3.Теорія і практика економічної системи соціалізму

Сутність економічної системи соціалізму (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника за­собів виробництва, утверджує трудовий і колективістський харак­тер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людь­ми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на за­соби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, сві­доме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона за­родилася як форма виявлення протесту, проти експлуатації і гні­ту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку ви­никнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів - утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала кри­за традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знан­ня, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу вироб­ництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної влас­ності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво можливо тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвер­дження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних пе­ретворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряд­дям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціа­лізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства. Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індиві­дуальна праця одержує визнання суспільства як корисно необ­хідна ще на стадії планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни), стимулювання відбувається не за комерційною ді­яльністю, а за кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання продуктивності праці та підвищення ефек­тивності суспільного виробництва повинні випливати з прита­манної трудівникам колективної зацікавленості у результатах своєї праці, вважає марксизм.

Державний соціалізм. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Ен­гельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників Економічна модель соціалізму, що була реалізова­на на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монопо­лізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів; виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм.