5.1.3. Сисун ланцетоподібний (Dісrосоеlіит lапсеаtит) - збудник дикроцеліозу.

Географічне поширення: повсюдне.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.62) довжиною 5-12 мм, тіло спереду рівномірно звуже­не, задній кінець заокруглений. Два часточкові сім'я­ники знаходяться в передній третині тіла. Яєчник розташований за заднім сім'яником, матка - у задній частині тіла. Жовтівники - з боків у середній частині тіла.

Яйця (рис. 3.63) коричневого забарвлення, роз­міром 38-45 мкм, асиметричні. Кришечка зрілого яйця слабко помітна, розташована на гострішому полюсі. Всередині зрілого яйця знаходиться заро­док з двома круглими клітинами.

Життєвий цикл (рис. 3.64).

Остаточний хазяїн - травоїдні тварини: вели­ка і мала рогата худоба, свині. У людини описані поодинокі випадки хвороби.

Проміжний хазяїн: перший - наземні молюски (Неlісеllа, Zеbrіnа та ін.), другий - мурахи.

Інвазійна стадія - метацеркарій. Людина за­ражається при випадковому проковтуванні мурах з ягодами, овочами.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки.

Яйця дикроцелія виділяються з фекаліями хво­рого в навколишнє середовище. Всередині яйця знаходиться розвинутий мірацидій, що вивільняєть­ся у тілі наземного молюска. У печінці молюска (впродовж 4,5 міс. - 1 року) розвиваються споро-

цисти і церкарії. Стадія редії відсутня. Церкарії мігрують у порожнину легень і викидаються на­зовні у вигляді слизуватих грудочок. Грудочки про­ковтують мурахи, у м'язах і жировому тілі яких розвиваються метацеркарії. Характерне заціпені­ння уражених мурах при зниженні температури до 11-12 °С, що полегшує їх проковтування остаточ­ним хазяїном з травою.

Патогенна дія і клініка дикроцеліозу подібні до опісторхозу, однак виражені слабше.

Діагностика. Клінічна: грунтується на поєднанні симптомів холециститу з алергічними проявами.

Лабораторна: виявлення яєць у дуоденально­му вмісті і фекаліях, як і при фасціольозі, можливе виявлення "транзитних" яєць; серологічні реакції.

Лікування. Розроблено недостатньо. Рекомен­дується празиквантел.

Профілактика. Особиста: мити овочі і фрукти перед вживанням. Громадська: ветеринарний кон­троль за тваринами.

5.1.4. Шистосоми (кров'яні сисуни)

- це група тропіч­них гельмінтів, які є збудниками шистосомозів. Основні види шистосом, що паразитують у людини:

• Shistоsота hаетаtоbіит - збудник сечоста­тевого шистосомозу.

• Shistоsота тапsопі - збудник кишкового шистосомозу.

• Shistоsота jаропісит - збудник японського шистосомозу.

Г еографічне поширення:

Sh. hаетаtоbіит поширена в 52-х країнах Афри­ки й Азії (Західна Індія, Ангола, Нігерія, Судан, Єги­пет, Сирія, Ліван, Ірак, Саудівська Аравія та ін.)

Sh. тапsопі - зустрічається в 53-х країнах Еква­торіальної і Південно-Східної Африки, у західній півкулі (Бразилія, Суринам, Венесуела, деякі Ка­рибські острови).

Sh. jаропісит - виявлена в Китаї, Індонезії і на Філіпінах.

М орфологічні особливості. Роздільностатеві трематоди (рис. 3.75). Самець має широке тіло довжиною 10-15 мм. Краї тіла за черевним присос­ком загорнені усередину, утворюють гінекофорний канал, в якому знаходиться довга (близько 20 мм) і тонка самка.

Яйця шистосом великі, не мають кришечки, наявна шпичка. У Sh. hаетаtоbіит шпичка роз­ташована термінальне, розмір яйця 150 х 62 мкм (рис. 3.76); яйце Sh. тапsопі містить шпичку на бічній поверхні, розмір яйця 140 х 61 мкм (рис. 3.77); яйце Sh. jаропісит округле, шпичка невелика розташована латерально, розмір яйця 85 х 60 мкм (рис. 3.78).

Життєвий цикл (рис. 3.79): шистосоми - біо­гельмінти.

Остаточний хазяїн - людина, для Sh. jаропісит -велика і мала рогата худоба, коні, свині, собаки, кішки, гризуни.

П роміжний хазяїн - прісноводні молюски Виliпus, Рlапоrbis, Опсотеlапіа та ін.

Л окалізація в тілі остаточного хазяїна: Sh. hаетаtоbіит - у венах малого таза, зокрема сечового міхура, Sh. тапsопі - у венах брижі кишківника і ге­мороїдальних венах, Sh. jаропісит - у верхніх ве­нах брижі кишківника і ворітній вені.

Сечостатевий і кишковий шистосомози - антропонози, хоча шистосоми виявляють також у мавп і гризунів. Японський шистосомоз - природно-осе­редкове захворювання з широким колом хазяїнів.

Для відкладання яєць самка залишає самця і відкладає яйця в дрібних венулах близько до просвіту кишківника або сечового міхура. Всередині яйця зна­ходиться мірацидій, він продукує ферменти, шо до­помагають яйцю вийти у просвіт сечового міхура або кишківника. З сечею або фекаліями (залежно від виду шистосом) яйця потрапляють у воду, де мірацидій вивільняється і проникає в тіло проміжного хазяїна. У тілі молюска розвивається материнська і дочірня спороцисти, в яких утворюється велика кількість церкаріїв, всі однієї статі. На світлі церкарії залиша­ють тіло молюска, активно плавають і проникають у тіло остаточного хазяїна при купанні, пранні білизни, роботі на зрошувальних полях.

Інвазійна стадія - церкарій. Церкарії перетво­рюються в личинки (шистосомули), що мігрують

по лімфатичних і кровоносних судинах до місця своєї локалізації.

Патогенна дія: токсично-алергічна дія парази­та на ранній стадії хвороби; розвиток запального процесу, а згодом розростання сполучної тканини і деформація стінок сечового міхура та кишківнику на пізніх стадіях хвороби внаслідок постійного трав­мування стінок органа.

Клініка. Прояв хвороби залежить від тривалості і ступеня інвазії, реактивності організму. Інкубацій­ний період складає 4-6 тижнів. У розвитку хвороби виділяють декілька стадій.

Стадія проникнення. На шкірі в місці проник­нення церкаріїв виникає відчуття печії, свербіж, по­червоніння, висипка, що зберігається 1-2 дні. Мігра­ція шистосомул може супроводжуватися підвищен­ням температури, кашлем, болем у грудях. Три­валість цієї стадії - 2-3 тижні.

Стадія дозрівання. Шистосоми досягають місця локалізації. Характерна лихоманка з ознобом, біль у суглобах і головний біль, нудота, блювота, пронос, можливе збільшення селезінки. Тривалість цієї стадії - 8-10 тижнів.

У ці періоди симптоми шистосомозу однакові, незалежно від виду збудника. На пізніших стадіях хвороби клініка залежить від локалізації паразита.

Стадія розвиненої інвазії відповідає паразиту­ванню статевозрілих шистосом та інтенсивному відкладанню яєць. При сечостатевому шистосомозі спостерігаються болі і тяжкість у промежині та над­лобковій ділянці. При кишковому й японському ши-стосомозах характерні біль у животі, чергування запору і проносів, у випорожненнях домішки крові і слизу. У цей період можливе гематогенне занесен­ня яєць у центральну нервову систему. Стадія роз­виненої інвазії продовжується 3-7 років.

Стадія пізньої інвазії й ускладнень. Виділення яєць зменшується або припиняється, переважають симпто­ми, пов'язані з прогресуючим фіброзом тканин.

Діагностика. Клінічна: ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу і відповідних симпто­мах хвороби.

Лабораторна: овоскопія осаду сечі (Sh. hаетаtоbіит) або фекалій (Sh. тапsопі, Sh. jаропісит). При дослідженні на сечостатевий шистосомоз дослід­жують денну порцію сечі, давши пацієнту випити 250 мл води за 30 хв. до дослідження; внутрішньо-шкірна алергічна проба.

В ендемічних районах серологічні методи мало­ефективні, тому що практично все населення має визначений рівень антитіл.

Інструментальні методи доцільні на пізніх ста­діях хвороби, коли інтенсивність виділення яєць невелика. Застосовують цистоскопію і ректороманоскопію, рентгенівське дослідження (кальциновані яйця шистосом добре помітні у стінках органів).

Лікування. Застосовують протиглистяні препа­рати (празиквантел).

Профілактика. Особиста: не купатися в зара­жених водоймах. Громадська: виявлення і лікуван­ня хворих, охорона водойм від фекального забруд­нення, знищення молюсків.