60,2 млн. $. При цьому частка державних виробників у ньому сягала лише 23%, інша ж частина належала комерційним структурам. Найчас­тіше імпортерами вітчизняної продукції виступали і виступають нині Росія, Беларусь, держави Середньої Азії.

З огляду на політику держави з стимулювання експорту, МОЗ Украї­ни здійснює, підготовку міжурядових угод у сфері фармацевтичної про­мисловості з такими країнами як Польща, Болгарія, Румунія, Туреччина, Китай, Іран, В’єтнам, Конго, у яких передбачається відкриття торгових представництв, консигнаційних складів, фірмових аптек. Однак, незважа­ючи на значні позитивні зрушення в створенні вітчизняного ринку ЛЗ

і в інтеграції у світовий фармацевтичний ринок, існують проблеми, що стримують цей процес. Насамперед, вони зв'язані з усе ще незадовіль­ною матеріальною і технічною базою українських виробництв. Це, у свою чергу, є основною причиною невідповідності умов виробництва ЛП і їхньої якості міжнародним вимогам GMP, що ускладнює сертифі­кацію. Як і раніше відсутня раціональна система ціноутворення на Л П вітчизняного виробництва для оптової реалізації і на імпортні ЛП для роздрібного продажу.

Незважаючи на необоротність ринкової орієнтації фармацевтичної галузі, усе ще недостатньо використовуються методи і прийоми марке­тингу, наукові підходи до формування асортиментної політики убік ви­робництва і закупівлі високоліквідних ЛП, до системи їхнього збуту і до організації реклами. Найважливіше значення має проведення ефективної політики фінансування інновацій з метою використання наукового по­тенціалу України для розробки оригінальних препаратів, що є головною умовою підвищення експортного потенціалу промисловості країни.

4. Постачання аптечних закладів

Своєчасність і повнота лікарського забезпечення населення залежить значною мірою від правильності організації постачання ЛЗ, ЛП і ВМП аптечних організацій.

Процес постачання містить у собі наступні етапи:

1. Планування поточної і перспективної потреби в лз і вмп;

2. Своєчасне складання заявок і замовлень;

3. Укладання договорів із заводами, фірмами, компаніями, складами й іншими постачальниками;

43

4. прийом продукції від постачальників, організація правильного збереження фармацевтичних товарів;

5. ведення документації з обліку обігу ЛЗ і ВМП.

1. Визначення потреби в ЛЗ

Цей процес зв’язаний з фактичним споживанням ЛЗ і з виявленням закономірностей зміни попиту на них. При цьому варто враховувати ряд факторів, що впливають на споживання ЛЗ і ЛП:

1. зростання чисельності населення і зміна його матеріального доб­робуту;

2. розширення мережі лікувально-профілактичних і аптечних закладів;

3. розвиток медичної і фармацевтичної науки, використання більш ефективних ЛЗ;

4. підвищення медичної і фармацевтичної грамотності населення;

5. збільшення контингенту населення похилого віку;

6. надзвичайні ситуації.

Існують особливості, що впливають на потребу в ЛЗ та ЛП і не дозволяють застосовувати у фармації методи визначення потреби, роз­роблені для інших товарів:

1. ЛЗ застосовуються в кількостях, рівних часткам грама, і загальний обсяг їхнього споживання порівняно невеликий;

2. хворі не можуть цілком самостійно вибирати ЛП;

3. призначення тих чи інших ЛП залежить не тільки від характеру захворювань, але і від індивідуальних особливостей організму кожного хворого;

4. на споживання ЛП впливає впровадження нових методів лікуван­ня, поява на ринку нових і більш ефективних ЛЗ, зміна еколог­ічних умов тощо.

При вивченні і визначенні потреби в ЛЗ, ЛП і ВМП всі ці фактори повинні бути обов’язково враховані.

Визначення поточної і перспективної потреби в ЛЗ ґрунтується на обліку і вивченні попиту населення на них.

Розрізняють допит задоволений, незадоволений і такий, що> фор­мується.

Задоволений попит — фактична реалізація ЛП аптечною мережею.

44

Незадоволений попит — попит на ЛЗ, яких недостатньо (надходять в аптечну мережу в малій кількості чи нерегулярно). Його облік і вивчен­ня ведуть методом суцільного чи вибіркового спостереження.

Попит, що формується — попит на нові і маловідомі ЛЗ.

Незадоволений попит враховується шляхом реєстрації в книзі відмов, або копіюванням рецептів, за якими дане відмовлення.

У залежності від рівня прояву попиту на ЛЗ він поділяється на мікро- попит і макро-попит.

Мікро-попит — попит на рівні окремих аптек, а макро-попит — попит на групи ЛЗ на рівні міст, регіонів, областей і держави в цілому.

В даний час у нашій країні використовуються наступні методи виз­начення потреби в ЛЗ:

1. нормативний;

2. індексний;

3. моделювання;

4. колективних експертних оцінок;

5. соціологічного обстеження.

Вибір того чи іншого методу залежить від наступних факторів:

1. тривалість періоду;

2. специфіка групи ЛЗ;

3. наявність кількісно вимірної інформації про фактори, що вплива­ють на споживання ЛЗ;

4. наявність достовірної кількісної інформації про споживання ЛЗ;

5. рівень комп’ютеризації.

Для поточного, річного і короткострокового планування варто засто­совувати нормативний і індексний методи, для перспективного плану­вання і довгострокового прогнозування — методи моделювання, колек­тивних експертних оцінок і соціологічного обстеження.

Специфіка групи ЛЗ впливає на вибір методу, що використовують для визначення потреби.

Для визначення потреби в препаратах широкого спектра дії викори­стовують індексний метод, метод моделювання і метод соціологічного обстеження.

Розрахунок потреби в ЛЗ специфічної дії (наприклад, протитуберку­льозні, протигрибкові, протималярійні, протипухлинні) роблять з викори­станням нормативного методу.

45

Для строго нормованих ЛЗ (психотропні, наркотичні) застосовують нормативний метод.

Розглянемо більш докладно загальні методики визначення потреби в лікарських засобах.

Визначення потреби в ЛЗ специфічної дії. Сюди відносяться і ЛЗ, що діють на окремі функціональні системи організму (для лікування діабету, жовчогінні, протисудорожні і Т.Д.).

Розрахунок ведеться за формулою:

П = Кк*Р*Б, де П — потреба в ЛЗ на рік; Кк — кількість курсів, необхідних для лікування на протязі року одного хворого; Р — витрата препарату на 1 курс лікування і Б — число хворих.

При визначенні потреби в ЛЗ цієї групи рекомендується використо­вувати дані про рівень захворювань населення даною хворобою, про методики лікування і про кількості препаратів, використовуваних для цього. Розрахунок середньорічної погреби в ЛЗ специфічної дії можна робити також за формулою: П = З * Р * Ч/1000, де З — середньор­ічний показник захворювань даною хворобою на 1000 чоловік населен­ня, Р — середньорічна витрата ЛЗ на одного хворого і Ч — кількість населення.

Розрахунок потреби в строго нормованих ЛЗ ведуть по формулі:

П = Н * Ч /1000, де П — середньорічна потреба в даному ЛЗ для

Ч чоловік населення в грамах, Н — норматив споживання цього препа­рату на 1000 чоловік населення в рік, у грамах. Наприклад, Н промедолу – 5 г, Н кокаїну гідрохлориду – 0,2 г; Н етилморфіну гідро хлориду – 0,1 г.

Варто пам’ятати, що норматив розраховують виходячи з чистого препарату.

Розрахунок потреби в ЛЗ широкого спектра дії. Ця група включає самий великий арсенал ЛЗ. Це антибіотики, сульфамідні препарати, анальгезивні, жарознижувальні, снотворні, седативні, нейролептичні, ане­стезуючі, обволікаючі і адсорбівні, в’яжучі, блювотні, відхаркувальні і проносні засоби, вітаміни і гормональні препарати.

Розрахунок потреби в ЛЗ цієї групи виконується на підставі даних про фактичну їхню витрату з урахуванням повного задоволення попиту населення. Уся робота з визначення потреби в препаратах широкого спектра дії складається зі збору необхідних даних і проведення розра­хунків потреби в тих чи інших ЛЗ. Розрахунки ведуться на підставі достовірних даних по ЛЗ кожного виду з урахуванням тенденцій до

46

зміни їхнього споживання по роках. При цьому треба враховувати тен­денції заміни одних ЛЗ іншими. Для розрахунку потреби в ЛЗ, продаж яких залежить від пори року, необхідно враховувати сезонний коефіцієнт:

К_с = Σ_факт / Σ_с

Σ_факт — сума фактичного виторгу від продажу певного ЛЗ в анал­ізованому місяці,

Σ_с — середньомісячна сума виторгу від продажу цього ЛЗ.

2. Постачання фармацевтичної продукції

Аптека є торговим підприємством. Тому, дуже важливою є органі­зація постачання ЛЗ, ЛП і іншими товарами аптечного асортименту.

Домовленості про купівлю-продаж товарів між організаціями країни називають договорами, а міжнародні домовленості — контрактами.

Договір про постачання товарів — це документ, відповідно до умов якого організація-постачальник зобов’язується здійснити постачання у визначений термін визначених товарів, а організація-покупець — прий­няти ці товари й оплатити за них обумовлені кошти. Постачальником іменуються всі підприємства, що виробляють і відвантажують чи тільки відвантажують продукцію на адресу одержувача (покупця). Покупцями виступають аптечні склади (республіканські, обласні, міські, районні), бази, фірми й аптеки.

Договір на постачання складається тільки в письмовому вигляді на певний строк.

Договір підписують керівники Постачальника й Покупця або ті, що володіють належними повноваженнями.

У договорі повинні бути зазначені: найменування, кількість і якість ЛП чи інших товарів, загальний термін дії договору і терміни конкрет­них постачань (поетапних), ціни на товари і загальна сума договору, вимога до тари, упакування, порядку постачань, умови доставки товарів, порядок розрахунків, платіжні реквізити як постачальника, так і одержу­вача, адреси обох сторін.

У договорі обмовляється порядок відвантаження продукції (коли, яким транспортом і куди). Особливими умовами постачання медичної про­дукції передбачається, що ЛЗ повинні відвантажуватися Постачальником

з таким розрахунком, щоб до моменту їхнього відвантаження залишало­ся не менш 80% терміну їхньої придатності, позначеного на етикетці, а для бактеріальних препаратів і полімерних матеріалів не менш 50% тер­міну придатності.

47

Медична продукція з терміном придатності більш 2 років може відван­тажуватися Покупцю, якщо термін придатності, що залишився, складає не менш 1,5 року.

Важливою умовою договору є ціна одиниці продукції. У договорі повинна бути зазначена загальна ціна, а також розміри націнок, знижок, доплат і т.д.

Одним з пунктів договору є форма і види взаємної матеріальної відповідальності.

За недопоставку товарів у встановлений термін Постачальник спла­чує Покупцю штраф: за прострочення до 10 днів — 0,5% від вартості недопоставленого товару, понад 10 днів — до 1,5%. Оплата штрафу не звільняє Постачальника від постачання недопоставленої частини товарів, що залишилася.

Якщо виявляється, що товар бракований, то з Постачальника стя­гується штраф у розмірі до 20% його вартості і він відшкодовує цілком Покупцю збитки (заміною товару чи поверненням грошей).

При виникненні розбіжностей між Постачальником і Покупцем скла­дається «Протокол розбіжностей», що являє собою документ, у якому описується суть розбіжностей і вказуються пропозиції Постачальника і нові пропозиції Покупця. Цей протокол підписується таким же чином, як і основний договір. Можуть також складатися додатки до договору (контракту), що дозволяють вирішувати проблеми чи розбіжності, що виникли в процесі виконання договору. Підписаний і завірений печатка­ми обох сторін договір є обов’язковим документом, як для Постачаль­ника, так і для Покупця. Таким чином, договір є важливішим правовим і фінансовим документом. Він складається з наступних основних (обов’яз­кових) розділів:

1. — преамбула — визначається Продавець і Покупець, встановлюється їхній юридичний статус і вказуються статус осіб, що уповноважені підписати договір;

2. — предмет договору — суть контракту, його сума, різновид товару, що підлягає купівлі-продажу;

3. — зобов’язання сторін;

4. — ціни, форми розрахунків і їхні терміни;

5. — базисні умови постачання;

6. — арбітраж — спосіб рішення спірних питань (як правило, на підставі законодавства Продавця);

48

7. — форс-мажор — визначаються дії сторін в умовах незалежних від них обставин (воєнні дії, стихійні лиха, зміни курсу валют тощо).

Наприкінці контракту обов’язково вказуються юридичні адреси сторін (місця, за якими вони зареєстровані в органах влади).

Надзвичайно важливими пунктами контракту є базисні умови поста­чання. У світовій практиці прийнята міжнародна система «Інкотермс» («Incoterms»), що була розроблена Міжнародною торговельною пала­тою.

«Інкотермс» — це міжнародні правила тлумачення торгових термінів, що стосуються постачання продукції.

Уперше вони були опубліковані в 1936 p.. а остання редакція прий­нята в 1990 р. і діє зараз.

Завдання «Incoterms» полягає в тому, щоб виключити наслідки не­порозумінь через різне трактування сторонами понять і текстів торго­вих контрактів.

У цьому документі викладено 13 стандартних умов постачання, що визначають загальноприйнятий розподіл обов’язків між Продавцем і Покупцем: навантаження-розвантаження, транспортування, страхування товару, митні процедури. Його використання у фармації служить для полегшення роботи при укладанні і виконанні контракту по закупівлі медикаментів.

Ці правила (кожне з них має умовне літерне, а також коротке сло­весне позначення) виключають можливість різного розуміння і тлума­чення тих пунктів контракту, що стосуються розподілу обов’язків і відпо­відальності між Покупцем і Продавцем при купівлі-продажу товару.

До найбільше поширених умов постачань товару відносяться:

EXW (франко-завод). Продавець надає мінімум послуг: уся відпові­дальність і всі витрати по доставці товару в аптеку лягають на Покупця. Ця форма договору про постачання найчастіше застосовується в межах країни,

СІР (перевезення і страховка оплачені). Продавець доставляє в обго­ворене місце й укладає (оплачує) договір на страхування. Крім того, він зобов’язаний очистити товар від мита на експорт. Усі митні (імпортні) витрати несе Покупець.

DDP — (доставлено, мито сплачено). Продавець бере на себе макси­мум обов’язків і витрат.

Зрозуміло, що від вибору умов постачання залежить контрактна ціна товару (чим більше послуг надає Продавець, тим вона вище).

49

Таким чином, у правилах «Incoterms» зазначені обов’язки сторін від мінімальних до максимальних як для Продавця, так і для Покупця.

3. Види розрахунків за контрактами. Знижки

Важливим розділом контракту купівлі-продажу медикаментів є умова передачі товару (права власності) і розрахунок (оплата).

Найбільш поширені наступні види розрахунку:

1. на основі повної (100%) передоплати. Як правило, першу торгову угоду Покупець і Продавець укладають на цій умові;

2. на основі часткової передоплати (30 — 50%);

3. с відстрочкою платежу.

У випадку надання відстрочки платежу можливо, що:

а) товар віддається Покупцю під реалізацію на визначених умовах (вка­зується термін відстрочки). У даному випадку після передачі товару власником його стає Покупець.

б) товар передається Покупцю під консигнацію — право власності на товар залишається за Продавцем до моменту його оплати Покупцем.

У фармацевтичній практиці велике поширення при укладанні торго­вих угод одержала система знижок, що обмовляються в контракті в такий спосіб: 2/10, п30 — означає, що якщо оплата буде здійснена протягом 10 днів, то надається знижка в 2%; якщо ж платіж у цей термін не виконаний, то він повинний бути зроблений протягом 30 днів у повному об’ємі . Якщо оплата була зроблена пізніше 30 днів, то засто­совується штраф (від 0,5 до 1,5% за кожний день прострочення).

Знижки дозволяють прискорювати платежі і знизити ціни з метою збільшення обсягу продажів. Основні різновиди знижок:

1. — проста;

2. — складна;

3. — оптова;

4. — ділерська (посередникам збуту);

5. — бонусова (постійним покупцям);

6. — особлива;

7. — знижка за оплату готівкою;

8. — спеціальна;

9. — експортна;

10. — сезонна;

11. — знижка за покупку товару, що був у вживанні (до 50%);

12. — знижка за відхилення від умов угоди (рефакція).

50

4. Ціни на медикаменти

1. Ціноутворення на медикаменти як міжнародна проблема

Ліки і ВМП мають особливості в ціноутворенні. У проблемі ціноут­ворення на ЛЗ і ВМП історично виділяють два періоди: витратний і параметричний.

Витратний метод існував переважно до 70-х років XX століття. Його суть полягає у тому, що ціна на медикаменти прямо пропорційна витратам на їх виробництво.

У подальшому визначальним став параметричний принцип ціноутво­рення, згідно якому, ціна на ЛЗ є функцією, що залежить від наступних факторів:

а) ефективність і якість ЛЗ;

б) популярність на фармацевтичному ринку;

в) конкурентноздатність;

г) складність технології і витрати виробництва.

Приведена послідовність факторів встановлена експертами ВООЗ. Отже, у даний час витрати виробництва не є визначальним чинником у формуванні цін на ЛЗ. Крім того, ціни на медикаменти повинні врахо­вувати збалансованість попиту та пропозиції.

Соціальне значення ЛЗ, право на одержання лікарської допомоги, гарантоване населенню законодавством усіх країн світу, визначають не­обхідність державного регулювання цін на медикаменти.

З 1980 р. ООН разом з ВООЗ проводять міжнародні конгреси пред­ставників фармацевтичних фірм із метою рішення проблеми лікарського забезпечення населення всіх країн за доступними цінами.

Різниця між організаціями національних систем охорони здоров’я і страхування, у ціноутворенні й в оподатковуванні обумовлюють велику різницю в оптових і роздрібних цінах на однакові ЛЗ у різних країнах.

На фармацевтичному ринку європейських країн ціни на ЛП можуть розрізнюватися більш ніж у два рази. Тому створення справедливої й ефективної системи ціноутворення на ЛЗ є міжнародною проблемою.

2. Види і структура цін на ЛЗ і ЛП

Розрізняють оптові ціни, за якими реалізують ЛЗ, ЛП і ВМП підприє­мства фармацевтичної промисловості і організації оптової торгівлі, та роздрібні ціни, за якими ці товари реалізуються аптечними закладами.

51

Розглянемо складові частини ціни на ЛЗ чи ЛП промислового вироб­ництва:

1. — вартість сировини й основних матеріалів (інгредієнтів, напівфабри­катів, тари і пакувальних матеріалів);

2. — інші матеріальні витрати (налагодження і підготовка виробництва, закуп та експлуатація устаткування, цехові і загальнозаводські витрати);

3. — трудові витрати (зарплата, відрахування на соціальне страхування, а також у пенсійний фонд);

4. — невиробничі витрати (канцелярські товари, комп’ютери, охорона і т.д.);

5. — витрати на наукові дослідження;

6. — витрати на організацію інформації і реклами;

7. — прибуток фармацевтичного підприємства;

8. — податки;

9. — торгова націнка оптової торгівлі (втрати, прибуток, податки);

10. — торгова націнка аптеки (витрати, прибуток, податки).

∑ (1 — 3) — виробнича собівартість;

∑ (1 — 6) — повна собівартість;

∑ (1 — 8) — оптова ціна заводу;

∑ (1 — 9) — відпускна ціна складу;

∑ (1 — 10) — роздрібна ціна аптеки.

Ціни на екстемпоральні ЛП складаються з вартості використаних лікарських речовин та упакування, тарифу за виготовлення і державного податку. Призначення тарифу за виготовлення — відшкодування вироб­ничих витрат і забезпечення прибутку від виготовлення ЛП. Таким чи­ном, тариф складається з плати за працю фармацевта – (taxa laborum) – історична категорія, що існує більш 350 років, і прибутку.

3. Державне регулювання цін на ЛЗ

Необхідною умовою ефективності ринкової економіки є вільне ціно­утворення і конкуренція на ринку товарів і послуг. Система цін повинна підтримувати баланс попиту та пропозицій, забезпечувати координацію дій численних господарських об’єктів. Усі суб’єкти фармацевтичного ринку — вітчизняні і іноземні підприємства фармацевтичної промис­ловості, оптові компанії й аптечні заклади в однаковому ступені зацікав­лені в створенні гнучкого і разом з тим простого механізму формування цін на фармацевтичні товари.

52

ЛП погано вписуються в класичну схему «попит-пропозиція». Рин­ковий механізм саморегуляції в силу соціального значення фармацевтич­ного товару вимагає внесення коректив шляхом державного регулюван­ня цін. Особливо зростає роль державного регулювання цін у тих випад­ках, коли мова йде про життєво важливі ЛЗ і препарати для пільгових категорій населення, тобто для тих груп споживачів, для яких держава є одним з учасників ринку, забезпечуючи на 50 - 100% покриття вартості ЛЗ.

Практично немає такої країни, де б ціни на ЛЗ і ВМП не регулюва­лися державою. У міжнародній практиці використовуються різні спосо­би вирішення проблеми утворення цін на ліки (мова йде про ступінь участі держави в проблемі формування цін па них), крайніми з яких є наступні.

1. Ціни регулюються і контролюються державою. Це приводить до того, що в таких країнах як Франція, Бельгія, Італія, Польща, Японія, Сирія ціни на ЛЗ порівняно низькі. Як результат — споживання ЛП і по номенклатурі, і в грошовому виразі відносно велике. Але при такій системі підприємства-виробники не завжди мають можливість одержу­вати достатню кількість коштів для проведення серйозних наукових дос­ліджень і розширення виробництва. Ціни па ЛП у цих країнах зафіксо­вані і наведені у фармацевтичних довідниках. Для регулювання цін дер­жава може використовувати різні методи. Серед них — обмеження відпус­кних цін виробників, зниження ввізного мита або повне відмовлення від нього, зниження податків на фармацевтичну діяльність і встановлення граничних оптових і роздрібних надбавок.

2. Ціноутворення відносно вільне. У цьому випадку держава твердо не регулює ціни на ліки, але слідкує за їх рівнем. У результаті такої політики ціни на ЛП у таких країнах як Німеччина, Англія та Нідерланди порівняно високі. У цих країнах фірми одержують великі доходи, що сприяє розвиткові фармацевтичної промисловості. У Німеччині викори­стовується гнучкий підхід до системи регулювання цін на ЛП. Оптова націнка поділяється на 8-м категорій. Максимальна націнка встановлюєть­ся на рівні 17,4%, а при ціні виробника за одиницю продукції більше 60 євро складає 10,7%. Аптечна націнка диференційована за 7-ми категор­іями. Максимальна торгова націнка в роздрібній торгівлі дорівнює 40,5% для найбільш дешевих ЛП (до 35 євро), а для більш дорогих препаратів вона дорівнює 23,1%. Таким чином, аптеки Німеччини зацікавлені в продажу дешевих ЛП. У Нідерландах і Японії ціна препарату фіксується ще при його реєстрації.

53

4. Регулювання цін на ЛЗ в Україні

Відповідно до закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів створює перепік продукції, товарів і послуг, на які установлює державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи, визначає повноваження органів державного керування в галузі встановлення цін і контролю за дотриманням їхнього рівня. Відповідно до цього закону державне регу­лювання цін здійснюється шляхом установлення державних фіксованих цін і граничних рівнів націнок. У 1997 р. наказом МОЗ України № 265 був введений у дію перелік вітчизняних і імпортних ЛЗ і ВМП, ціни на які підлягають державному регулюванню. Зміни в цей перелік були вне­сені відповідно до спільного наказу міністерств охорони здоров’я й еко­номіки України (№ 480/294 від 03.12.2001 p.). Таким чином, нині діючий перелік нараховує 154 міжнародних непатентованих назв препаратів, що охоплює близько 800 ЛП за їхніми торговими назвами. Співвідношення вітчизняних і імпортних ЛЗ становить 2:3. У 2001 р. постановою КМ № 1499 від 16.11.01 р. були введені граничні торгові надбавки (націнки) на ЛЗ і ВМП, зазначені у вищезгаданому переліку. При їхньому продажу через аптечну мережу — на рівні не вище 35% оптової ціни (митної вартості), а на закуповувані державою і комунальними установами охо­рони здоров’я — на рівні не вище 10% оптової або митної вартості. Ця постанова має за мету підвищення економічної доступності ЛЗ і ВМП для громадян України. Крім того, ця постанова вносить деякі зміни до постанови КМ № 1548 від 25.12.1996 р. («Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад щодо регулю­вання цін»). Право регулювання цін залишилося прерогативою регіо­нальних органів виконавчої влади. Разом з тим, органи виконавчої влади АР Криму, міст Києва, Севастополя й обласні органи виконавчої влади мають право встановлювати граничні рівні торгових націнок на препа­рати, включені в перелік, як зазначені в постанові (35 і 10%), так і нижчі. Зберігається право підприємств, що здійснюють роздрібну чи оптову реалізацію медикаментів, самостійно визначати розмір націнки при формуванні ціни на ЛЗ і ВМП, що не ввійшли в зазначений перелік. При визначенні граничних торгових націнок, встановлюваних органами вико­навчої влади, рекомендується враховувати динаміку рівня і структуру захворюваності, рівень реальних доходів населення, динамічність змін демографічної структури населення й інші критерії, характерні для окре­мих регіонів.

В останні роки в літературі обговорюється питання про доцільність

54

державного контролю цій на фармацевтичну продукцію. Багато дослід­ників дійшли висновку, що такий контроль може скоріше зашкодити, ніж принести користь пацієнтам. Виявилося, що в країнах із твердим держав­ним регулюванням цін на JI3 споживачі одержують широкий доступ до нових препаратів для лікування таких серйозних захворювань, як, наприк­лад, захворювання серцево-судинної системи, набагато пізніше, ніж в інших. Крім того, багато форм державного контролю роблять безглуз­дою конкуренцію на фармацевтичному ринку. Тому, найчастіше, навіть після закінчення терміну патентного захисту ціни на ЛП не падають.

4. Фармацевтична етика і деонтологія

Особливе місце в діяльності фармацевтів і аптечних працівників зай­має фармацевтична етика і деонтологія — сукупність етичних норм і принципів поведінки фармацевтів при виконанні своїх професійних обо­в’язків.

Фармацевтична етика і деонтологія тісно зв'язані з медичною етикою. У той же час фармацевтична етика має ряд специфічних особливостей, тому що провізор безпосередньо не лікує хворих.

Головним напрямком фармацевтичної деонтології є взаємини з відвідувачами аптек. При контакті з хворими аптечний працівник повин­ний виконувати наступні правила і вимоги:

1. їх зовнішній вигляд повинний створювати передумови для виник­нення довірчих відносин із хворими (білосніжний халат, ретельна зачіска, зовнішня стрункість і акуратність, охайність і скромність, відсутність предметів розкошу).

2. Манери поводження фармацевта повинні передбачати максимум чуйності, уваги і такту.

Для хворих людей характерні підвищена дратівливість, легка суге­стивність, хвороблива вимогливість і уразливість. Хвора людина дуже сприйнятлива до недоброзичливих емоційних проявів. Отже, треба стежити за жестами і мімікою. Неприємне враження на хворого справляють голосні розмови і суперечки між співробітни­ками аптеки, обговорення виробничих проблем аптеки, сторонні розмови, сміх тощо.

3. Необхідно стежити за своєю мовою. Слово часто лікує краще, ніж ліки. Важливо не тільки те, що сказати, але і як сказати! Необду­мане слово може підірвати авторитет аптеки, нанести хворому

55

психологічну травму. Інформуючи хворих про порядок прийому ЛП, варто уникати складних термінів. Треба говорити ясно, чітко, коротко, а для людей похилого віку й у потрібних випадках повто­рювати декілька разів.

4. Треба уміти вислухати хворого, якому властиве бажання погово­рити про свої хвороби і почути у відповідь вираження співчуття. Уміння слухати не означає мовчання, треба якось виразити своє відношення.

5. Етичне оформлення ЛП повинне забезпечувати зміцнення віри хворого в успіх лікування, підкреслювати якісне виготовлення ЛП.

6. Фармацевт зобов’язаний зберігати в таємниці від хворого деякі несприятливі відомості. Не рекомендується в складних випадках називати захворювання хворого.

7. Постійне підвищення професійного рівня фармацевта повинне сприяти поліпшенню обслуговування хворих.

8. Відпускаючи ЛП аптечний працівник зобов’язаний докладно пояс­нити, як і коли потрібно їх приймати, чим запивати і в якій по­слідовності, як зберігати. Необхідно попередити хворого про мож­ливі побічні дії ЛП і пояснити, що в цьому випадку треба робити (йти до лікаря, припинити прийом, зменшити дозу).

9. 3 метою збереження віри хворих у лікувальну дію ЛЗ фармацевту

варто всіляко підтримувати авторитет лікаря. Неприпустимо в присутності хворого висловлювати критичні зауваження на адресу лікаря чи виражати сумнів у доцільності призначеного ЛЗ. Не слід повідомляти хворого про помилки в написанні рецепта.

10. Провізору в аптеці не слід підмінювати лікаря, пропонуючи хво­рим ліки за своїм розсудом. Не знаючи індивідуальних особливо­стей організму хворого можна нанести шкоду здоров’ю людини.

Як у будь-якому колективі, в аптеці створюються неформальні відно­сини, що дуже складно вплітаються у формальні службово-виробничі відносини. Тому, що в аптечних закладах працюють в більшості жінки, необхідно враховувати специфіку жіночої психології — підвищену емоційність і особливу чуйність на добре чи зле слово, треба врахову­вати велику їхню завантаженість домашніми справами, вік працівників, характер діяльності, освітній і культурний рівень, тип сприйняття, родин­ний стан і інші характеристики.

Відомо, що у колективах, де працюють люди різного віку, спостері­

56

гається більш високий рівень дисципліни, йде швидше професійний розвиток, легше вирішуються проблеми психологічного і психофізично­го суміщення. Треба пам’ятати, що гарний настрій збільшує продук­тивність праці по 5 - 10%. Уміння створити такий настрій у колективі важлива задача керівника аптечного закладу.

Таким чином, фармацевтична етика — це сукупність принципів і норм поведінки аптечного персоналу, що здатні забезпечити високояк­існу і своєчасну лікарську допомогу населенню і регулюють обов’язки аптечних працівників стосовно суспільства, хворих, лікарів, товаришів по роботі.

Найбільш складним питанням деонтології є усунення конфліктних ситуацій у колективі аптеки. Конфлікти бувають умовними й емоційни­ми.

Для урегулювання виникаючих конфліктів варто перевести їх з емо­ційного рівня на рівень об’єктивних протиріч і спробувати знайти рішен­ня, що максимально задовольняє інтереси конфронтуючих сторін. На сучасному етапі в діяльності керівника здобувають особливе значення вміння вирішувати соціальні проблеми, здатність створювати в колективі моральну і матеріальну зацікавленість у результатах праці.

На V Національному з’їзді фармацевтів України відбулось обговорен­ня кодексу етики фармацевтичної асоціації України, проект якого ство­рений з урахуванням державної політики в охороні здоров’я, національ­них традицій лікарського забезпечення, традицій наукових фармацевтич­них шкіл і рекомендацій міжнародної федерації фармацевтів.

Відзначимо, що правові основи фармацевтичної етики базуються на Конституції України, законах «Про лікарські засоби», «Про рекламу» і на інших законодавчих актах.

4. Інформація про фармацевтичні товари

У вирішенні питання про поліпшення лікарського забезпечення насе­лення важливе значення займають питання організації інформаційної діяльності.

Постійне відновлення номенклатури ЛЗ за рахунок виробництва в країні та імпорту з інших країн, поява нових наукових даних про фарма- ко-терапевтичну дію традиційних ЛП, їхнє суміщення і взаємодію в організмі людини та постійний розвиток фармацевтичної науки вимага­ють удосконалювання системи фармацевтичної інформації.

57

Основні завдання цієї системи:

1. цілеспрямоване і своєчасне забезпечення достовірними відомос­тями про ЛЗ органів і установ охорони здоров’я і фармації, усіх керівників і фахівців, що працюють у цих галузях;

2. пропаганда наукових досягнень у фармації, широка інформація і реклама ЛЗ, ЛП і ВМП із використанням засобів масової інфор­мації і реклами;

3. вивчення попиту на ЛЗ з метою поліпшення управління і плану­вання лікарського постачання для підвищення якості й ефектив­ності лікарської допомоги населенню.

Вирішенням цих питань і завдань за допомогою засобів друку, те­лебачення і реклами на Україні займаються численні організації. Най­важливішими з них є — Державний центр інформації про ліки «Лекін- форм»; Бюро реєстрації лікарських засобів; Всеукраїнський фармацев­тичний інформаційний центр (ВФІЦ); Інформаційне агентство в галузі фармації; Медичний інформаційний центр «Медпромінфо».

За станом на кінець 1998 року на Україні видавалося 32 газети і 48 журналів, що висвітлювали питання як медицини, так і фармації. Серед науково-теоретичних, науково-практичних і науково-популярних журна­лів і газет, що видаються на Україні, слід зазначити: «Медичний вісник України», «Аптека», «Провизор», «Медицинский бизнес», «Инфофарм», «Медичні відомості», «Ліки» та «Ліки України», «Фармаком», «Ліки і здоров’я». У цих виданнях друкуються: нормативні документи з медици­ни і фармації; подається інформація про події в галузі, про нові лікарські засоби і їхнє застосування; проводиться презентація фармацевтичних фірм і компаній; публікується довідкова інформація, підготовлена за матеріалами більш ста іноземних фірм, що працюють на фармацевтич­ному ринку України. У більшості з цих видань як додаток друкуються «прайс-листи». Журнали «Фізіологічно-активні речовини», «Вісник фар­мації», «Клінічна фармація» містять відомості про синтез нових лікарсь­ких препаратів, про результати дослідження їхніх фізико-хімічних власти­востей та фармакологічної активності, методики аналізу і дослідження з технології ліків, торкаються проблеми сучасного фармацевтичного ви­робництва, висвітлюють питання маркетингу і менеджменту.

Значне місце в інформації про ЛП займають буклети, проспекти, інформаційні листки й анотації до ліків. Такі видання поширюються аптеками, їх роздають на виставках, презентаціях, конференціях і з’їздах.

Інформація про ЛП, його властивості, про безпечне й ефективне

58

використання подається в трьох різновидах у залежності від призначення і способу використання ЛП. Це інформація для лікаря про медичне використання ЛЗ, інформація для пацієнта у вигляді листка-вкладиша й інформація, що наноситься на упакування ЛП. Вимога до змісту інфор­мації кожного з цих видів установлені Наказом МОЗ України N163 (тра­вень 2001 p.).

Інформація для лікаря повинна містити відомості про склад, форму випуску, фармакологічні особливості, побічні дії, протипоказання до застосування, характер взаємодії з іншими ЛЗ, про особливості викори­стання й умови зберігання ЛП. Крім того, повинен бути названий ви­робник.

Інформація, що знаходиться в листку-вкладиші повинна містити по­вний опис діючих і допоміжних речовин, вказівку фармако-терапевтичної групи, назву й адресу виробника, відомості про правильний спосіб використання ЛП. Ця інформація повинна враховувати особливості деяких категорій споживачів, вплив ЛП на працездатність, на здатність керувати автомобілем і на загальне самопочуття; описувати характер побічних ефектів і форму їх прояву.

Інформація, що наноситься на упакування ЛП, повинна містити назву ЛП, його штрих-код, назву й адресу виробника, кількість доз ЛП, номер виробничої серії, термін придатності і спосіб використання.

Розширення використання ЛП у практичній діяльності лікарів знахо­диться в залежності від того, наскільки добре вони знають усі необхідні клінічні й інші дані про ліки. Одержати ці відомості лікарі можуть лише при добре організованій системі фармацевтичної інформації. В Україні інформаційне забезпечення лікарів здійснюється за наступними головни­ми напрямками:

1. інформація про появу нових ЛЗ та ЛП у журналах, газетах, про­спектах і інформаційних листках;

2. проведення симпозіумів за результатами впровадження нових ЛЗ і організації конференцій із глибоким науковим ухилом;

3. збір, забезпечення і публікація відгуків практикуючих лікарів про результати використання ЛП;

4. виставки і презентації фірм-виробників.

Основними вимогами до інформації для лікарів є: оперативність, конкретність і лаконічність. Інформація для лікарів про новий ЛЗ повин­на містити відомості як фармако-терапевтичного, так і фармацевтично­го характеру. До першого відносяться показання і протипоказання до

59

застосування, побічна дія, терапевтичні дози, можливі реакції хворого на введення ЛЗ, токсичність, ефективність і метаболізм. Дані фармацевтич­ного характеру повідомляють про наявність ЛП в аптеках, про його лікарські форми, про наявність аналогів і замінників, про умови збері­гання, характеризують його сумісність з іншими ліками, стабільність і методи ідентифікації.

Одне з завдань, яке доводиться виконувати завідувачу аптекою — це забезпечення максимально можливого асортименту ЛП в аптеці при мінімальних витратах на їхню закупівлю. У кожній аптеці ця проблема вирішується по-різному, але найчастіше провізор, формуючи заявку на придбання медикаментів, вручну обробляє велику кількість прайс-листів. Значно спростити процедуру пошуку інформації про наявність і вартість ЛП дозволяють нові комп’ютерні технології, що інтенсивно розвиваються в Україні останнім часом.

Одним з ведучих розроблювачів широкого комплексу програмного забезпечення, призначеного для фармацевтичних підприємств, фірм і аптек різних форм власності, є ВФІЦ. Цей інформаційний центр створив електронну газету, що розсилається електронною поштою і призначена насамперед для працівників аптек і фірм-дисгриб’юторів. Крім того, ВФЩ розробив інформаційно-довідкову електронну систему. Для більшості населення актуальним залишається питання, у якій аптеці можна знайти потрібний ЛП за мінімальною ціною. Знайти інформацію такого роду можна у створеному цим центром «Інформаційному кіоску». Протягом кількох секунд користувач одержує від комп’ютера, встановленого в торговельному залі аптеки, інформацію про наявність того чи іншого препарату в аптеках міста, його ціну та режим роботи аптек, у яких його можна придбати.

Наявність у залі аптеки інформаційно-довідкової системи вигідно відрізняє її від інших, поліпшуючи її імідж в очах відвідувачів. Крім того, співробітники аптеки можуть проаналізувати, які ЛП найчастіше цікав­лять пацієнтів.

4. Санітарно-просвітня робота аптек

Ця діяльність є обов’язковою складовою частиною виробничої діяль­ності аптек. Відповідальність за її проведення покладається на завідувача аптекою.

Основними цілями санітарно-просвітньої діяльності аптечних зак­ладів є:

60