Лабораторна робота №3

Лінійний програми. Введення та виведення даних

Мета роботи : формування знань і умінь по роботі з простими операторами мови. Придбання навичок написання програм з використанням операторів введення-виведення даних.

Короткі теоретичні відомості

Після розробки алгоритму розв'язання задачі можливо перейти до етапу кодування.

Кодування – це запис алгоритму на мові програмування.

В нашому курсі ми розглянемо мову програмування Pascal.

Програма – це набір зрозумілих компілятору команд.

Будь які значення, що використовуються у програмі, – це або значення змінних, або констант. Змінна є одним з найважливіших понять програмування. Змінні набувають різних значень під час виконання програми.

Змінна – це поіменована область оперативної пам’яті комп’ютера, де зберігається значення деякої величини.

Змінна має такі властивості: ім’я, значення, тип. Ім’я змінної це ідентифікатор користувача.

Ідентифікатор користувача це послідовність букв, цифр і знаків підкреслювання, що починається з букви або знаку підкреслювання і не містить пробілу, спеціальних та керуючих символів.

Також слід відмітити, що малі та великі літери в ідентифікаторах не розрізняються. Обмежень в довжині ідентифікаторів не існує, але значущими є перших 63 символи.

Приклади припустимих ідентифікаторів:

а b sum Lab_1 _print _1_2_3

Тип змінної визначає її допустимі значення, скільки комірок оперативної пам’яті вона займає та які операції можна над нею проводити.

Розглянемо числові стандартні типи даних.

Цілочислові типи використовують для представлення цілих чисел.

Таблиця 3.1.

Деякі цілочислові типи

Ідентифікатор типу	Діапазон значень	Розмір (в байтах)
Byte	0 .. 255	1
Word	0..65535	2
Shortint	-128 .. 127	1
Smallint	-32768 .. 32767	2
Integer	-2147483648 ..2147483647	4

Дійсні типи використовують для представлення дійсних чисел, тобто чисел з дробовою частиною. Оскільки дані в комп’ютері зберігаються за допомогою двійкових кодів, дійсні числа, на відміну від цілих чисел, що представляються точно, представляються наближено.

Таблиця 3.2.

Деякі дійсні типи

Тип	Діапазон значень	Кількість значущих цифр	Розмір (в байтах)
Real	5,010-324 .. 1,710308	15-16	8
Extended	3,610-4951 .. 1,1104932	19-20	10

Константа – це дані програми, що не змінюється в процесі роботи програми. Існують константи двох типів: звичайні та іменовані.

Звичайна константа – це число, символ, рядок або логічне значення.

Числові константи можуть бути цілими або дробовими, додатними або від’ємними. У дробових констант ціла частина відділяється крапкою (а не комою). Перед від’ємними числами ставиться мінус, перед додатними плюс можна не ставити, наприклад:

325 0.0 –627.15 0

Дроби можуть бути описані у вигляді числа з плаваючою крапкою у вигляді

± а е ± n,

де а – число, за модулем менше 10 (|a|<10);

е – спеціальний символ;

n – порядок числа;

± – знак «мінус» або «плюс» перед а і n.

Безпосередньо в програмі константи з плаваючою крапкою можуть бути записаними:

1е4 -6.2715е2 2.17е-4

Іменована константа відрізняється від звичайної тим, що має ім’я. Тому замість вказівки в програмі значення константи можна використовувати її ім’я.

Дії що мають здійснюватися під час виконання програми називають операторами. Умовно оператори можна поділити на дві групи:

• прості оператори;

• складені або структурні оператори.

Оператори відокремлюються символом крапка з комою (;). Крапка з комою не є частиною оператора, це роздільник операторів. Відсутність крапки з комою між операторами є причиною синтаксичної помилки.

Прості оператори – це такі оператори, що не містять в собі інших операторів.

До простих операторів належать: оператор присвоєння, оператор переходу, оператор виклику процедури, пустий оператор.

Надати значення змінній можна за допомогою оператора присвоєння. Оператор присвоєння складається з ідентифікатора змінної або функції, символу присвоєння ":=" і виразу.

В загальному вигляді:

ім’я_змінної := вираз;

Приклад:

а:=b+1;

Обов’язковою є вимога – тип виразу в правій частині оператору і тип змінної в лівій частині оператора повинні бути сумісні за присвоєнням.

Надавати значення змінним можна двома способами: за допомогою команди присвоєння або процедур вводу даних з клавіатури. Другий спосіб робить програму більш універсальною, оскільки дає можливість розв’язувати одні і ті ж задачі для різних значень змінних.

Оператор виклику процедури складається із ідентифікатора (імені), безпосередньо за яким у круглих дужках розташовується список фактичних параметрів. Оператор процедури без параметрів складається лише з ідентифікатора процедури.

Виконання оператора виклику процедури призводить до активізації дій, що описані в її тілі

Введення даних із зовнішніх пристроїв до оголошених у програмі змінних здійснюється за допомогою вбудованих процедур введення або читання (від англ. read – читати).

Процедура введення read має синтаксис

read (ім’я1, ім’я2, ..., ім’яN);

де read – ім’я процедури;

ім’я1, ім’я2, …, ім’яN – список введення.