Вимоги до освітлення та нагрівальних приладів у лікувально- профілактичних закладах

Освітлення та нагрівальні прилади (можливість їх застосування, монтаж, налагодження та експлуатація) мають відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ), Правил безпечної експлуатації електроуста­новок споживачів (ПБЕЕС) та інших нормативних документів. Освітлення ди­тячих і лікувальних закладів має бути електричним.

Як аварійне освітлення (при відключенні електрики) дозволяється застосо­вувати тільки електричні ліхтарі чи ліхтарі «летюча миша». У будівлях дитя­чих та лікувальних закладів, де знаходиться понад 50 осіб, необхідно обладну­вати аварійне освітлення.

Керівники закладів охорони здоров’я для обслуговування електроустановок повинні укласти договір зі спеціалізованою експлуатаційною організацією чи мати у штаті кваліфікованого електромонтера.

Електронагрівальні та інші електроприлади й апарати повинні мати гнучкі шланги, вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсель­них з’єднань.

При експлуатації електромереж та електроприладів забороняється підвішувати електропровід на гвіздки, заклеювати його шпалерами, застосовувати електропровід з пошкодженою ізоляцією, некалібровані (саморобні) запобіж­ники, обгортати електричні лампи папером чи матерією, використовувати електропроводку, ролики для підвішування одягу та ін.

Забороняється користуватися прасками, електроплитками та іншими елек­тронагрівальними приладами у спальних кімнатах, лікарняних палатах та ін­ших приміщеннях, де знаходяться діти і хворі.

Не можна залишати без нагляду включені в електромережу прилади (за ви­нятком холодильників), а також користуватись цими приладами без підставок з негорючих матеріалів. Електричні мережі майстерень, складів, горищ та ін­ших приміщень, не пов’язаних із цілодобовою роботою, потрібно обладнувати рубильниками чи двополюсними вимикачами для усунення напруги в неробо­чий час.

Рубильники (вимикачі) слід встановлювати із зовнішнього боку (поза при­міщенням) у нішах чи металевих ящиках, які замикаються (мал. 59).

Гасове освітлення в закладах охорони здоров’я допускається тільки в тих випадках, коли ці заклади не підключені до місцевої чи державної електромережі. У цих випадках можна користуватись ліх­тарями «летюча миша».

Забороняється користуватися настільними та іншими гасовими ліхтарями. Для зберігання гасу і заправлення гасових ліхтарів відводяться спеціальні приміщення поза будівлями, де зна­ходяться діти і хворі.

Гас має бути тільки освітлений; зберігати його необхідно лише у справній металевій тарі; використовувати скляну тару забороняється. Застосовувати бензин забороняється.

Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

1. Охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільним струменем води; розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин.

2. Ізоляція горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння: ша­ром піни, шаром продуктів вибуху вибухонебезпечних речовин; утворенням розривів у горючій речовині; шаром вогнегасного порошку, вогнегасними смугами.

3. Розбавлення повітря чи горючих речовин: тонко розпиленими струменя­ми води; газоводяними струменями; негорючими газами чи водяною парою; водою (для горючих та легкозаймистих рідин).

4. Хімічне гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасники порошками, галогеновуглеводнями.

Засоби гасіння пожежі поділяють на первинні (схема 10), автоматичні і спеціальні.

До первинних засобів гасіння пожежі належать пожежні відра і діжки з водою, ломовий інструмент (ніж, сокира, гак, лом, багор — розміщуються на пожежному щиті), ящики і відро з піском, совки і лопати, протипожежна тканина, ручні насоси, пожежні крани внутрішнього водопроводу з рукавами і стволами, ручні вогнегасники (мал. 60) усіх типів.

Розміщують їх на спеціальних щитах. Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ із вогне­небезпечними матеріалами — не більше 50 м, або з розрахунку — один щит на 5000 м². Фарбують їх у сигнальний червоний колір, а написи на них та на щи­тах роблять контрастним білим кольором.

Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення. Вибір типу і визначення потрібної кіль­кості вогнегасників здійснюється залежно від їх вогнегасної спроможності,

граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (дод. 30):

Клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір).

Клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються.

Клас С — пожежі газів.

Клас D — пожежі металів та їх сплавів.

Клас Е — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Слід враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, виби­раючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.

Заклади охорони здоров’я повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників. Переносні вогнегасники необхідно розміщувати шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достат­ній для її повного відчинення; встановлювання в пожежні шафи поруч із по­жежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Автоматичні засоби гасіння пожежі бувають різні: повітряно-пінні, газові, порошкові, водяні. Прикладом автоматичних водяних систем є спринклерні і дренчерні пристрої. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним при­строєм, а напівавтоматичні та ручні — людиною. Зараз найширше застосову­ються автоматичні установки пожежогасіння, призначені для виявлення осе­редку пожежі, забезпечення подавання і випускання вогнегасної речовини в захищуване приміщення та оповіщення про пожежу.

Спринклерна установка (мал. 61) водяного пожежогасіння містить: джере­ло водопостачання, водоживильники для подавання води під відповідним на­пором, мережу відповідних труб для транспортування води до зрошувачів, зрошувачі для випускання та подавання води до місця виникнення пожежі.

Спринклерна система обладнується у приміщеннях з великою кількістю вогненебезпечних матеріалів: складах, сховищах, сушарках, де люди не перебувають постійно. Спринклерна система постійно заповнена водою.

В інших випадках застосовуються дренчерні установки (мал. 62), в яких замість спринклерних зрошувачів встановлені дренчери — відкриті зрошувачі без легкоплавких замків. Вода в дренчер надходить через штуцер 3 і розбризкується розеткою 1, яка утримується дужками 2.

За звичайних умов вхід води в мережу водопровідних труб із дренчерними зрошувачами закритий запірним клапаном вузла керування, який у випадку пожежі відкривається автоматично (від автоматичних пожежних сповіщувачів 4 спонукальної системи з легкоплавкими замками 5) чи вручну. При цьому вода одразу подається через дренчерні зрошувачі в приміщення, в якому ви­никла пожежа. Одночасно через оповіщувачі (динаміки) подається сигнал три­воги.

Розроблені й успішно застосовуються модульні установки пожежогасіння тощо.

Спеціальні засоби гасіння пожежі включають обладнання пожежних частин: пожежні машини і насоси, гідранти, піногенератори різних типів та уста­новки гасіння пожежі.

Поряд із перерахованими засобами гасіння пожежі на підприємствах, виробництвах і складах обладнуються системи автоматичної пожежної сигналізації, що спрацьовують у місцях загорання, за допомогою пожежних вісників, які подають сигнал світлової і звукової тривоги на пульт пожежної сигналіза­ції пожежної охорони.