51. Як здiйснюеться санiтарно-гiгiенiчне нормування забруднень повiтряного середовища на виробництвi.

Гігієнічне нормування шкідливих речовин проводять по гранично допущених концентраціях (ГДК, мг/м³) у відповідності з нормативними документами: для робочих місць визначається гранично допустима концентрація в робочій зоні - ГДКрз (ГОСТ 12.1.005-88, СН 245-71); в атмосфері повітря населеного пункту - максимально разові ГДКмр (найбільш висока, зареєстрована за 30 хв спостереження), середньодобові – ГДКсд (середня за 24 год при безупинному вимірі) і орієнтовно-безпечні рівні впливу – список ГДК забруднюючих речовин № 3086-84 з доповненнями, ДСП 201-97. Гігієнічне нормування вимагає, щоб фактична концентрація забруднюючої речовини не перевищувала ГДК (Сфакт ≤1). ГДКрз – це концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі упродовж 8 годин чи при іншій тривалості, але не більш 41 годин у тиждень, протягом усього стажу (25 років) не може викликати захворювань чи відхилень стану здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи чи у віддалений період життя сучасного і наступних поколінь.

61. У чому полягае призначення вентиляції? Види вентиляції. Назвiть основнi вимоги вентиляції виробничих примiщень.

Вентиляція (від лат. ventilatio - провітрювання) — регульований повітрообмін у приміщенні, сприятливий для людини; а також сукупність технічних засобів, що забезпечують такий повітрообмін.

При великому різноманітті систем вентиляції, зумовленому призначенням приміщень, характером технологічного процесу, видів шкідливих викидів тощо, їх можна класифікувати за наступними характерними ознаками:

1) за методом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також сполучення звичайної і механічної вентиляції (змішана вентиляція);

2) вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною залежно від того, для чого служить система вентиляції - для подачі (припливу) або виведення повітря з приміщення чи для того й іншого одночасно;

3) за місцем дії вентиляція буває місцевою і загальнообмінною;

4) за конструктивним виконанням – канальною та безканальною.

Згідно з СН, кількість зовнішнього повітря, що потрапляє у приміщення на одного працюючого, має становити не менше ЗО м3/год. при роботі у приміщенні об’ємом менше 20 м3 на одну людину і не менше 20 м3/год при об’ємі приміщення понад 20 м3 на одну людину. У приміщеннях без природної вентиляції подача повітря на одну людину має становити не менше 60 м3/год.

71. Розкрийте основнi свiтлотехнiчнi поняття: сила свiтла, свiтловий потiк, освiтлення, яскравiсть, контраст,видимiсть, фон. Одиниця вимiру.

Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.

Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (ш), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.

Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверх І, що світиться:

 де /—сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку; S — площа поверхні; а — кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого визначається яскравість. Одиницею яскравості є н і т (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м2.

Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S):

За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні р, що представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон рахується світлим при р>0,4, середнім — при р=0,2—0,4 і темним, якщо р<0,2.

Контраст між об'єктом і фоном характеризується співвідношенням яскравостей об'єкта, що розглядається (крапка, лінія, знак та інші елементи, що потребують розпізнавання в процесі роботи) та фону. Контраст між об'єктом і фоном визначається за формулою:

де В0та Вф— відповідно яскравості об'єкта і фону, нт.

Контраст рахується великим при k>0,5, середнім — при k=0,2—0,5 та малим — при k<0,2.

Видимість( v) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:

де k — контраст між об'єктом і фоном;

кпор— пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості тощо.\