V. Зміст теми практичного заняття ( розгорнутий конспект) .

Система дихання є чи не найголовнішою системою людського організму . Саме завдяки їй всі органи і системи організму отримують необхідний кисень і виділяють назовні вуглекислий газ . Дихання – життєво необхідний процес постійного обміну газами між організмом зовнішнім середовищем, що оточує його.

Протягом життя дихальна система зазнає суттєвих змін , які впливають на її функціональні можливості та на функціональні можливості всіх інших систем організму . Саме тому є доволі важливим знання цих особливостей , які дадуть студентам можливість зрозуміти вікові особливості організму людини та відрізняти вікові особливості від патологічних станів в певній віковій категорії .

Отже , на практичному занятті ми розберемо такі питанння :

1. Вікові особливості газообміну плода. Стійкість тканин плода до гіпоксії

2. Механізм першого вдиху.

3. Структурні зміни та показники зовнішнього і внутрішнього дихання в дітей.

4. Особливості дихання в період старіння. Структурні зміни дихальної системи та показників зовнішнього і внутрішнього дихання у людей похилого і старечого віку .

Дихання – життєво необхідний процес постійного обміну газами між організмом зовнішнім середовищем, що оточує його.

Фізіологічні особливості дихання у дітей

Анатомічні особливості органів дихання зумовлюють у не­мовлят поверхневий характер дихання, його більшу частоту, аритмію, неправильне чергування пауз між вдихом і видихом.

Глибина дихання (абсолютна ємність), тобто об'єм повітря, що вдихається, у новонародженого немовляти значно менша, ніж у наступні періоди дитячого віку та в дорослих. З віком ємність ди­хального акту збільшується. Що менша дитина, то вища частота дихання. У дітей раннього віку потреба в кисні велика у зв'язку з підвищеним обміном, тому поверхневий характер дихання ком­пенсується його частотою. Новонароджена дитина перебуває ніби у стані постійної задишки (фізіологічна задишка новонароджених).

Прискорення дихання у дитини нерідко виникає, коли вола кричить, плаче, під час нежитю, бронхіту, запалення легенів, фі­зичного напруження.

Хвилинна ємність дихання — це ємність дихального акту, помножена на частоту дихання. Вона свідчить про ступінь наси­чення легенів киснем. Абсолютна величина її в дитини менша, ніж у дорослої людини.

У стані спокою людина вдихає і видихає близько 500 мл по­вітря. Це дихальний об'єм повітря. Якщо після спокійного вди­ху зробити посилений додатковий вдих, то в легені може надійти ще 1500 мл повітря. Ця кількість повітря називається резервним об'ємом вдиху.

Після спокійного видиху при максимальному напруженні ди­хальних м'язів можна видихнути ще 1500 мл повітря. Ця кіль­кість повітря називається резервним об'ємом видиху. Підсуму­вавши дихальний об'єм повітря, резервний об'єм видиху, резерв­ний об'єм вдиху (500+1500+1500), отримаємо життєву ємність легенів (ЖЄЛ).

ЖЄЛ — це кількість повітря, що його максимально видихають після максимального вдиху. У хлопчиків ЖЄЛ більша, ніж у дів­чаток, особливо у препубертатному віці. У жінок вона в середньому становить 2700 мл, у чоловіків — 3500 мл. Унаслідок фізичного на­вантаження ЖЄЛ збільшується і може досягати 7500 мл.

Визначення ЖЄЛ у дітей з 5—6-річного віку проводять за до­помогою спірометра. Визначають максимальну кількість повітря, що його видихає дитина в трубку спірометра після максимально­го вдиху. З віком ЖЄЛ збільшується, а також збільшується вна­слідок тренувань.

Навіть після максимального видиху в легенях у дорослих за­лишається близько 1200 мл повітря — це кінцевий об'єм. Його можна видалити лише з трупа померлої людини і то не повністю. У легеневій тканині завжди залиіпається повітря. Тому зануре­ний у воду шматок легені не тоне.

Резервний об 'єм видиху і кінцевий об' єм становлять 2 500 мл — функціональну кінцеву ємність легенів.

Відносна хвилинна ємність дихання (на 1 кг маси тіла) уна­слідок прискореного дихання у дітей значно більша, ніж у дорослої людини. Від народження до 3 років вона становить 200 мл, в 11 років —180 мл, у дорослих — 100 мл.

Тип дихання у новонародженого немовляти і дитини 1-го року життя діафрагмовий, або черевний, з 2 років змішаний — діафрагмово-грудний, а з 8—10 років у хлопчиків черевний, у дів­чаток — грудний. Ритм дихання у дітей раннього віку нестійкий, паузи між вдихом і видихом нерівномірні. Це зумовлено незавер­шеним розвитком дихального центру і підвищеною збудливістю вагусних рецепторів. Дихання регулюється дихальним центром, до якого надходять рефлекторні подразнення від гілок блукаючо­го нерва. Збудливість дихального центру регулюється корою ве­ликого мозку і ступенем насичення крові вуглекислотою. З віком кіркова регуляція дихання вдосконалюється.

Газообмін у легенях немовляти енергійніший, ніж у дітей старшого віку та дорослих. Він складається з трьох фаз дихання:

1-а — зовнішнє — обмін між атмосферним повітрям (повітрям навколишнього середовища) і легеневим повітрям через альвеоли легенів;

2-а — легеневе — обмін між повітрям легенів і кров'ю (пов'язане з дифузією газів);

3-я — тканинне (внутрішнє) — газообмін між кров'ю і ткани­нами.

Дихання складається з таких процесів:

■ зовнішнє дихання, або вентиляція легенів, — обмін газів між організмом і зовнішнім середовищем;

• обмін газів у легенях відбувається між альвеолярним пові­трям і кров'ю капілярів малого кола кровообігу;

• транспорт газів, що полягає в перенесенні кров'ю кисню від легенів до тканин і вуглекислого газу від тканин до леге­нів;

• обмін газів між кров'ю великого кола кровообігу і клітина­ми тканин;

• внутрішнє, або тканинне, дихання — це біологічне окис-нення в мітохондріях клітин.