Основні властивості розгортки поверхонь:
Довжини двох відповідних ліній поверхні та її розгортки рівні між собою, наслідком чого є те, що замкнена лінія на поверхні і відповідна їй лінія на розгортці обмежують однакову площу.
Кут між лініями на поверхні дорівнює куту між відповідними їм лініями на розгортці.
Прямій на поверхні відповідає також пряма на розгортці (зворотне твердження не має змісту).
Паралельним прямим на поверхні відповідають також паралельні прямі на розгортці.
При побудові розгортки нерозгортних поверхонь (сфера, тор, поверхня тіля людини або манекена) їх апроксимують відсіками розгортних поверхонь і будують розгортки цих відсіків. Сукупність розгорток відсіків розгортних поверхонь, якими замінюється нерозгортна поверхня, називається умовною наближеною розгорткою нерозгортної поверхні.
Побудова умовних розгорток нерозгортних поверхонь складається з таких операцій:
Розрізати нерозгортну поверхню на кілька частин залежно від необхідної точності побудови.
Замінити ці частини розгортними поверхнями.
Шукана умовна розгортка є сукупністю розгорток окремих частин.
Таким чином, отримання розгорток поверхні тіла людини, а звідси, відповідно до кінцевої мети вказаного процесу, і деталей одягу наука та практика пішла у двох напрямках:
наближені методи (розрахунково-графічні методи та метод муляжа), що базуються на дискретних вимірах типової або індивідуальної фігури, прибавках, даних про типове членуванні деталей і способі їх формоутворення;
інженерні методи з вільним алгоритмом, що дозволяє вибір з безлічі варіантів рішень оптимального. Методи засновані на прямих вимірах оболонки поверхні, що розгортається.
Історія розвитку розрахунково-графічних та інженерних методів пов’язана із розвитком масового виробництва одягу та необхідністю отримувати розгортку поверхні типової фігури або манекену. До ХІХ століття основним способом отримання деталей одягу був муляжний метод, що базується на огортанні поверхні тіла людини тканиною та поступовим видаленням надлишків тканини відповідно до фігури людини та модної (силуету) форми костюму.
З сучасними розрахунково-графічними методами отримання деталей одягу більш детально можна ознайомитись в курсі дисципліни «Конструювання та технічне моделювання швейних виробів».
Що стосується інженерних методів отримання розгорток, можна виділити як основні:
метод січних площин та геодезичних ліній;
метод допоміжних ліній розгортання;
метод триагуляції;
комп’ютерне трьохмірне проектування та ін.
Побудова розгортки за методом геодезичних ліній полягає в моделюванні на ділянці поверхні, для якої будується розгортка, ряду геодезичних ліній із заданим кроком (1-4 см) і наступній побудові на площині кожної смужки, обмеженою геодезичними лініями і лініями контуру виділеної ділянки поверхні (рис 1).
Геодези́чна лі́нія — найкоротша відстань між двома точками (наприклад, на площені – пряма, на сфері – дуга).
Рис. 1. Побудова розгортки манекену методом геодезичних ліній
В основі методу ліній розгортання лежить врахування особливостей будови тканини, яка складається з двох взаємно пересічних систем ниток основи та утоку. При цьому кожну характерну точку розгортки деталі (оболонки) знаходять шляхом вимірювання довжин відповідних відрізків ниток-строчок, прокладених вздовж основи і утоку тканини на виробі (рис. 2).
Рис. 2. Побудова розгортки деталей одягу методом допоміжних ліній розгортання
Загальним прийомом побудови наближеної технічної розгортки методом триагуляції полягає в тому, що задану поверхню розбивають на окремі елементи і замінюють їх елементами поверхонь, що умовно розгортуються, які потім розгортають. Точність апроксимації залежить від кількості числа елементів, на яку розбивають криву поверхню (рис. 3).
Рис. 3. Побудова розгортки манекену методом триагуляції
Найбільш популярним та перспективним в наш час є метод, що базується на всіх винайдених до нього інженерних методах, - комп’ютерне тривимірне проектування. Суть його полягає у побудові відповідно до бази антропометричних вимірів (як типової, так і індивідуальної фігури) віртуального 3D манекену та в подальшому розгортанні його поверхні на площину (рис. 4).
Рис. 4. Побудовинай в комп’ютерному реживі віртуальний 3D-манекен індивідуальної фігури
Ще одним цікавим теодом отримання розгортки – є метод розроблений к.т.н., доц. Цимбал Т.В. в Київському національному університеті технологій та дизайну (КНУТД). Метод має назву контактний метод «Кокону» який дозволяє отримати технологічну розгортку та нульову конструкцію для будь-якої ділянки тіла людини. Сутність методу полягає в створенні на поверхні тіла людини або манекену тонкої плівчастої оболонки, на яку наносять основні антропогеодезичні лінії розгортання та знімаються з пверхні.
Антропогеодезичні лінії – геодезичні паралелі та меридіани нанесені на поверхню тіла людини відносно однієї центральної вісі та в єдиній системі координат за геодезичним методом.