Питання для самоконтролю

1. У чому суть металістичної теорії грошей?

2. Коли і за яких обставин з’являється металістична теорія грошей?

3. Назвіть кого-небудь із представників металістичної теорії грошей.

4. В якому столітті металістична теорія грошей зазнала занепаду?

5. Як трактують металістичну теорію її сучасні прихильники?

6. У чому суть номіналістичної теорії грошей?

7. Назвіть засновників номіналістичної теорії.

8. Чи поширена номіналістична теорія грошей серед сучасних економістів?

9. У чому суть кількісної теорії?

10. Кого вважають засновником кількісної теорії грошей?

11. Які події сприяли появі кількісної теорії грошей?

12. Розкрийте позицію Д. Рікардо стосовно автоматичного регулювання цін шляхом ввозу або вивозу золота.

13. Чому класична кількісна теорія грошей вичерпала себе в кінці ХІХ ст.?

14. Як представники Кембриджської школи розглядали емісію грошей (як екзогенну, чи як ендогенну)?

15. У чому новизна наукового підходу Дж. Кейнса до грошей і їх ролі в суспільному виробництві?

16. Чому виокремлений Дж. Кейнсом мотив обачливості й трансакційний мотив можна об’єднати в один трансакційний?

17. Чому бажання індивіда надати частині свого багатства саме грошову форму веде до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві?

18. У чому полягає внесок Дж. Кейнса в аналіз механізму взаємозв’язку між грошовою масою і суспільним виробництвом?

19. Чому кейнсіанство і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей неминуче вели до посилення інфляції?

20. Коли і де виникає монетаризм?

21. У чому суть монетаризму?

22. У чому полягає головна принципова відмінність монетаризму від кейнсіанства: в їх поглядах на основи суспільного відтворення?

23. Назвіть і розкрийте основні постулати монетаризму як економічної теорії.

24. Поясніть, що означає «грошове правило» М. Фрідмена.

25. У чому фундаментальні положення монетаризму відрізняються

від теорії кейнсіанства?

26. У чому полягає відмінність між монетаризмом як теорією і монетаризмом як практикою державного регулювання?

27. Якою повинна бути теоретична база для розробки й реалізації грошової політики в Україні?

28. Охарактеризуйте основні напрямки дій держави, які необхідні для практичної реалізації політики монетаризму в Україні.

29. Чому повна реалізація політики монетаризму в Україні неможлива без структурної перебудови нашої економіки?

Тема 8. Кредит у ринковій економіці План

1. Суть кредиту, його особливості та необхідність.

2. Принципи кредитування.

3. Процент за кредит.

4. Функції кредиту.

5. Форми та види кредиту.

Рекомендована література: [2], [3], [5], [12].

1. Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій. Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів – у позичальників.

В усі часи існування людства люди позичали будь-які товари один одному, з появою грошей стали позичати і гроші. У наші часи таку позичку економісти називають кредитом або позичковим капіталом.

Кредитні відносини вивчалися не одне століття. Проте наукове дослідження кредиту розпочалося тільки наприкінці ХVІІІ століття.

Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг», «credо» – «вірю», «довіряю».

Ознаки кредиту, як економічної категорії:

1. кредит – це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі у цих відносинах;

2. економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів та формування з них позичкового капіталу;

3. кредитування – це акт передачі певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати (Б.С. Івасів).

Кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу (В.Д. Лагутін).

Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Кредит необхідний:

1. для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств;

2. обслуговування процесу реалізації результатів виробництва;

3. для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу;

4. впровадження нової техніки та технологій.

Кредит є балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Суб’єктами кредитних відносин називаються сторони, які вступають між собою у кредитні відносини:

1. кредитори – сторона, що передає вартість на певні цілі у грошовій чи товарній формі іншому суб’єкту ринку на засадах повернення, строковості, платності (держава, банк, підприємство, громадянин);

2. позичальники – сторона, що одержує кредит. Позичальниками можуть бути (юридичні та фізичні особи, держава).

Об’єкти кредитних відносин – це цінності, з приводу яких укладаються кредитні угоди.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:

1. між банками;

2. між банками і суб’єктами господарської діяльності – характеризуються залежно від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто — одержувачем кредиту;

3. між суб’єктами господарської діяльності;

4. між банками і державою – виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій;

5. між банками і населенням – населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби;

6. між державами, банками і фірмами – виникають зовнішньоекономічні кредитні відносини щодо передачі валютних чи товарних ресурсів.

2. Суть кредиту визначає його основні принципи кредитування.

Принципи кредитування – це визначальні базові правила поведінки кредиторів і позичальників у процесі здійснення кредитних операцій.

Основні принципи кредитування:

• цільовий характер кредитування – передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси, обумовлені кредитною угодою. В умовах ринкової економіки цей принцип не універсальний, кредити можуть бути нецільовими;

• поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

• строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;

• платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;

• забезпеченість кредиту – недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Позичальник зобов’язаний матеріально забезпечити кредит своїми активами.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб'єкти, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначати мету використання коштів кредиту. Цю мету мають однаково розуміти і оцінювати обидві сторони кредитної угоди. Визнання мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін своїх інтересів та реалізації кредитних відносин.

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час. Цей строк мають узгодити сторони в момент вступу у кредитні відносини. Строковість випливає із цільового призначення кредиту. Одночасно вона сама служить передумовою для формування таких кредитних відносин, а також для розгортання таких майбутніх передумов, як визначення плати за кредит і порядку погашення кредиту. Строки кожного окремого кредиту визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого беруть участь кошти кредиту. Економічне обґрунтування визначення строку кредиту має важливе значення для забезпечення інтересів суб'єктів кредитних відносин, ефективності використання коштів кредиту та зведення до мінімуму кредитного ризику.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов'язаний повернути всю отриману суму кредиту. Цей принцип випливає із принципу строковості і з ним тісно пов'язаний. Визначення строку кредиту в момент укладання угоди не гарантує його повернення у визначений строк. Якщо навіть кредит буде погашено у встановлений термін, це ще не означає повернення всієї вартості. Інфляція може знецінити грошову одиницю та основну суму кредиту. У цьому разі повернення номінальної суми кредиту означає втрату частини вартості. Тому суб'єкти кредиту мають передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення кредиту в повному розмірі, зокрема: скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позичальник повертає не лише основну суму боргу, а сплачує додаткові кошти у формі відсотка. Вста­новлення такого принципу має економічні підстави. При передачі своїх коштів позичальнику кредитор зазнає таких втрат:

1. втрачає дохід, який припадає на вилучені з обігу грошові кош­ти, що стають джерелом кредиту;

2. втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених грошових коштів у ліквідній формі;

3. з'являється кредитний ризик, пов'язаний з наданням кредиту та можливих від цього збитків.

Щоб зберегти своє попереднє фінансове становище на ринку, кре­дитор має утримувати плату за надані грошові кошти в кредит. Платність кредиту одночасно стимулює позичальника виваженого рішення щодо доцільності отримання кредиту та ефективності вико­ристання коштів кредиту. У відсотковій ставці стикаються інтереси кредитора і позичальника.

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними метала­ми, антикваріатом тощо), яке береться у заставу. Забезпечення може гарантуватися зобов'язанням третьої особи в погашенні боргу кредитору у формі гарантій та поручительств. Обсяг майнових зобов'язань встановлюється в такому розмірі, що перевищує розмір кредиту. Останнє зумовлюється можливостями зниження справедливої вартості об'єкта.

Усі принципи кредитування тісно пов'язані між собою. Кожен з них випливає із суті кредиту. Але лише в комплексі всі ці принципи можуть сприяти практичній реалізації суті кредиту. Тому ефективність кредитування може бути забезпечена за обов'язковим дотри­манням всіх його принципів.

Основні умови банківського кредитування в сучасних умовах господарювання такі:

1. операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах;

2. банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави;

3. для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про надання кредитів у іноземній валюті повідомляється НБУ в обов'язковому порядку;

4. рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

5. кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс;

6. кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови;

7. кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі:

1. покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

2. формування статутного капіталу;

3. погашення раніше отриманих кредитів;

4. придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

5. без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланко­вих кредитів.

3. Через процент за кредит (позичковий процент) реалізується принцип платності.

Процент за кредит (позичковий процент) – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами (позичковим капіталом).

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу.

Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин таким чином:

• кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

• позичальник – підприємницький дохід у вигляді прибутку за позичений капітал, який використовується у підприємницькій діяльності.

Норма процента залежить від норми прибутку. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

де N – це показник, що кількісно характеризує плату за кредит.

Залежно від стабільності функціонування процентної ставки:

1. постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

2. змінними (плаваючими), які змінюються в процесі кредитування залежно від ринкової кон’юнктури.

Таблиця 8.1

Чинники впливу на розмір процентної ставки

Макроекономічні	Мікроекономічні
1. Попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів)	1. Мета кредиту (процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, найнижчі (зумовлені короткостроковим характером їх використання), а кредити торгово-посередницьких організацій, що будують бізнес на купівлі-продажу є найдорожчими)
2. Стабільність грошового ринку в країні (на розмір облікової ставки впливає темп інфляції. Чим він вищий, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку)	2. Розмір кредиту (процентні ставки за великі кредити нижчі ніж за користування дрібним кредитом)
3. Рівень облікової ставки НБУ (комерційні банки самостійно встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. За основу беруть облікову ставку НБУ з додаванням маржі). Маржа – різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені ресурси	3. Термін користування кредитом (чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит)
	4. Рівень ризику (надаючи позики комерційні банки мають справу з кредитним і процентним ризиком. Кредитний – пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку з можливим банкрутством позичальника. Процентний – із втратами від несплати % за користування позикою)

4. Суть кредиту в соціально-економічному середовищі виявляється через функції кредиту. Функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Дослідники щодо визначення змісту і кількості функцій кредиту не мають одностайних поглядів.

Функції кредиту:

1) перерозподільна – за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення: з одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого – їх розміщення серед інших агентів ринку. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти;

2) емісійна (антиципаційна) – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів методами кредитної експансії (розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Ця функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу і її виконує лише банківський кредит;

3) контрольно-стимулююча – контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди; при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю позичальника. Наприклад, оформлюючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику;

4) капіталізація вільних грошових доходів – полягає у трасформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позиковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту.

5. Залежно від руху позикової вартості виділяють дві основні форми кредиту:

• товарну (натурально-речову);

• грошову.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний, лізинговий, споживчий, міжнародний кредит).

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки в разі одержання останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточні та депозитні рахунки.

Вид кредиту – детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева спрямованість, об’єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

Основні види кредиту:

• міжгосподарський (комерційний) – Т;

• банківський – Г;

• лізинговий – Т;

• споживчий – Т, Г;

• державний – Г;

• міжнародний – Т, Г.

Міжгосподарський (комерційний) кредит надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу (виникає між двома суб’єктами господарської діяльності) і оформлюється векселем, що сплачується через комерційний банк. Об’єкт – товарний капітал.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін виступає банк. Найрозповсюджений вид кредиту. Об’єкт – грошовий капітал.

Лізинговий кредит – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.

Суб’єкти: кредитор-лізингодавець; позичальник – лізингоодержувач. На даний час лізинг є провідною формою оновлення основного капіталу.

Основні причини необхідності лізингу:

• швидке моральне старіння техніки;

• зростання конкуренції та ін.

Види лізингових операцій:

а) оперативний лізинг – передбачає використання машин, обладнання з неповною його окупністю. Ці угоди укладаються на термін, менший ніж період амортизації орендованого майна (2-5 років):

• рейтинг (короткострокова оренда) – ризик втрати майна несе здебільшого сам орендодавець. Після закінчення встановленого терміну майно повертається орендодавцеві;

• хайринг (середньострокова оренда) – орендодавець не планує покриття всі свої витрати за рахунок одного орендаря. Строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;

б) фінансовий лізинг – полягає в тому, що за час дії лізингової угоди лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві всю суму амортизації орендованого майна.

Споживчий кредит – це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансовими установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку.

Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів та надання послуг.

Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення у стимулюванні людей до дисципліни праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розрахуватися з кредитом.

Суб’єкти: кредитори (банки, небанківські кредитні установи (ломбарди)), позичальники (населення).

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи.

Призначення державного кредиту – мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків та регулювання економіки.

Мета державного кредиту – погашення дефіциту державного боргу.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту – фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Суб’єкти міжнародного кредиту – державні структури, банки, міжнародні кредитні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР), юридичні та фізичні особи.

Об’єкти міжнародного кредиту – є грошовий і товарний капітал. Вид міжнародного кредиту (державний, банківський, комерційний).

Основна вимога до міжнародного кредиту – ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.

Дефолт – це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які менш сприятливі для іноземних інвесторів, ніж попередні.