5. Поняття ризику, види ризиків

Квантифікація – це введення кількісних характеристик для оцінки складних понять, що визначаються якісно.

Найбільш поширеною кількісною оцінкою небезпеки є ризик – усвідомлена ймовірність реалізації небезпеки. Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (n) до максимально можливого їх числа за певний період (N):

R=n/N

Крім загального ризику формула дозволяє розрахувати груповий ризик (тобто ризик в окремій групі людей чи інших суб’єктів). Для цього замість N потрібно підставити максимально можливу кількість подій в певній групі (серед людей певної професії, серед певної марки автомобілів тощо).

Застосування поняття ризик дозволяє набагато об’єктивніше оцінювати небезпеку. Порівняйте, наприклад, ризик нещасних випадків серед шахтарів і трактористів.

З позиції доцільності ризик буває обґрунтованим і необґрунтованим (безглуздим).

За виявленням поділяють ризики на добровільні та вимушені.

За ступенем припустимості ризик буває:

- знехтуваний,

- прийнятний,

- гранично допустимий,

-надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятно допустимий ризик характеризує рівень безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Розрізняють індивідуальний та соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивіда.

Соціальний (точніше – груповий) ризик – це ризик для групи людей. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій та кількістю уражених при цьому людей.

6. Основні методи визначення комунікабельності людини

Згідно зі словником іншомовних слів - комунікабельний (франц. communicable - той, що з'єднується, з лат. comunico - з'єдную) - схильний, здатний до комунікації, встановлення контактів і зв'язків. Бути комунікабельним у вузькому розумінні - бути схильним до спілкування з людьми, бути ініціативним в цьому спілкуванні, вміти і хотіти говорити.

Праця, пізнання, спілкування - найважливіші області людської життєдіяльності. Форми і методи трудової діяльності людина вивчає протягом багатьох років, способами пізнання світу ми також оволодіваємо довготривалий час, а ось спілкуванню людина не вчиться цілеспрямовано ніколи і ніде. Проте є такі види людської праці, які просто неможливі без спілкування.

Спілкування - явище багатопланове, яке включає в себе, на думку вчених, цілий комплекс компонентів. Виділимо три основних:

- комунікабельність - здатність мати задоволення від процесу комунікації;

- соціальне споріднення - бажання знаходитися в суспільстві, серед інших людей;

- альтруїстичні тенденції (в альтруїстичних емоціях виділяють бажання приносити радість людям, з якими людина спілкується).

Основним компонентом комунікативних здібностей є спілкування в найрізноманітніших його проявах. Ми знаємо компанійських людей, які швидко, легко і оперативно організовують спілкування; ми знаємо людей, гіпертрофована компанійськість яких робить їх надокучливими, вони втомлюють. Такі люди будь-яку розмову прагнуть перевести на себе, стати центром комунікації. В житті зустрічаються люди і ма-локомпанійські, які лише приймають участь у розмові, не виступають в активній комунікативній ролі, але своєю комунікативною поведінкою допомагають спілкуванню, підтримують його. І є люди, рівень комунікативності яких надзвичайно низький. Вони вкрай некомпанійські, знаходитися з ними в одному товаристві досить важко, розмова, як правило, не клеїться.

Які риси мають мати генії спілкування. В.Леві вважає: "плюс інтерес, мінус тривожність, плюс зворотний зв' язок, плюс артистизм, плюс-мінус агресивність, плюс оптимізм, мінус упередженість, плюс передбачення, плюс симпатія".

Такий ескіз до портрету "генія компанійства", який повинен виступати як своєрідний комунікативний ідеал. Питання комунікації досить важливе для трудової діяльності. При цьому, організовуючи обернений зв'язок, важливо знати, що на підприємствах існують два основних шляхи розповсюдження інформації: вертикальний (вверх і вниз, за ієрархічними рівнями) і горизонтальний (між співробітниками одного рівня). Ефективність комунікацій за цими напрямками різна, відповідно змінюються і сигнали оберненого зв' язку.

Як показують дослідження горизонтальних комунікацій, їх ефективність досягає 90 %. Така висока ефективність пояснюється, напевно тим, що люди, які працюють на одному і тому ж рівні управління, добре розуміють характер праці своїх колег, знають їх проблеми. Вертикальні комунікації менш ефективні, ніж горизонтальні. Дослідження показали, що тільки 20-25 % інформації, яка виходить від дирекції, доходить до робітників і правильно розуміється ними. Коли ж комунікації зверху вниз так не ефективні, тоді що говорити про комунікації знизу вверх? Детальні дослідження показали, що до керівників підприємств доходить не більше 10 % даних, які направляються на їх адресу робітниками.

Недостатнє розуміння важливості спілкування. Керівники організацій часто дотримуються такої точки зору, що робітникам і навіть керівникам нижньої і середньої ланки не обов' язково знати про стан справ в цілому. Вони впевнені, що підлеглі повинні виконувати все, що їм говорять і не задавати зайвих запитань. Але свідомість людини не терпить запитань без відповідей. І тому підлеглі починають шукати відповіді там, де не завжди є достовірна інформація.

Неправильна установка свідомості. Установка свідомості - це відношення людини до оточуючих, яке ґрунтується на всьому її життєвому досвіді. Дефекти установки свідомості виражаються у вигляді стереотипів мислення, упереджених уявлень, неправильних відносин, відсутності уваги та інтересу, зневаги до факторів.

Помилки побудови повідомлення. Неправильний вибір слів, помилки в організації повідомлення, слабка переконливість, відсутність заклику до дій.