23

Дисципліна: «ЛАТИНСЬКА МОВА»

Курс: І (семестр 1)

Матеріали для аудиторної роботи студентів

Укладачі: Павлюк О.О., Ярцева Л.І.

Кафедра іноземних мов

Заняття 1. Фонетика. Графіка І. Латинський алфавіт

Буква	Назва	Вимова	Приклади	Українська транскрипція
Aa	a	a	annus	áннус
Bb	бе	б	bellum	бéллюм
Cc	це	[к] [ц]	crimen civis	крíмен цíвic
Dd	де	[д]	deus	дéус
Ee	е	[е]	edictum	едíктум
Ff	еф	[ф]	fortūna	фортýна
Gg	ге	[ґ]	gens	генс
Hh	га	[г]	historia	гістóріа
Ii	і	[і]	institutum	інстітýтум
Jj	йота	[й]	jus	юс
Kk	ка	[к]	Kalendae	калéнде
Ll	ель	[л]	lapsus	ляпсус
Mm	ем	[м]	minister	мінíстер
Nn	ен	[н]	nota	нóта
Oo	о	[о]	opus	óпус
Pp	пе	[п]	pater	пáтер
Qq	ку	[к]	quadratus	квадрáтус
Rr	ер	[р]	regio	рéгіо
Ss	ес	[с] [з]	stipendium casus	стіпéндіум кáзус
Tt	те	[т]	testis	тéстіс
Uu	у	[у]	unus	ýнус
Vv	ве	[в]	victoria	віктóріа
Xx	ікс	[кс]	lex	лекс
Yy	іпсилон	[і]	Cyrus	Цірус
Zz	зета	[зета]	zona	зóна

Латинський алфавіт до І століття до н.е. складався з 21 букви. У класичну епоху римської культури (І ст.до н.е. – початок І ст.н.е.), в період найінтенсивнішого проникнення в римське життя грецької культури, до складу латинського алфавіту увійшли букви Y і Z, які застосовувалися лише в словах грецького походження і розглядались по суті як „грецькі букви”.

У латинському алфавіті класичної епохи були відсутні букви J та U, роль яких виконували відповідно I та V. Введення до алфавіту букв J та U та їх розрізнення з буквами I та V відбулося лише у ХVІ столітті. Зараз при виданні словників і творів римських авторів буква U використовується наряду з V, у той час як J іноді ігнорується видавцями, і в такому випадку використовується буква І.

Буква К у римлян рано була витіснена із ужитку буквою С.

До І-ІІ століть н.е. в латинській писемності використовувалися лише прописні (великі) букви. Рядкові букви формуються у ІІІ-VІ століттях, але сучасну форму приймають лише у Х столітті нашої ери. З прописної букви традиційно пишуться власні імена, а також назви народів, місяців і прикметники та прислівники, що від них утворилися. ІІ. Голосні. Дифтонги і диграфи

Шість голосних літер а, e, i, o, u, y передають 12 голосних звуків:

шість довгих: ā, ē, ī, ō, ū, y; шість коротких: ă, ě, ĭ, ŏ, ŭ, ў.

Для позначення довготи і короткості прийнято ставити надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). За свідченням римських граматиків, довгі голосні вимовлялись вдвічі довше, ніж короткі. Довгота і короткість визначають місце наголосу в слові і слугує також засобом: 1) розрізнення смислу слова ōs „рот” ŏs „кістка”, mālum „яблуко” mălum „зло”; 2) для вираження граматичної форми: fŭgit „він біжить” fūgit „він утік” ; frūctūs „плід” frūctŭs „плоди”. I – позначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]: і перед приголосними вимовляється, як український [i]: ignis [iґнiс] – вогонь: на початку слова або складу перед голосним як український [й]: іanua [йануа] – дверi, ius [юс] – право, iniuria [iнюрiа] – несправедливiсть; у серединi слова мiж двома голосними: maior [майор] – бiльший.

Дифтонги – два голосних звуки, що вимовляються, як один склад.

аu – [ау] aurum [áурум] – золото;

eu – [еу] Eurōpa [Еуропа] – Європа;

ei – [ей] hei! [гей!].

Диграфи – два голосних, що вимовляються як один звук (за правилами середньовічної латини).

аe – [e] praemium [преміум] – нагорода;

оe – [e] poena [пена] – покарання.

Примітка: якщо аe і оe вимовляються окремо, то над е ставиться знак довготи (–), або дві крапки (··): poēma [поéма] – поема, poёta [поéта] – поет.