Тема 1 Цивільне право як галузь права. Цивільне законодавство. Цивільне право як наука.

1. Поняття цивільного права як галузі права

Цивільне право є складовою частиною права в цілому, одна з йо­го галузей. Тому можна сказати, що цивільному праву властиві такі риси і характеристики, які властиві праву взагалі. У першу чергу треба відзначити, що цивільне право — це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних дер­жавою.

Цивільне право, як і право в цілому, впливає на суспільні відно­сини доведенням до їх учасників відповідних правових приписів, які забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи мож­ливістю його застосування.

Зокрема, треба відзначити, що цивільне право — це приватне право, метою» існування якого є захист приватних інтересів. У від­носинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бе­ре участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб'єктів. Перевагу у приватному праві мають диспози­тивні норми, які забезпечують використання в регулюванні суб'єк­тивного розсуду учасників відносин.

Цивільне право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності.

Крім цивільного, до приватного права відносять сімейне, трудове та природо-ресурсне право.

У житті відбувається взаємодія публічного і приватного права, правовим виразом якої є поява комплексних галузей законодавства, до яких, зокрема, відноситься підприємницьке право.

Найголовніша частина відносин, які регулює цивільне право, — це майнові відносини вартісного характеру. В умовах переходу до ринкової економіки роль цієї галузі права невпинно зростає. Значну роль відіграють і особисті немайнові відносини.

Суттєвими характеристиками цивільного права є ті риси, що визначені в ст. 1 ЦК України, — це юридична рівність, вільне во­левиявлення, майнова самостійність учасників відносин.

Отже, цивільне право — це сукупність правових норм, які регу­люють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

2. Предмет цивільного права

Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та особисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевияв­ленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, адже вони визначають її життя.

Особливе значення у цивільному праві мають майнові відноси­ни, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майна. Вони незалежні і виступа­ють один до одного як сторонні особи.

Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, ма­ють особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.

За характером майнових відносин, що належать до сфери цивіль­ного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економіч­ні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вар­тісний характер¹.

Економічні відносини мають і інший аспект розуміння — це ви­робничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих лю­дей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.

Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійсню­ється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових

інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове пра­во, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.

Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошових відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріаль­них благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з ха­рактеристикою самих процесів і форм товарообігу.

Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майнові відносини своїм предметом мають майно. їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і визначає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відноси­ни власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власнос­ті тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відноси­ни — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, від­носини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протисто­їть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолют­ним.

Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою до­говору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті вико­ристання юридичних форм, заснованих на управлінні приватни­ми товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товарис­тва (корпорації) виступають як юридичні особи — власники май­на. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих від­носин.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літера­турі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регу­люються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А.Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових від­носин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концеп­цію і позитивну концепцію. Згідно з першою — цивільне право ре­гулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостій­ний предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України ЦК, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті не­майнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін.