3. Радянська країна в 20-ті роки.

Перша світова і громадянська війни завдали Росії величезної шкоди. Загинули мільйони людей, було зруйновано господарство. Більшість фабрик і заводів не працювали, стояли затоплені шахти, скоротилися посівні площі. Обсяг продукції важкої промисловості у 1920 р. скоротився у 7 разів порівняно з довоєнним часом, а сільського господарства у 2 рази.

Безробіття стало звичайним явищем на той час. Люди, не маючи можливості одержати роботу у місті, їхали на село. Стали виявляти своє незадоволення і селяни. За часів громадянської війни вони терпіли продрозкладку, за якою держава забирала майже весь хліб, крім прожиткового мінімуму та посівного фонду. Після закінчення війни для селян перестала існувати загроза повернення поміщиків і вони вже не хотіли віддавати державі хліб задарма.

Наприкінці 1920 р. сталися великі селянські повстання в Тамбовській губернії під керівництвом О. Антонова, в Україні селянський повстанський рух очолив Нестор Махно. Повстання охопили Сибір, Поволжжя, Дон, Кубань. Велике занепокоєння у більшовиків викликало повстання матросів у Кронштадті. У 1921 –1922 рр. країну охопив голод. Економічна криза та незадоволення трудящих своїм соціально-економічним станом призвели до того, що більшовики були змушені відмовитися від політики “воєнного комунізму”.

Це сталося у березні 1921 р. на Х з’їзді партії більшовиків. З’їзд проголосив запровадження нової економічної політики (НЕП), за якою замінялася продрозкладка, дозволялася торгівля та приватна підприємницька діяльність. Це зацікавлювало виробника у результатах своєї праці. Селянин тепер сплачував державі натуральний податок, а решту продукції міг продавати на вільному ринку, мала промисловість стала приватною. Праця робітників оплачувалася за кількісними і якісними показниками. Нова економічна політика сприяла підвищенню життєвого рівня населення.Однак радянське керівництво оцінювало НЕП як вимушену і тимчасову поступку, в умовах якої передбачалося подолати труднощі “поточного моменту” і перейти згодом знов до форсованого будівництва соціалізму.

Виходячи із своїх стратегічних задумів більшовики стали посилювати централізацію управління радянськими республіками. 30 грудня 1922 р. вони були об’єднанні в єдину державу федеративного типу – СРСР. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але фактично була його позбавлена. За республіками залишалися внутрішня політика, земельна справа, освіта, право, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Доопрацювання союзного договору продовжувалося протягом 1923 р. голова уряду УРСР Християн Раковський запропонував збільшити права союзних республік, а союзну державу будувати на принципах конфедерації. Позицію України підтримали інші республіки. Тоді Й. Сталін вирішив, замість союзного договору, в якому повинні були регламентуватися відносини між республіками і центром, увести Конституцію СРСР. Вона була прийнята ІІ Всесоюзним з’їздом Рад у січні 1924 р. Республікам запропонували ратифікувати не союзний договір (який викликав багато суперечок між республіками і центром), а нову Конституцію, що й було зроблено.

Незважаючи на спротив керівництва окремих республік, об’єднання в єдину державу – СРСР, відбулося за сталінським сценарієм. Увійшовши до складу СРСР, республіки поступилися своїми правами на зовнішньополітичні відносини, оборону, транспорт, зв’язок, фінанси. З кінця 20-х рр. більшовицьке союзне керівництво розпочало масовий наступ на залишки суверенітету республік. Так, прийнята у 1929 р. Конституція УРСР, повинна була затверджуватися вищим органом союзної влади.

Суверенітет республік було зведено нанівець.Не допускаючи плюралізму у політиці, посилюючи диктат адміністративної системи, більшовики змушені були погодитися з плюралізмом в економіці. Цим і була зумовлена був НЕП. Завдяки новій економічній політиці уже у 1921 – 1925 рр. вдалося відбудувати зруйноване за роки війни господарство. У 1929 р. почала здійснюватись грошова реформа. Була введена в обіг нова грошова одиниця – червонець з золотим забезпеченням.

Державі, завдяки НЕПу, вдалося встановити збалансований бюджет, залучити іноземний капітал. Здійснювався активний пошук нових шляхів розвитку держави. Набули значного поширення товарно-грошові відносини. З’явилася велика кількість нових банків, які обслуговували не тільки державні установи та підприємства, а й кооперативи. В умовах нової економічної політики серед більшовицького керівництва виникали значні суперечності. Більшість партійних функціонерів на чолі зі Сталіним вбачали у зміцненні приватного сектору “реставрацію капіталізму”.

Протягом 1928 – 1929 рр. радянське керівництво поступово проводило демонтаж НЕПу. Непманська модель розвитку держави була замінена адміністративно-командною.Суперечливий характер мала і зовнішня політика радянської держави. Визначальними засадами її була концепція  світової соціалістичної революції, визнання неминучості зіткнення “соціалістичної держави з капіталістичним світом”. У відповідності з цим зовнішня політика СРСР була одночасно інтернаціоналістською, солідарною з міжнародним пролетаріатом і месіанською за експортом революції в інші країни.

Одним з головних завдань радянської зовнішньої політики було не допустити об’єднання імперіалістичних держав для виступу єдиним фронтом проти СРСР. Першою міжнародною конференцією, в якій брали участь Радянська Росія, була Генуезька конференція (квітень-травень 1922 р.). На ній розглядалися проблеми післявоєнного устрою Європи за підсумками І світової війни.

Продовженням цієї конференції стала Гаазька конференція (червень – липень 1922 р.). Росії запропонували визнати борги царського і тимчасового урядів, компенсувати витрати зарубіжним інвесторам, власність яких була націоналізована. Тільки за таких умов західні країни обіцяли надати Радянській Росії необхідні кредити. Більшовицьке керівництво не прийняло таких пропозицій.

СРСР брав участь у роботі Женевської конференції по роззброєнню (з 1926 по 1933 рр.). Радянський Союз запропонував вигідний для себе план загального роззброєння. Німеччина хотіла спочатку доозброїтися, а потім пропонувала пропорційно роззброюватися. Робота конференції зайшла в глухий кут і була згорнута.

Найкраще складалися відносини Радянської Росії з Німеччиною. Ці стосунки були започатковані під час Генуезької конференції. Оскільки Англія і Франція, переможці у І світовій війні, не допускали Німеччину до європейських ринків, то остання була змушена шукати ринок збуту своїх товарів в Росії. Радянська Росія перебуваючи в економічній блокаді з боку країн Антанти, із задоволенням пішла на співробітництво з Німеччиною. Між ними було укладено Рапальський договір (квітень 1921 р.). Принципи Рапальського договору визначали характер радянсько-німецьких відносин протягом 20-х – 30-х років.

Таким чином, радянське керівництво зазнавши невдачі у політиці “воєнного комунізму” змушене було шукати вихід у НЕПі, який ґрунтувався не на політичному авантюризмі, а на економічних законах. Нова політика дозволила швидко подолати економічну кризу та підвищити життєвий рівень людей.