Вимоги щодо виконання лабораторної роботи

Ознайомитись з теоретичним матеріалом теми за інструкцією і рекомендованою літературою, виконати завдання та оформити звіт

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

Хімічний посуд повинен бути абсолютно чистий; без виконання цієї умови працювати не можна. Тому слід навчитися мити посуд так, щоб була повна упевненість в її чистоті.

Для вибору способу миття посуду в кожному окремому випадку необхідне наступне:

1. Знати властивості речовин, що забруднюють посуд.

2. Використовувати розчинність забруднень у воді (холодній або гарячій), в розчинах лугів, різних солей або кислот.

3. Використовувати властивості окисників окиснювати в певних умовах органічні й неорганічні забруднення, руйнувати їх з утворенням легко розчинних сполук.

4. Для миття можуть бути використані всі речовини, що володіють поверхнево-активними властивостями (мило, синтетичні мийні речовини, мийні глини та ін.).

5. Якщо осад, що забруднює посуд, хімічно стійкий, для видалення його можна застосувати механічне очищення (за допомогою йоржів та ін.).

6. З реактивів для миття слід застосовувати тільки дешеві матеріали.

7. Потрібно завжди пам'ятати про техніку безпеки і можливості нещасних випадків при митті посуду, особливо якщо той, що працює незнайомий з властивостями забруднень. Кожен новий працівник лабораторії повинен бути ознайомлений з правилами техніки безпеки.

Посуд, що застосовують при аналітичних роботах повинен бути чистим. Його потрібно мити негайно після використання. Для більш ретельного промивання посуду бажано використовувати теплий насичений розчин соди, гарячий мильний розчин, теплий лужний розчин перманганату калію або розчин хромової суміші.

При митті посуду лужним розчином калій перманганату чи хромовою сумішшю не можна користуватися йоржами. Внутрішню поверхню посуду, що очищається, змочують невеликою кількістю будь–якої з названих теплих миючих рідин. Потім посуд 6–7 разів промивають водопровідною водою для видалення слідів миючої рідини. Після кожного використання миючу суміш зливають назад у склянку. Одну і ту ж порцію розчину мила, перманганату чи хромової суміші можна використовувати кілька разів.

Для миття скляного посуду краще використовувати мильний розчин, тому що лужний розчин перманганату руйнівно діє на скло, а робота з хромовою сумішшю (яка може заподіяти опік) вимагає великої обережності. Якщо на стінках посуду залишаються тверді частинки, що не піддаються видаленню миючими рідинами, то всередину посудини поміщають обрізки паперу, наливають теплу воду і добре сколочують. Посуд вважається чистим, якщо після виливання з нього води, внутрішні стінки змочуються водою рівномірно і на них не залишається крапель.

До органічних розчинників відносяться: діетиловий етер, ацетон, спирти, бензин, скипидар, тетрахлорметан та інші розчинники.

Органічні розчинники застосовують для видалення з посуду смолянистих та інших органічних речовин, які не розчиняються у воді.

Добре вимитий посуд, перевернутий догори дном, повинен мати вигляд сухого. Після промивання посуду водогінною водою його ополіскують 2–3 рази невеликою кількістю дистильованої води.

У разі негайного використання вимитого скляного посуду його потрібно висушити.

Розрізняють: а) методи холодної сушки (без нагрівання); б) метод гарячої сушки (при нагріванні).

Якщо роботу проводять з водними розчинами, то, як правило, сушка посуду нераціональна.

Посуд висушують у сушильній шафі при 100–105º С або тримають деякий час високо над полум’ям газового пальника. Піпетки висушують продуванням через них повітря за допомогою гумової груші. Пробірки, хімічні стакани, мензурки, колби можна висушити без активного впливу повітря розмістивши їх на деякий час догори дном на кілочках спеціальної сушильної дошки.

Хімічний аналіз часто вимагає застосування алюмінієвих бюксів для зважування та висушування в них сипучих речовин. Такі бюкси після чергового використання ретельно вимивають водою і висушують у сушильній шафі.

При прожарюванні матеріалів необхідне використання фарфорових тиглів. Перед застосуванням ці тиглі відчищають від бруду, вимивають і прожарюють у муфельних або тигельних печах при температурі 1000º С до постійної маси.