IV. Становлення слухового та вестибулярного аналізатора в процесі онтогенезу . Особливості вестибулярних рефлексів у дітей .

Слуховий та вестибулярний аналізатор призначений у людини для розпізнавання звуків різної частоти та сили , а також для визначення положення тіла в просторі .

Коротко пригадаємо механізм звукосприйняття .

Механізм звукосприймання поділяється на такі етапи:

1) повітряна передача (зовнішнє вухо) - сприймає звукові коливання і передає їх середньому вуху, підтримує вологість і температуру на постійному рівні біля барабанної перетинки;

2) механічна передача (середнє вухо) - барабанна перетинка, сприймаючі звукові коливання, передає їх на систему кісточок, які зменшують амплітуду коливань, а збільшують їхню силу;

3) рідинна передача (внутрішнє вухо) - рухи мембрани овального вікна спричинюють рухи перелімфи, яка змушує рухатися ендолімфу, а отже, і рецепторні клітини;

4) електрична передача - рецепторні клітини, рухаючись торкаються текторіальної мембрани, деформуються і в них виникає рецепторний потенціал. Останні підсумовуючись еферентними нейронами перетворюються в генераторний потенціал, а той акумулюючись в переддверно-завитковому нерві (його утворюють аксони аферентних нейронів) перетворюється в потенціал дії. Електричні коливання, які виникають в клітинах Корті, відповідають по частоті звуковим коливанням. Це явище називають мікрофонним ефектом.

Основну роль у механізмі розрізнення звуків різної частоти виконує основна мембрана. При низьких частотах (менше 16 Гц) основна мембрана не коливається, оскільки перелімфа встигає перейти з верхнього на нижній канал. При посиленні звукової частоти перелімфа починає коливати основну мембрану на верхівці. Подальше збільшення частоти залучає до коливань все нові і нові ділянки основної мембрани. При частоті звукових коливань 20000 Гц рухається вся основна мембрана. Таким чином, залучення до роботи певної кількості звукосприймаючих клітин дозволяє розрізняти частоту звукової хвилі.

Крім частоти звуку людина розрізняє ще й інтенсивність звуку, яку визначають в балах. Для порівняння інтенсивності різних звуків можна навести такі дані: тихий шепіт ≈ 10 дБ, тиха мова ≈ 40 дБ, крик ≈ 70 дБ, літак при польоті ≈ 110-120 дБ. Від звукових травм вухо оберігають м’язи, які розташовані в середньому його відділі. Один м’яз кріпиться до молоточка, другий - до стремінця. Під впливом сильних звуків ці м’язи рефлекторно скорочуються, що призводить до зменшення амплітуди коливань, які передаються на завитку.

А тепер коротко про фізіологію вестибулярного аналізатора.

Вестибулярний орган є однією із частин перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а занурений у перелімфу. Вестибулярний рецептор має складну будову. Рецептори його належать до вторинночутливих. У них перед чутливими нейронами містяться спеціальні рецепторні клітини. Кожна така клітина має одну довгу волосину - кіноцилій та 50-60 коротких - стереоцилій. В результаті деформації або зсуву пучка війок у бік кіноцилії волосини, в клітині підвищується проникність мембрани для Nа+, що призводить до виникнення рецепторного потенціалу. Останній підсумовується аферентними нейронами і перетворюється на генераторний потенціал. Той в свою чергу акумулюється у переддверно-завитковому нерві (його утворюють аксони чутливих нейронів) і перетворюється в потенціал дії, який спрямовується в ЦНС до вестибулярних ядер.

Вестибулярний орган складається із:

1. Отатолітового апарату, рецептори якого знаходяться на дні маточки і внутрішній стінці мішечка. Рецептори зверху контактують з отолітовою мембраною (щільна желеподібна пластинка), яка в маточці розташована вертикально, а в мішечку - горизонтально. Тому горизонтальні рухи сприймаються рецепторами маточки, а вертикальні - мішечка.

2. Трьох напівколовихних каналів, які розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах, що дозволяє рецепторам реагувати на зміни кутових прискорень у будь-якому напрямку. Рецептори напівкружних каналів розташовані в ампулярних гребінцях, а їх війки вверху контактують із щільною желеподібною пластинкою - куполою. Рецепторні клітини, як і в статолітовому апараті, омиваються ендолімфою. Під впливом рухів тіла зміщується ендолімфа, а з нею і купула (або отолітова мембрана в статолітовому апараті), що призводить до згинання волосків і виникнення в них рецепторного потенціалу.

Вестибулярні рефлекси. Ядро переддверно-завиткового нерву розташоване в довгастому мозку і має чисельні зв’язки з нервовими центрами, що регулюють роботу внутрішніх органів. Тому подразнення рецепторів вестибулярного апарату викликає різноманітні рефлекторні реакції - рухові і вегетативні рефлекси.

Рухові рефлекси виявляються у зміні м’язового тонусу, що забезпечує підтримання нормальної пози тіла (див. статичні і статокінетичні рефлекси довгастого мозку).

Кутове прискорення викликає у людини ністагм очей, голови, тобто вимушені ритмічні рухи очних яблук, відхилення голови.

Вестибулярні впливи можуть відбитися на діяльності внутрішніх органів і систем (вегетативні рефлекси) - змінюється частота пульсу, дихання, посилюється потовиділення, запаморочення, нудота, блювання.

Одже , коли ми коротко пригадали основні функції і будову присінково – завиткового органу , можна поговорити і про послідовність його розвитку в процесі життя .

Закладка аналізатору починається внутрішньоутробно і продовжується на протязі багатьох років життя . З віком присінково – завитковий орган зазнає інволюційних змін , що виражається в погіршенні слуху та порушенні рівноваги .