Тема 7. Кількісна теорія грошей План

1. Класична кількісна теорія грошей.

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей.

3. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії.

Рекомендована література: [16], [17], [18], [22].

1. У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей:

• металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші – це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення);

• номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменувавнням);

• кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті "Про гроші" (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт).

Еволюція кількісної теорії у працях визначних економістів

Автор	Головна ідея
Ж. Боден	Перший пов’язав зростання цін зі збільшенням кількості золота та срібла
Дж. Локк	Вважав, що вирішальними чинником, який регулює і визначає вартість золота і срібла, є їх кількість
Д. Юм	Висунув і обґрунтував принцип, за яким подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносин мінових співвідношень окремих товарів
А. Сміт, Д. Рікардо	Заклали основи трудової теорії вартості й обґрунтували об’єктивну, товарну природу грошей, але бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, недооцінюючи такі функції, як міра вартості та засіб нагромадження. Трудова́ тео́рія ва́ртості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожен товар обмінюється на інший відповідно до кількості суспільної праці, затраченої на його виробництво.
К. Маркс	Визнав залежність товарних цін від кількості неповноцінних грошей, а що стосується повноцінних – вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об’єктивно зумовлена кількість, бо зайві автоматично вилучаються у скарби, а при дефіциті грошей їх маса збільшиться за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними

Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

Класична кількісна теорія зародилась у ХVІ ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання цін («революція цін») і виникла необхідність з’ясувати причини цього явища.

2. Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обґрунтування в працях американського економіста І. Фішера. Він заперечував трудову вартість і виходив з категорії "купівельна спроможність грошей", що залежить від таких факторів:

• М – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

• V – швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

• Р – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

• Q – кількість товарів (реальний національний продукт, або рівень фактичного обсягу в-ва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помноженій на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну":

MV=PQ.

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей.

Згодом "трансакційна версія" була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. Пігу А. акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою «кембриджське рівняння»:

М = кРT,

де М – грошова маса (попит на гроші (касові залишки);

Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т — товарна маса (обсяг виробництва);

к — частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей). Коефіцієнт Маршала k=1/V.

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші – не лише засіб обігу, а й збереження та нако­пичення; береться до уваги психологічна реакція суб'єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.

3. Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнсіанська концепція кількісної теорії грошей: на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії (через ціни), а й за допомогою норми процента, зміна якого безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб’єктів, а через неї – на рівень зайнятості, обсяги виробництва, темп економічного зростання.

Передатний механізм кейнсіанської концепції:

М – Пр – І – Пз – ВВП ,

де, М – маса грошей;

Пр – процентна ставка;

І – попит на інвестиції;

Пз – загальний обсяг платоспроможного попиту;

ВВП – номінальний ВВП.

Інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Платоспроможний попит населення, форма прояву особистих потреб людей, забезпечених грошовими коштами, які використовуються для покупки товарів і оплати послуг.

Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

• трансакційний мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

• завбачливості – мотив зберігання грошей як мож­ливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

• спекулятивний – мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при збері­ганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допус­кає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Для розрахунку сукупного попиту на гроші Дж. Кейнс запропонував формулу:

М=М₁+М₂ = L₁(y) + L₂(i) ,

де, М₁ – трансакційний попит,

М₂ – спекулятивнй попит,

L₁(y) – функція доходу

L₂(i) – функція проценту

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулюван­ня ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, він став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і кон тролювання інфляції.

4. Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 – поч. 80-х років XX ст. в США на тлі загострення інфляційних процесів.

Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.

Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:

• ігнорується сфера виробничого відтворення;

• монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.

«Рівняння обміну» в монетаристському трактуванні:

MV=ВНП

«Рівняння Фрідмена» М = Т + J,

де М – середньорічний темп приросту маси грошей (%),

Т – середньорічний темп очікуваної інфляції (%),

J – середньорічний темп приросту номінального ВНП (%).

Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.