7. Срср у середині 60-х – першій половині 80-х рр.

Наприкінці 60-х – 80-х рр. в економіці радянської держави стали наростати застійні явища. Ця тенденція була зумовлена :

·         посиленням адміністративно-командного тиску в економіці;

·         нездатністю керівництва держави реагувати на потреби часу;

·         прибутки з “нафтодоларів” в умовах підвищення світових цін на нафту дозволили радянській державі лише на деякий час стабілізувати бюджет      

У другій половині 60-х років радянське керівництво намагалося здійснити економічні реформи по переведенню підприємств на госпрозрахунок. Але реформи зустріли опір з боку партійно-господарської бюрократії, яка боялася послаблення свого впливу на економіку і суспільство за умов здійснення таких реформ.

П’ятирічні плани розвитку народного господарства не виконувалися. Так, продуктивність праці у промисловості за роки Х п’ятирічки зросла лише на 17 відсотків, замість 34 планових. В цілому продуктивність праці в господарстві СРСР, в 70-80-ті роки складала лише 40 відсотків від рівня розвинутих промислових країн світу.

Незважаючи на розрекламовані заходи по заміні застарілої техніки, на багатьох підприємствах зберігалася техніка і технологія першої половини ХХ ст. У 70-ті роки в СРСР значно замінялося лише близько двох відсотків виробничих фондів, тобто в 3-4 рази менше ніж було необхідно. Середній строк служби кожної одиниці обладнання в СРСР перевищував 47 років, проти 17 років у США.

Майже у всіх галузях промислового виробництва була величезна кількість робітників, зайнятих ручною працею. Обслуговуванням автоматичних і механізованих ліній у 70-ті роки була зайнята лише десята частина промислового персоналу.

У складному стані опинилося і сільське господарство. Планові завдання по зростанню сільськогосподарської продукції не виконувались. Зокрема, середньорічний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в Х п’ятирічці (1976 – 1980 рр.) у порівнянні з ХІ (1971 – 1975 рр.) зріс тільки на 9 відсотків замість 17 за планом. Для сільського господарства були характерними низька врожайність, великі втрати врожаю (до 40 відсотків) при збиранні і зберіганні. На початку 80-х років закупка зерна за кордоном досягла рекордної цифри для СРСР – 50 млн. тон.

Провали планів економічного розвитку країни позначилися на соціальній сфері. Все більше зростала розбіжність між тим, що говорилося з високих трибун і реальним життям. Офіційна пропаганда стверджувала, що праця для абсолютної більшості радянських людей перетворилася в життєву необхідність. Одночасно руйнувалась зацікавленість людини в результатах своєї праці зрівнялівкою заробітної плати різних категорій трудящих, що породжувало у суспільстві утриманські настрої.

Значення матеріальних стимулів принижувалося, а не рідко й взагалі знецінювалося. Внаслідок цього заробітна плата втратила свою стимулюючу функцію. Падав життєвий рівень фахівців з вищою освітою. За 70-ті роки у двічі збільшилась кількість низькооплачуваних спеціалістів з вищою освітою.

Наростання кризових явищ в соціально-економічному житті поглиблювалось деформаціями в суспільно-політичній сфері. З приходом до влади Л. Брежнєва на всіх рівнях партійно-державного керівництва стали наростати самозаспокоєність, байдужість, формалізм та парадність. Партійне керівництво на чолі з Л. Брежнєвим дбало в першу чергу про збереження на керівних посадах вірних режимові виконавців (ретельно оберігались номенклатурні кадри).

В ідеологічному житті розгорнулася боротьба партійної еліти з інтелігенцією, яка намагалася відстоювати своє право на свободу творчості, ширилося втручання в культурне життя.

Великою бідою для суспільства стало вторгнення радянських військ в Афганістан (1979 р.). ця війна набирала у суспільстві негативний відгук. Своєрідною формою соціального протесту проти комуністичного режиму став дисидентський рух, який виник ще на початку 60-х років. Для дисидентського руху було характерне поширення текстів заборонених владою літературних творів, публіцистичних праць, інформаційних застережень вчених і т.п. лідерами дисидентського руху на той час були: А. Сахаров, О. Солженіцин, В. Буковський, А. Марченко, О. Гінзбург, Л. Богорад та ін.

На початку 70-х років академік А. Сахаров кілька разів звертався до партійного керівництва з пропозиціями про проведення реформ радянської системи. Однак правляча верхівка не реагувала на звернення видатного вченого. За свої виступи А. Сахаров був репресований (у 1979 р. його  вислали з Москви в закрите місто Горький).