4. Ринок освітніх послуг і ринок праці: взаємодія і вплив на професійне самовизначення молоді

Одним з найважливіших інструментів для досягнення ефективного і комплексного соціально – економічного розвитку регіону є механізм управління процесом формування і раціонального використання кадрового потенціалу області шляхом впровадження системи профорієнтації.

Діяльність і державної служби зайнятості і учбових закладів націлена на формування і результативне використання основного стратегічного ресурсу ‑ конкурентноздатних кадрів.

Не викликає сумнівів, що наявність діалогу і взаємодії між цими сферами діяльності є одним з найважливіших умов, розвитку держави. Економічні успіхи держав і регіонів визначаються їх системами освіти, загальним рівнем освіти громадян, підготовленістю на всіх рівнях робочої сили, ступенем її кваліфікації. Сьогодні в світі визнано, що найбільш ефективним чинником в питанні конкурентоспроможності національних і регіональних економік, їх зростання і розвитку стає рівень освіти і професійної підготовки трудових ресурсів.

Можна виділити дві основні проблеми, що впливають на формування і раціональне використання кадрового потенціалу регіонів.

• Демографічна криза, абсолютне зменшення числа трудових ресурсів.

• Кількісний і якісний професійно кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці.

Без створення надійної системи підготовки кадрів, яка ґрунтується на збалансованій профорієнтаційній системі, неможливо забезпечити економічний розвиток країни, підвищення рівня життя населення. А створення системи підготовки кадрів неможливо без впровадження саме системи профорієнтації як в загальноосвітніх школах, так і в державній службі зайнятості. Сьогодні стало поширеним явище, коли випускники вищих і професійно-технічних учбових закладів не можуть працевлаштуватися, оскільки їх професії не потрібні економіці або рівень кваліфікації не відповідає вимогам роботодавця.

Поширена думка, що на ринку праці є надлишок юристів, економістів, бухгалтерів; що система професійної освіти відстає від потреб роботодавців. Частково ця думка виправдана, хоча проблема не вичерпується лише кількісним дисбалансом між попитом на робочу силу і її пропозицією. Роботодавці пред'являють певні вимоги не тільки до напряму і рівня освіти, а і до конкретних навиків і досвіду роботи претендентів на працевлаштування. Юристи, бухгалтери, економісти завжди будуть затребувані, оскільки є представниками професій, на яких базується ринкова економіка, але лише за умови, що набір знань і навиків роботи, отриманих випускниками учбових закладів, відповідатиме сучасним вимогам.

Причини існування професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці

1. Відсутність системи моніторингу в поточній і перспективній потребі економіки в професійно-кваліфікаційному розрізі

Необхідно враховувати — якщо на державному рівні не буде чіткого розуміння того, представники яких професій, якій кваліфікації будуть затребувані в кожній з галузей економіки, то структура напрямів підготовки фахівців вищої ланки не буде відповідає потребам працедавців. При цьому необхідно володіти інформацією не тільки про поточну потребу в кадрах, але і враховувати перспективи трансформації і розвитку економіки.

Обласні служби зайнятості щорічно стикаються з проблемами працевлаштування випускників учбових закладів, кожен десятий з яких прямує на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Але ж до цього держава і громадяни вже понесли значні витрати на придбання професії і кваліфікації, не затребувані на ринку праці. Люди, що пройшли професійне навчання, здобули освіту і що опинилися після цього в стані безробіття, страждають психологічно, багато хто з них втрачає надію реалізувати свої здібності в майбутньому. Важко говорити в цьому випадку про комплексну та системну профорієнтацію молоді на всіх етапах, починаючи з раннього дитинства.

2. Відсутність повноцінного соціального партнерства між працедавцями і учбовими закладами. Необхідне узгодження учбово-плануючої документації з працедавцями з метою віддзеркалення їх вимог до змісту теоретичного і практичного навчання.

3. Відсутність рішення питання регулювання оплати праці з урахуванням адекватної диференціації відповідно до якісних характеристик робочої сили.

Необхідно враховувати, що підвищення якості підготовки кадрів з урахуванням максимального задоволення відповідних вимог працедавців повинне супроводжуватися рішенням питання регулювання оплати праці з урахуванням адекватної диференціації відповідно до якісних характеристик робочої сили.

Подолання професійного дисбалансу і його якісних складових — дуже складна, багатоаспектна проблема, яка є наслідком відсутності протягом багатьох років чітко вираженої соціально-економічної політики України, конкретизації цілей, завдань, шляхів забезпечення розвитку всіх суспільно-політичних напрямів, формальності більшості стратегічних програм, відсутності відповідальності за кінцеві результати їх реалізації.

4. Відсутність системи професійної орієнтації населення. Система профорієнтації – основна ланка між сферою освіти і сферою зайнятості. На сьогоднішній день, необхідно констатувати відсутність необхідної системи професійної орієнтації населення, яка повинна сприяти своєчасному, свідомому професійному вибору. При цьому повинні бути враховані індивідуальні здібності людини і потреби економіки в робочій силі. Пріоритетним напрямом в розвитку профорієнтації повинна бути робота профорієнтації з учнями шкіл. Поки комплекс послуг з профорієнтації надає тільки Державна служба зайнятості, а необхідно підключити до цього процесу всіх зацікавлених: учбові заклади, управління освіти, органи виконавчої влади і ін.

Як наслідок - значна частина випускників після закінчення вищого учбового закладу працює не за фахом. Робота не за фахом вимушує випускника здобувати вищу освіту по іншому напряму і вже через 2-3 роки він втрачає первинну кваліфікацію. Частина молодих фахівців вимушені звертатися за допомогою в працевлаштуванні в центри зайнятості і якщо їх підготовка здійснювалася за рахунок державного бюджету, то виникає парадоксальна ситуація, коли державні кошти витрачаються спочатку на підготовку незатребуваних на ринку праці професій, а потім ще і на соціальний захист по безробіттю, не рахуючи всіх інших соціальних травм і наслідків.

Необхідність впровадження системи профорієнтації посилюється тим, що професійне самовизначення молоді в сучасних умовах – це не одноразовий вибір професії, а багатоплановий продуманий процес. У зв’язку з нагальною потребою, в Київській області підвищується кількість безробітних, яким надаються профорієнтаційні послуги та значно зростає кількість цих послуг (діаграма 2).

Діаграма 2