3. Міжнародні відносини на Далекому Сході в і – на початку іі століттях нашої ери

Активна завойовницька політика У-ді мала і негативні наслідки. Масштабні зовнішньополітичні акції вкрай виснажили імператорську скарбницю та внутрішні ресурси держави. Тому наступникам імператора не вдалося перевершити його успіхи. Від завоювань ханські володарі були змушені спрямувати зусилля на підтримання порядку у своїй імперії.

Єдиним дійсно масштабним військовим походом Ханської імперії у І столітті до н. е. була компанія у Согдіані (Східній Азії) проти хунну (36 р. до н. е.), які оговтавшись від попередніх поразок, загрожували китайським позиціям на Великому Шовковому Шляху. Кампанію очолив талановитий полководець Чень Тан. Він самовільно, без згоди імператора почав мобілізацію військ для походу. „Сина Неба” повідомили про початок війни проти хунну лише після того, як похід вже розпочався. Прибувши до Согдіани, Чень Тан оточив ставку вождя кочівників Чжичжи та у вирішальній битві розбив ворога.

Перемога врятувала полководця від гніву імператора, але лише на деякий час запобігла хунській загрозі на західних кордонах імперії. В цей період, китайські гарнізони, що стояли у оазах, вздовж Великого Шовкового Шляху, отримували лише невелику та нерегулярну допомогу від Чаньаню у боротьбі проти хунну. Тому, на початку І-го століття нашої ери кочівникам вдалося підкорити весь західний край і відрізати Китай від Великого Шовкового Шляху. Здавалося, всі попередні зусилля У-ді виявилися марними. Ще одна небезпека з’явилася на західних та північно-західних кордонах „Піднебесної” за часів правління імператора Ван Мана (9 – 23 рр. н. е.). Це були племена тибетців, що звали себе „цян”. Вони постійно вторгалися в долину Вей і навіть двічі загрожували Чаньаню. Внаслідок цього почалося масове переселення з півночі та заходу на більш безпечний південь.

Неспокійно було і на південних територіях. Наприкінці 30-х – початку 40-х років антикитайські повстання охопили північний В’єтнам, де проживали племена, які мали назву „ман”. Тут були вирізані китайські чиновники і протягом декількох років ці області жили самостійно. І все ж таки „Піднебесній” вдалося відновити свою владу в цьому регіоні. У 43 році військовоначальник Ма Юань придушив повстання та відновив спокій у північному В’єтнамі. Але бунти продовжувалися. Всього за період правління на цих територіях ханської імперії „ман” повставали 53 рази.

Лише на початку 70-х років активність ханців поступово відновилася і на півному заході. У 73 році в далекий похід проти сюнну виступила сильна армія під командуванням Доу Гу. Внаслідок серії успішних військових компаній китайцям вдалося на 65 років повернути свій контроль за частиною Великого Шовкового Шляху. Укріпленню позицій на заході сприяла і перемога у 90-му році над військами Кушанської Імперії, яка визнала владу „Піднебесної”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Елисеев Д. История Китая. Корни настоящего / Даниель Елисеев.– СПб. : Евразия, 2008. – 311 с.

2. Каменарович К. Классический Китай / Иван Каменарович. – М. : Вече, 2006. – 416 с.

3. Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу / Олег Прокопович Крижанівський. – К. : Либідь, 2002. – 592 с.

4. Крюгер Р. Китай. Полная история Поднебесной / Рейн Крюгер. – М. : Эксмо, 2006. – 448.

5. Лёве М. Китай династии Хань / Майкл Лёве. – М. : Центрполиграф, 2005. – 224 с.

6. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу / Вадим Анатолійович Рубель. – К. : Либідь, 2002. – 736 с.

7. Фицжеральд Ч. П. История Китая / Чарльз Патрик Фицжеральд. – М. : Центрполиграф, 2004. – 460 с.