Конституція Великобританії та її структура.

Конституція Великої Британії - сукупність нормативних форм (актів), з яких лише частина визнається правовими. КонституціяВеликої Британії є феноменом, що не має аналогів у світі.

Британська конституція представляє собою сукупність нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, доктринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, та порядок формування і повноважень органів публічної влади, а також принципи взаємовідносин між державою, суспільством і людиною.

Конституція складається з таких частин: 1) Статутне право; 2) Прецедентне право; 3) Доктринальні джерела; 4)Конституційні угоди.

Статутне право

До статутного права входять:

1) історичні правові акти, що були прийняті до XX ст., але розглядаються як діюче право: Велика Хартія Вольностей1215, Білль про права 1689 року, Акт про престолонаслідування 1701 року тощо;

2) парламентські закони: акти про Парламент та 1949, Акт про перів 1958 року та 1963, Акт про громадянство 1981 року, Акт про народне представництво 1989 року, Акт про права людини 1998 року, Акт про Шотландський парламент 1998 року тощо;

3) акти делегованого законодавства, які були прийняті виконавчою владою шляхом делегування Парламентом своїх прав. До цієї групи входять акти, які видаються міністрами Корони, місцевими органами влади, публічними корпораціями.

Прецедентне право

Прецедентне право це - сукупність судових рішень з конституційних питань, які надалі є обов'язковими при розгляді аналогічних проблем. До цих рішень належать рішення вищих судових інстанцій - Палатою лордів та Верховного суду, який складається з трьох самостійних судових установ -Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони.

Доктринальні джерела

Доктринальні джерела або труди видатних науковців у галузі юриспруденції використовуються як додаткове джерело британської конституції. До доктринальних джерел звертаються тоді, коли конституційно-правові відносини не врегульовані ні статутним правом, ні прецедентним правом, ні конституційними угодами. Так, у 1920 р. Палата лордів визначила королівську прерогативу, посилаючись на думку англійського конституціоналіста XIX ст. А. В. Дайсі.

Конституційні угоди

Конституційні угоди регулюють широке коло суспільних відносин, які пов'язані з процесом здійснення державної влади. Це відносини між Монархом, законодавчою та виконавчою владою; між членами уряду; між палатами парламенту.

Конституційні угоди виникають на основі норм статутного права. Так, статути встановлюють, що Монарх: 1) затверджує біллі, які приймає парламент і користується правом абсолютного вето; 2) розпускає та скликає парламент; 3) призначає та зміщує міністрів, які несуть відповідальність перед Монархом.