного факторного аналізу встановлено, що найбільшу роль у зміні фінансового стану підприємств відіграють такі показники:

х₁ – частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів, коефіцієнт;

х₂ – оборотний капітал, що припадає на гривню основного, грн.;

х₃ – коефіцієнт оборотності сукупного капіталу;

х₄ – рентабельність активів підприємства, %;

х₅ – коефіцієнт фінансової незалежності (частка власного капіталу в загальній валюті балансу).

Ці показники в основі розробки дискримінантної факторної моделі діагностики ризику банкрутства сільськогосподарських підприємств, що дістала таке вираження:

Константа порівняння – 8.

Якщо величина Z-рахунка більше 8, то ризик банкрутства незначний або його немає зовсім. При значенні Z-рахунка менше 8 є ризик банкрутства: від 8 до 5 – невеликий, від 5 др 3 – середній, менше 3 – великий, менше 1 – стовідсоткова неспроможність.

Тестування цієї моделі за досліджуваною вибіркою суб’єктів господарювання показало, що вона дозволяє досить швидко провести експрес-аналіз фінансового стану сільськогосподарських підприємств і досить точно оцінити ступінь імовірності їхнього банкрутства.