Тема 8 Загальні положення про зобов’язання

Загальні положення про зобов'язання

Поняття зобов'язання. На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право ви­магати від боржника виконання його обов'язку.

Як вид цивільного правовідношення, зобов'язання мають свої особливості, що найбільш яскраво відслідковуються при порівнянні їх з речовими правами. Відмінності вбачаються як у характері еко­номічних відносин, так і в правових ознаках.

За своїм змістом зобов'язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опо­середковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто ста­тику відносин. На відміну від речового правовідношення, в якому праву однієї особи відповідає обов'язок усіх громадян взагалі без кон­кретизації, у зобов'язальному правовідношення встановлюється пов­на визначеність осіб, які беруть участь у ньому. Зобов'язальні право­відношення тісно пов'язані з правом власності, тобто речовим пра­вом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов'язальних правовідносин, а виконання зобов'язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.

Для зобов'язань характерним є особливий правовий зв'язок між суб'єктами, що виражається таким чином:

1. зобов'язання опосередковують процес переміщення матеріаль­них благ. Водночас як речові права регулюють приналежність мате­ріальних благ конкретній особі — закріплення їх за конкретною особою;

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов'язаний суб'єкт, відомий уже на момент виникнення зобов'язання. Інше по­ложення виникає у речових правовідносинах, в яких уповноваже­ному суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, тобто він має пра­вовідносини з усіма іншими особами;

3) у змісті суб'єктивного права в зобов'язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зо­бов'язаних осіб, що іменується правом вимоги. Тому саме поведінка останніх, як правило, зумовлює реалізацію цього права. У речових правах головним є те, що уповноважена особа може діяти певним чи­ном самостійно (володіти, користуватися і розпоряджатися майном), внаслідок чого вона реалізує це право без допомоги зобов'язаної особи;

4) головний зміст обов'язку боржника в зобов'язанні становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизу­ється в законодавстві чи договорі. Утримання від дій є лише додат­ковим елементом. У речових відносинах, навпаки, на перший план виходить саме утримання від дій, що порушують суб'єктивне право уповноваженої особи, і цей обов'язок визначається в самій загаль­ній формі — не порушувати право вказаної особи. У чому має вира­жатися така поведінка, законодавство не вказує;

5) суб'єктивні права в зобов'язанні залежать від його виникнен­ня, типу і виду зобов'язання. У речових правовідношення суб'єк­тивні права спираються виключно на норми законодавства, що пря­мо передбачають види і зміст цих прав.

Наведені найважливіші особливості зобов'язання характеризу­ють його як правовідношення відносне, водночас речове правовідношення за пануючою концепцією розглядається як абсолютне. Не­зважаючи на відмінності вказаних типів правовідносин, вони вза­ємопов'язані та взаємозалежні. Так, зобов'язання може бути способом реалізації власником правомочності розпоряджатися річ­чю або набуття права власності на неї.

Зобов'язання, як і будь-яке інше цивільне правовідношення, складається із тих самих елементів, що мають певну специфіку саме як зобов'язальні правовідношення. Суб'єкти зобов'язальних право­відносин — це як фізичні, так і юридичні особи. Уповноважена особа дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. Юридичним об'єктом зобов'язання визнається певна поведінка зобов'язаної осо­би, але на перший план виступають позитивні дії боржника. Лише іноді негативна поведінка суб'єкта виступає як доповнення або на­слідок активної функції, що виконується боржником¹.

Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні пра­ва й обов'язки їх учасників. Але специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає у тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.

Зобов'язальне правовідношення. Зобов'язання — це взаємовід­носини учасників економічного обігу (товарообміну), врегульовані нормами зобов'язального права, тобто один із різновидів цивільних правовідносин, зміст якого становлять певні права й обов'язки його учасників. Цим зобов'язання відрізняється від неюридичних (а са­ме — політичних, моральних та інших зобов'язань), що не мають підтримки держави і тому не містять прав і обов'язків. Примусовою силою держава не підтримує, наприклад, зобов'язання не вживати спиртних напоїв.

Разом з тим зобов'язання як цивільне правовідношення необхід­но відрізняти від правовідношень інших галузей права, в основному публічно-правових. Так, обов'язок сплачувати податки хоча і є май­новим, але до його реалізації неможливо застосувати норми зобов'я­зального права. При примусовому виконанні цього обов'язку вико­ристовується метод влади і підкорення, що є нехарактерним як для зобов'язального, так і загалом цивільного права.

Зобов'язання є одним з різновидів цивільних правовідносин. Оскільки зобов'язання оформлюють процес товарообміну, вони на­лежать до групи майнових правовідносин і відрізняються від право­відносин немайнового характеру, які із-за цього не можуть набува­ти форм зобов'язань. Так, наприклад, не може існувати зобов'язань для захисту честі і гідності.

Водночас зобов'язання відрізняються від інших майнових ци­вільних правовідносин — речових, що опосередковують приналеж­ність матеріальних і нематеріальних благ. За своєю юридичною природою вони є абсолютними, оскільки у них певним уповноваже­ним особам протистоїть необмежене коло осіб, які зобов'язані утри­муватися від неправомірних посягань на чуже майно і не заважати уповноваженим особам здійснювати їх права.

Зобов'язання оформлюють економічний обмін у правову форму і являють собою типові відносні правовідносини, що характеризую­ться чітким суб'єктним складом.

Підстави виникнення зобов'язань. Зобов'язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов'я­зальному праві мають назву підстав виникнення зобов'язань. У разі, якщо певна підстава не передбачена цивільним законом, зобов'язальне правовідношення не виникає. Зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, про­те не суперечать закону. Договір — це найбільш поширена підста­ва виникнення зобов'язання. У законодавчих системах деяких країн ці два поняття є ідентичними. Так, у ЦК Франції ці понят­тя використовуються як тотожні¹. Договірні зобов'язання станов­лять основну частину зобов'язань взагалі. При цьому йдеться не лише про договори з виконання робіт, передачі майна або надання послуг, а й про сесію майнових прав.

Зобов'язання виникають також і з односторонніх угод. У цих ви­падках суб'єкт шляхом одностороннього волевиявлення або розпо­ряджається своїм правом, або бере на себе суб'єктивний обов'язок, наділяючи тим самим іншу сторону відповідним суб'єктивним правом. Прикладом такої односторонньої угоди може бути публічна обіцянка винагороди.

Необхідно окремо зазначити, що зобов'язальні правовідносини виникають не лише з підстав, прямо передбачених законом, а й з підстав, що не суперечать йому, а породжують цивільні права й обо­в'язки згідно із загальними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11, п. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання можуть виникати внаслідок адміністративних ак­тів (актів органів державної влади та місцевого самоврядування — п. 4 ст. 11 ЦК України). Ця підстава виникнення зобов'язання пев­ним чином втратила свої позиції. Зобов'язань, що мають таку під­ставу, на сьогодні не так вже й багато, але такі приклади існують. Так, укладенню договору оренди нежитлового приміщення, що на­лежить до власності територіальної громади, передує рішення цієї громади. Надання державного житла здійснюється на підставі орде­ра, після якого житлово-експлуатаційна контора укладає з найма­чем договір найму житлового приміщення.

Закон окремо вирізняє таку підставу виникнення зобов'язань, як рішення суду, що раніше не вирізнялося окремо (п. 5 ст. 11 ЦК України). Так, рішення суду про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйно утримуються, породжує зобов'язання що­до викупу їх державою або реалізації з прилюдних торгів.

Зобов'язання виникають внаслідок заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди іншій особі (підпункт 3 п. 2 ст. 11 ЦК України). Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовіснос­ті, розумності та справедливості (п. З ст. 509 ЦК України).

Договори та інші угоди — це правомірні дії, що сприяють розвит­ку економічного обігу і є підставами зобов'язальних правовідношень. Здійснення дій, що носять неправомірний характер у сфері економічного обігу, заважають його нормальному функціонуванню. З метою усунення цих негативних наслідків закон пов'язує виник­нення особливого виду зобов'язань. Шкода, спричинена майну фізичної або юридичної особи, має бути відшкодована в повному об­сязі. Підставою виникнення цього виду зобов'язань виступають не­правомірні дії, але мета виконання цих зобов'язань, їх результат мають абсолютно правомірний характер — відновлення майнового стану учасників економічного обігу.

Зобов'язання, що виникають із безпідставного збагачення, також мають на меті досягнення аналогічного правомірного результату.

Зобов'язальні правовідношення можуть виникати з інших дій громадян та юридичних осіб. Наприклад, особа може діяти в ін­тересах іншої особи без доручення з метою попередження негатив­них наслідків для самої такої особи або її майна. Внаслідок таких дій за певних умов особа, яка проявила ініціативу, може претенду­вати на відшкодування понесених нею витрат. Таке зобов'язання виникає із правомірних дій щодо попередження спричинення шко­ди, проте його не можна віднести до жодної з підстав виникнення зобов'язань, про які говорилося раніше.

У випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків мо­же бути настання або ненастання певної події (п. 6 ст. 11 ЦК Украї­ни). Початок навігації, як природна подія, є підставою для виник­нення зобов'язань для перевезення вантажів водним транспортом.

Суб'єкти зобов'язань. У зобов'язанні, як і в будь-якому іншому цивільному правовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. У визначенні зобов'язання, сформу­льованому у ст. 509 ЦК України, названі два суб'єкти — кредитор і боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобо­в'язань вони мають спеціальні назви, наприклад, замовник та під­рядник, страхуватель та страховик, довіритель та повірений, потер­пілий та заподіювач шкоди.

Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов'язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Ос­новна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зо­бов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь. Наприклад, за догово­ром поставки продавець зобов'язується передати у встановлений тер­мін (терміни) товар, що виробляється, покупцеві (п. 1 ст. 712 ЦК України).

Боржник — це пасивний учасник зобов'язального правовідношення в силу того, що на ньому лежить обов'язок здійснити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати по­слугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії (п. 1 ст. 509 ЦК України). Здебільшого боржник добровільно (за договором) бере на себе зобов'язання, хоча можливі ситуації, коли обов'язки у борж­ника виникають в силу прямої вказівки закону (наприклад, у випад­ку відшкодування моральної шкоди громадянину).

У зобов'язанні на стороні як боржника, так і кредитора можуть брати участь як одна, так одночасно і кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб).

Якщо кожна зі сторін зобов'язання має обов'язок на користь ін­шої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і одно­часно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.

У зобов'язанні можуть брати участь треті особи, тобто такі особи, які не є в зобов'язанні однією зі сторін.

Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. У випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжува­ти для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Можлива також заміна осіб, які беруть участь у зобов'язанні, ін­шими суб'єктами — переміна осіб у зобов'язанні.

У науці цивільного права розрізняють пасивну, активну та зміша­ну множинність осіб.

Пасивна множинність виникає при участі кількох осіб на стороні боржника, наприклад, відповідальність за спільно спричинену шкоду.

Активною визнається множинність осіб, які виступають на сто­роні кредитора. Така ситуація має місце у випадку спричинення громадянином шкоди майну, що перебуває у власності двох або кількох осіб.

При об'єднанні двох вищевказаних ситуацій, наприклад, при спільному спричиненні шкоди спільній власності, виникає змішана множинність осіб (зобов'язання, в якому беруть участь кілька осіб на стороні кредитора і кілька — на стороні боржника).

Множинність осіб може існувати як із самого початку існування зобов'язання (наприклад, будівництво житлового будинку для кіль­кох замовників), так і з'явитися пізніше (наприклад, при реорга­нізації юридичної особи, коли в розподільчому балансі не вказано конкретних правонаступників за кожним зобов'язанням, виникає солідарна відповідальність створених юридичних осіб перед креди­торами реорганізованої юридичної особи).

У зобов'язаннях з множинністю осіб значно ускладнюється їх виконання. Проблема полягає у визначенні, кому із боржників і в

якій частині треба виконати зобов'язання; в якому обсязі і до кого кожний із кредиторів може пред'явити свої вимоги. Вирішення всіх цих проблем досягається завдяки поділу всіх зобов'язань із множинністю осіб на часткові та солідарні.

Згідно із законом у зобов'язанні з множинністю осіб кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати зобов'язання у рівній частці, якщо із закону, ін­ших нормативно-правових актів або договору не випливає інше.

У випадках, передбачених договором, законом або іншими нор­мативно-правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання, зобов'язання з множинністю осіб виконується со­лідарно.

У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кре­диторів має право поставити перед боржником вимоги у повному об­сязі.

До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право на свій розсуд виконати зобов'язання кожному з них.

Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідар­них кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з рештою солідарних кредиторів, у яких цей кредитор не бере участі.

Виконання зобов'язання повністю одному із солідарних кредито­рів звільняє боржника від виконання решті кредиторів.

Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних час­тинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право ви­магати виконання як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.

Об'єктом зобов'язального правовідношення є дії, що становлять водночас і зміст зобов'язання. Дія передбачає точну визначеність її, щоб при виконанні зобов'язання не виникало сумнівів щодо того, чого чекають від боржника. Дія, що становить об'єкт зобов'язання, може полягати в передачі від однієї особи до іншої речі у власність (купівля-продаж, міна, дарування), наданні речі в користування (майновий найм), здійсненні послуг на користь іншої особи (дору­чення, комісія), утриманні від дій, виключне право на які належить кредиторові (видавничий договір)¹.

Дія, що становить предмет зобов'язання, може бути однократ­ною, багатократною та тривалою. Так, за договором дарування квартири угода здійснюється одноразово і права та обов'язки сторін припиняються з виконанням усіх повноважень та необхідних дій за договором. При виконанні зобов'язання відшкодувати працівникові втрату ним працездатності відповідні платежі здійснюються багато­кратно і припиняються відновленням працездатності або смертю особи. Якщо має місце договір зберігання, то це зобов'язання мати­ме тривалий характер — права та обов'язки існують протягом усьо­го терміну дії договору.

У силу зобов'язання активний суб'єкт, наділений правами, має можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання дії, актив­ної поведінки, а не прав на його волю, тобто може вимагати лише дії, передбаченої конкретним зобов'язанням (незалежно від правомірності чи неправомірності підстав виникнення такого зобов'язання).

Зобов'язання залежно від визначеності змісту поділяються на види.

В альтернативному зобов'язанні боржник вибирає спосіб вико­нання, якщо інше не передбачено законом або договором. Він може сплатити грошові кошти або передати майно на суму, що вказана у договорі. Якщо боржник не здійснить вибору, це може зробити кре­дитор. Так, якщо при виході зі складу учасників товариства з обме­женою відповідальністю учаснику не сплатять належні йому грошо­ві кошти, він може звернутися до суду з позовом про стягнення цих коштів або передачі йому майна товариства на зазначену суму.

У факультативному зобов'язанні боржник зобов'язаний здійсни­ти на користь кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом. Так, підрядник, який виконав роботу з порушенням вимог щодо якості, може або сам усунути не­доліки за власний рахунок, виконати роботу заново або сплатити вартість усунення недоліків іншими особами. Від альтернативного зобов'язання факультативне відрізняється повною визначеністю предмета. Кредитор не може вимагати заміни виконання, а лише при неможливості виконання факультативне зобов'язання припи­няє свою дію.

Зобов'язання поділяються на основні і додаткові. Додаткові зо­бов'язання забезпечують належне виконання основних. До них слід віднести заставу, що забезпечує виконання кредитного зобов'язан­ня, поруку, яка надає можливість забезпечення виконання іншого зобов'язання тощо. До специфічних рис цих зобов'язань слід віднес­ти умови дійсності таких зобов'язань. Так, недійсність додаткового зобов'язання не спричиняє недійсності основного, але при умові не­дійсності основного зобов'язання питання недійсності додаткового залежить від того, як це обумовлено договором. Припинення основ­ного зобов'язання завжди спричиняє припинення дії додаткового.

У багатьох джерелах окремо виділяються грошові зобов'язання. Законодавець також приділяє цьому виду зобов'язань особливу увагу. Предметом грошових зобов'язань є дії щодо сплати грошо­вих коштів у будь-якій формі. Підставою грошових зобов'язань можуть бути як правомірні, так і неправомірні дії. Оплатні догово­ри (купівля-продаж, постачання, перевезення тощо), зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, — це грошові зобов'язання. Специфічність грошових зобов'язань поля­гає в особливостях штрафних санкцій, встановлених законодавст­вом, за їх невиконання. Законом встановлено відповідальність за порушення грошових зобов'язань навіть коли встановлена неможливість виконання боржником зобов'язання (п. 1 ст. 625 ЦК України).

Система зобов'язань. Залежно від критеріїв, покладених в ос­нову поділу на групи, існує ряд класифікацій зобов'язань. Так, най­давніша та традиційно звична класифікація, закріплена ще в Інсти­туціях Гая, — це поділ зобов'язань за підставою виникнення на до­говірні та позадоговірні.

Деякі автори вважають більш зручним поділ зобов'язань за кри­терієм правомірності — на регулятивні (договірні та інші зобов'я­зання правомірного характеру) та охоронювальні (із заподіяння шкоди, безпідставного збагачення, що власне є різновидом цивіль­но-правової відповідальності)².

У ЦК України збережено загальний підхід до формування роз­ділу, присвяченого зобов'язанням, хоча їх перелік та опис значно розширено.

До договірних зобов'язань, що складають підрозділ 1 розділу З «Окремі види зобов'язань», вміщено такі групи окремих видів зобо­в'язань:

1) купівля-продаж (роздрібна, договір найму-продажу); поставка; контрактація сільськогосподарської продукції; постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу; міна (бар­тер); дарування; рента; довічне утримання — це зобов'язання з пере­дачі майна у власність як оплатного, так і безоплатного характеру;

2) зобов'язання з передачі майна у користування — найм (орен­да); прокат; найм (оренда) земельних ділянок; найм (оренда) бу­дівель та інших капітальних споруд; найм (оренда) транспортних засобів; лізинг; найм житла; позичка;

3) зобов'язання про виконання робіт — підряд; побутовий під­ряд, будівельний підряд; виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

4) договір про надання послуг;

5) перевезення — договір перевезення пасажирів і багажу; транс­портна експедиція;

6) зобов'язання щодо зберігання •— велика група норм, що визна­чає окремі види договорів зберігання: у ломбарді, готелях, зберіган­ня транспортних засобів тощо;

7) договір страхування;

8) договір доручення;

9) договір комісії;

10) договір управління майном;

11) договори позики, кредиту, банківського вкладу. Ця група зо­бов'язань об'єднує в собі також і договір банківського рахунку;

12) договір факторингу;

13) до глави під загальною назвою «Розрахунки» ввійшли глави про форми та види розрахункових операцій. Оскільки в даному ви­падку немає всіх належних елементів зобов'язання — сторін, пред­мета, то, на нашу думку, ця глава хоч і необхідна для виведення си­стематизації розрахункових документів, проте не може бути рівно­правною у розділі «Окремі види зобов'язань»;

14) розпорядження майновими правами інтелектуальної влас­ності, ліцензійний договір;

15) договір комерційної концесії (франчайзинг);

16) спільна діяльність, договір про спільну діяльність, договір простого товариства;

17) підрозділ 2 розділу 3 складають позадоговірні зобов'язання. До цієї групи законодавець відносить публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу; публічна обіцянка нагороди за результа­тами конкурсу, ведення чужих справ без доручення; рятування здо­ров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а та­кож їхньому майну та майну юридичних осіб; завдання шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, перелік позадоговірних зобов'язань у ЦК України значно розширено, порівнюючи з ЦК УРСР 1964 р.